Shopping cart

Виклик

Коли все летить шкереберть, коли нещастя знаходять тебе одне за одним, коли абсолютно всі відвертаються від тебе, чому б не вдатися до магії? Не до тих вигаданих чарів із фільмів та фентезійних книжок, а до справжньої давньої магії.
В одній із кімнат нашого будинку за зачиненими дверима під суворою забороною зберігалися старі речі моєї прабабусі. Ними не тільки боялись користуватися, а й навіть викинути чи знищити їх було табу. Мені ніколи про це не говорили, та всі перешіптувались, що вона була відьмою.

Цікавість давно підбурювала мене та поки я був малий, то і сам надзвичайно боявся тієї зловісної кімнати, а як виріс – таємниці минулого відійшли на другий план. Кохання і робота займали всі мої думки… до недавніх пір.


На вихідних я залишився вдома сам і вирішив нарешті розкрити страшну таємницю своєї бабці. Увійшовши до кімнати, перше відчуття, яке мене охопило була нестача свіжого повітря. Батьки прибирали там всього двічі на рік, а весь інший час туди ніхто не заходив. Я відчинив вікно і дихати стало трохи легше. На вигляд кімната була як антикварна лавка: меблі не мінялись ще з часів прабабусі. Якщо вона дійсно була відьмою, то повинні були зберегтися якісь записи або книги. Та все було ретельно заховано. Двері шаф, сервантів і шухляди відчинялися без зусиль, але нічого за собою не ховали.

Нарешті втомившись від пошуків, я присів на ліжко і пилюка піднялась з нього димовою завісою та огорнула всю кімнату. Мені довелось висунути голову у вікно, щоб не задихнутися. Повернувшись до ліжка, я помітив під ним дошку, яка трохи виступала над підлогою. Видно було, що її вигнуло від вологи, але враховуючи, що інші дошки залишались рівними й на своїх місцях, очевидно, що з цією було щось не так. Від невеликого зусилля вона піддалась. Дошка не була прибита, а являла собою кришку сховку, в якому знаходились якраз ті книги, які я шукав.

В одній з них було декілька малюнків, які нагадували пентаграму, але мали зовсім інші форми і якісь символи по кругу. В книзі був текст невідомою мовою. В школі я вивчав трохи англійську і слова наче були схожі, тому я припустив, що це може бути латинь. Можна було опустити руки, та моя бабця, або хтось до неї попіклувався про те, щоб нащадки могли зрозуміти зміст написаного. На полях були виноски старослов’янською мовою. Не те щоб це дуже сильно змінило ситуацію, проте вона була більш-менш читабельною.

В загальному, я зрозумів, що в книзі з малюнками були описані декілька ритуалів виклику потойбічних сил, а саме – демонів. Спочатку в моїх думках виринали образи всіляких чортів та домовиків, але вони швидко розвіялись. Мова йшла про справжніх демонів, які згадувались навіть у Біблії. У книзі були вказані тільки деякі істоти, а справжня їх кількість набагато більша. Малюнки називались сігілами, або символами виклику. Самі по собі сігіли не мають сили, але в купі з заклинанням і місцем, на якому вони будуть зображені, маг наділяє їх необхідною енергією для виклику демона. Що мене найбільше зацікавило, то це вибір місця для символу і спосіб його нанесення. Найбільш радикальний, проте найбільш дієвий – кров’ю, до того ж бажано своєю.

В книзі були вказані рекомендації щодо того, куди краще за все наносити сігіл і в якому масштабі його зображати.

Того ж дня, щоб не відтягувати, я підготував увесь необхідний інвентар. Коли настала ніч, як заведено, запалив свічки й почав ритуал. Поранений палець старанно вимальовував на дзеркалі кров’ю кожен завиток, кожен кут вибраного мною сігіла. Рисуючи його, я вкладав всі накопичені емоції, як того веліла книга. Вигнали з роботи, дівчина пішла до іншого, «кращі» друзі висміяли й відвернулись, а батьки просто звалили за кордон на відпочинок. Не лишилось жодної живої душі, якій можна було б довіритись. Остання надія – дістати силу, яка допоможе вказати їм на свої помилки! Допоможе помститися їм усім!

Замкнувши коло печаті, я став акуратно виводити ім’я демона, якого вирішив викликати. Літера за літерою по колу проявлялися криваві символи – АСТАРОТ. Я не знав на скільки могутнім являється демон і наскільки правильним було моє рішення сформувати печать на дзеркалі, але щось підказувало мені, що я все роблю вірно. Вимальовуючи кожну деталь сігіла я називав їх значення на латині. В процесі й не помітив як легко почав вимовляти слова на незнайомій дотепер мові. Написавши останню літеру, я викликав демона, назвавши повністю його ім’я і дивлячись у своє відображення через сігіл.

У мить, коли прозвучав останній звук імені, відображення в дзеркалі відповіло: «Герцог Астарот до ваших послуг, мій повелителю». Ці слова прозвучали просто в моїй голові, наче внутрішній голос відокремився від мене і заговорив самостійно. Відображення якось єхидно посміхнулось: «Чого бажаєте, володарю?». Я навіть оторопів. Можливо глибоко в підсвідомості не сподівався, що від мого експерименту буде якийсь результат. Тоді до мене дійшло, що я навіть чітко не сформулював своє бажання, яке хотів озвучити демонові. Астарот просто давив на мене своєю аурою, якщо так можна виразитись. Я відчував як його сила проникала в мене через дзеркало і зрозумів, що зробив щось не так.

Голова запаморочилася, розум затуманився і наче в трансі я почув громовий голос демона: «ТИ БАЖАЄШ КРОВІ!». Я спробував опиратися, але моє тіло все більше тягнуло до землі. Повітря в кімнаті наче все зникло, легені почали судомно стискатись. Мене душила невидима істота, але разом з тим мені хотілось вирвати.

А тоді тіло різко прогнулось від чого в спині хруснуло. Обличчя в притул наблизилось до дзеркала, з якого на мене дивилось уже не моє відображення. Пусті чорні очниці, в яких спостерігалась сама безодня пекла, почали поглинати мою свідомість. Кров стікала по обличчю відображення і я відчув як вона потекла і з моїх очей також. Їх випікало. Я не міг поворухнутись. Тіло продовжувало зберігати незворушну позу «човна» – живіт наче пригвоздило до підлоги, ноги витягнулися назад, а обличчя буквально затягувало в дзеркало.

Кілька секунд здалися вічністю. Я перестав нормально бачити. перед моїм зором стояла криваво червона пелена. Знову різким рухом, мене відкинуло від дзеркала до протилежної стіни. На кілька секунд я втратив свідомість, але відразу прийшов до тями й, сам не знаю чому, вскочив на ноги. В голові запаморочилося. В дзеркалі уже не було зловісного відображення, а тільки моя перелякана фізіономія і криваві потоки, які уже встигли висохти під очима.

Я накинув на дзеркало стару ковдру, а сам побіг до ванної кімнати, щоб змити з себе сліди надприродного. Сполоснувши лице холодною водою я взяв себе в руки. Після очищення дзеркало мене все ще страшило, навіть те, яке було у ванній. Повільними кроками я повернувся до бабусиної кімнати і заглянув всередину. Рука сама потягнулася до ключа, що лежав на тумбочці. Різким рухом я закрив двері й замкнув їх знову. Після того повернув ключа на місце, з якого його не забирали вже пів року, і вирішив поїсти.

Спочатку здавалось, що живіт роздирає щось з середини, аж так сильно я зголоднів, але як тільки побачив їжу мене мало не вирвало. Зрозумівши, що зараз кусок в горло не залізе я вирушив спати.

Коли годинник як завжди задзвенів о 6 ранку я почувався аж занадто паршиво. Заснути так і не вдалось. Цілу ніч наче щось всередині мене намагалось вирватися назовні. Я зробив собі невеликий бутерброд і через силу заштовхав його до рота. Кілька разів він повернувся вверх горлом, проте мені вдалось його проковтнути. Живіт все ще роздирало, тому подібну до першого долю спіткало ще два бутерброди. Пів години я сидів і чекав, що ж відбудеться далі, а тоді немовби сіра пелена заслонила мені очі. Все було як в тумані й тільки одне я відчував: на зміну страшному болю в животі прийшов неймовірний голод.

В моїй пащі, бо це вже не можна було назвати ротом звичайної людини, одні за одними зникали всі харчі, які були в хаті. В мить ковтання мене накривала ейфорія, але вже наступної я хапав все їстівне і продовжував набивати горлянку. Дивно було те, що я навіть не давився. Їжа наче розчинялася від самої слини й вже перетравлена потрапляла далі в стравохід. Коли холодильник весь опустів, з горла вирвався дикий рик. Тоді я отямився.

Живіт перестав боліти. Навколо був справжній гармидер. У стані голоду я розніс майже всю кухню. Від пелени в очах я просувався навпомацки й схоже перекинув кілька стільців та навіть стіл. Шматки їжі були розкидані навколо мене. Паніка все більше накривала, тіло трусило від незрозумілого стану, в якому я перебував. Тим часом по щоках знову щось потекло. Я кинувся до ванни й полегшено зітхнув, коли побачив, що це лише сльози. Присівши просто на плитку я опустив голову на коліна і заридав. Дорослий двадцятип’ятирічний хлопець заридав як мале дитя, від якого забрали іграшку, от тільки в моєму випадку здавалось, що забирають моє тіло.

Хвиля втоми накрила мене і я заснув таки у ванній кімнаті. Прокинувшись і вмивши обличчя мене здивувало, що за вікном повна темрява. На годиннику було опівночі. Вирішивши, що можна ще відпочити після всього кошмару, що зі мною відбувся я направився до своєї спальні, та проходячи повз кімнату бабусі почув як відкрились двері за моєю спиною. Мурахи пробігли по всьому тілу. Це міг бути протяг, якби я їх не замкнув на ключ та й вікно теж було зачиненим.

Повільно повернувшись до дверей я підійшов і зазирнув до кімнати. Ковдра лежала на землі, а прокляте мною дзеркало знову було відкрите. Я вирішив так все і залишити, але двері не піддавались. Тоді всередині мене знову прозвучав жахливий потойбічний голос: «Підійди!». Я не зміг йому опиратись. Склалося враження, ніби тіло не моє і взагалі, що я без голови, а моя голова ось там – в дзеркалі, і вона хоче зайняти своє законне місце.

В дзеркалі знову з’явилось те моторошне відображення. Моє обличчя було спотворене пустими очницями, з яких стікала кров. Я помацав пальцями свої щоки, але на цей раз не відчув нічого – кров була тільки у віддзеркаленні. Воно не ворушилось і точно було моєю копією як і повинно бути, але я знову почув голос демона у себе в голові: «Ти жадаєш помсти! Помсти тим, хто тебе скривдив. Помсти тим, хто посмів знехтувати тобою. Помсти тим, хто тебе навіть не помічає. Це було в тобі, коли ти посмів викликати мене з глибин Пекла. Я, герцог Астарот, виконаю твоє прохання, повелителю, а для цього мені знадобиться твоє тіло».

Я дивився мов причарований на своє відображення, прямо всередину безодні, яка була замість моїх очей. Як тільки до мене дійшов сенс останніх слів Астарота я відсахнувся від дзеркала. Усвідомлюючи, що це точно ніяке не марення, наважився звернутися нарешті до демона: «Моє бажання було в силі й знаннях, які допомогли б налагодити моє життя, – голос мене явно підводив. – Я зовсім не хочу помсти й не готовий віддати тобі своє тіло». Та для нього мої слова вже не мали жодного значення. Відображення моторошно посміхнулося і я почув свій голос, слова, які я сам став промовляти, … та вже не з власної волі: «Це вже не тобі вирішувати».

Всередині тіла наче щось проповзло від кінчиків пальців на ногах і аж до голови. Це «щось» все підіймалось, а я лиш безпорадно споглядав свою дику посмішку у дзеркалі. Як тільки Воно дісталося мозку настав кінець. Перед очима простилався морок. Суцільна темрява огорнула мене і я не просто бачив її, а відчував усім єством. Тоді темінь відкрила мені те, що діялось назовні.

«Я» глибоко вдихнув і потягнувся на підлозі. «Як хороше відчути себе живим!» – долинув до мене знайомий голос, який вже мені не належав. Демон залишив тільки мою свідомість, замкнувши її подалі й дозволив спостерігати. Астарот звернувся до мене вголос: «Найперше я дотримаю свою обітницю і виконаю твою волю, повелителю. А опісля я звільню тебе від земних мук і візьму на себе всю вагу твого жалюгідного існування». Його очима я все ще бачив своє відображення. Звірячий вискал красувався на обличчі того, кого вже не можливо було назвати людиною, а думки крутилися навколо одного слова – «крові». «Я бажаю того, що і ти, тому з радістю почну виконувати твою волю прямо зараз!»

Я пишу цю сповідь зараз, щоб застерегти всіх хто її прочитає. Якщо ви зустрінете мене, то благаю – ВБИЙТЕ БЕЗ ВАГАНЬ!

Це моє останнє послання, на яке мені дав дозвіл демон. Я залишу його у своєму домі, написане кров’ю моїх батьків. Хай береже вас Бог, тому що Астарот всього лиш перший.

Leave a Reply