Shopping cart

Кривавий етюд

Дощ, літак та квиток в один кінець до Парижу – міста романтики.
Кароока дівчина з чорним коротким волоссям сидить біля вікна. Іі ім’я – Кия, на вигляд їй років вісімнадцять, занурена в себе, в руках тримає книгу. На палітурці назва «Приречений на кохання».
В навушниках звучить пісня «She – by harry styles»


«Пані та панове, за годину наш літак здійснить посадку в аеропорту Шарль- де-Голль.
Погода в Парижі чудова, тому ви зможете насолодитись краєвидом Єлисейський полів і візитівкою Міста – Ейфелевою вежею з висоти пташиного польоту».
Красива бортпровідниця всміхнулася і у Киії защеміло серце – у стюардеси така посмішка, як у мами.
Кия відкрила кулон та подивилася на студентське фото батьків. Вже за кілька років вона стане старшою за них.
Дівчина вперше за час польоту посміхнулась своїм думкам і спогадам. Роки терапії даються взнаки – вона вже може всміхатися, згадуючи минуле.


Тато з мамою завжди жартували, що врожай 2017 року був вдалий, зараз вже дорослою вона розуміє, про що була мова.
Батьки поїхали студентами влітку 2016 на мовну практику до Франції і це співпало із збиранням врожаю в шато із передмістя Парижу.
Вони були знайомі ще в універі, але зблизив їх Париж, щодня після збирання винограду, вирушали вечірнім потягом до міста і повертались нічним.
Гуляли вуличками, тато освідчився мамі дуже романтично, на верхівці Ейфелевої вежі. Кия замислилась, звідки вона про це знає, мабуть, розказувала бабуся.
Так от, чому врожай 2017, бо це рік її народження. 17 червня 2017 року. Перейми у мами почалися на останньому державному іспиті, проводжали в пологовий усім курсом, а на вручення дипломів випускників вже була присутня і Кия Барвінська.
Вона добре пам’ятає всіх студентських друзів батьків, вони зазвичай зустрічались на свята. Це було весело, тато грав на гітарі, мама співала, всі любили їх затишну квартиру в Бучі. Останні спогади – зустріч Нового 2022 року, а потім почалась війна.
Спочатку тато, мама і Кия лишались в місті, переховувались в підвалі багатоповерхівки, тоді вперше в своєму житті вона зустрілась із смертю, на її очах загинула сусідська дівчинка зі своєю мамою. А потім, коли за ними приїхав хрещений Киї, щоб вивезти з міста, мама дорогою весь час закривала їй очі, але Кия змогла розгледіти понівечені тіла вздовж дороги, зруйновані будинки. Це був останній раз, коли вони були разом мама, тато і Кия.
Бабуся з дідусем вивезли Кию на Західну Україну, а далі до Польщі, адже бабуся народилась у Вроцлаві.
Тато пішов в тероборону, мама стала волонтером. Вони загинули під час обстрілу на блокпості.


Літак сів, стюардеса оголосила, що прибули до Франції, дівчина спохватились за своєю валізкою.
Сповнена натхнення, з відчуттям неймовірних змін та парою десятків євро в кишені, Кия сіла в таксі та поїхала у свої студентські апартаменти.
Париж – це щось нове: нові можливості, нове життя, і саме тут лишилась частинка тата і мами, в планах відвідати шато, де вони працювали влітку 2016.
Таксі зупинилося у самому центрі Парижу:
-Мадемуазель, ми приїхали, – таксист повернув Кию в реальність.
Кия вийшла з машини і оглянула будівлю, тут наступні декілька років Кия буде жити і навчатись, а далі, поживемо – побачимо, так завжди казав тато.
Будинок виглядає дуже вишукано, подумала Кия, білий орнамент та янголи на вікнах – добрий знак.
Консьєржка – жіночка поважного віку після привітання зміряла поглядом Кию і сумніваючись перепитала:Ти звідки? В тебе дивний акцент

– Так мадам, мій акцент- це суміш діалекту передмістя Парижу і Києва.

– О, дитинко, то ти з Украйни, як і наша королева Анна, – і вона поспішно почала заповнювати папери на проживання.
«Кімната номер 3, 6 поверх» прочитала на карточці від апартаментів.
Відкривши двері, Кия глибоко вдихнула і відчула суміш аромату свічок та щойно приготовлених страв, шлунок зрадницьки пробурчав, і Кия згадала, що зранку нічого не їла, але ці аромати навіяли спогади про домашній затишок і Кия подумала, що це ще один добрий знак і їі настрій покращився, навіть стало комфортно.

– Кхм, добрий вечір…
Із-за дверей виглянула вишнево – волоса та блакитноока дівчина:

– Вітаю! Я Ісабелла, якщо коротко, то просто Іса. Маю надію, що ми поладимо.

Я впевнена в цьому, – грайливо відповіла Кия, їй вже сподобалась легка вдача Іси.
Ісабелла активно жестикулювала і показувала квартиру. Це були традиційні французькі апартаменти, вікна від підлоги до стелі , зі зсувними стулками, ліпнина на стінах та ще багато приємних дрібниць.
Не пройшло й п’яти хвилин як Іса вже гукала з вітальні:

– Кия, ти вже розібрала речі? Бо я голодна, давай вже вечеряти.

– Так, майже!

– Хочу тебе попередити, я граю на електрогітарі, тому обов’язково скажи, коли почну заважати.

– Ти граєш на електрогітарі?!
Кия від народження – бунтарська натура, мабуть, далось взнаки козацьке коріння, такою була з пелюшок, має гарний голос від мами, любить музику, але сама грати не вміє, тато колись починав її вчити, але її було не повних п’ять років, коли …
Іса просто висмикнула її із сумних спогадів і Кия подумала, що поруч з такою сусідкою її життя почне рухатись зовсім інакше, як саме вона ще не розуміла, але вже в повітрі відчувались грандіозні зміни:

– Так от, я граю у своєму нічному кафе.

– Типу клубі?

Ніііі, прошу не називай це так! Там нема світлодіодів та натовпу людей, які танцюють, розпиваючи важкий алкоголь. Там своя атмосфера, дуже витончена, музика під келих доброго французького вина, до речі, вином пригощає власник клубу, воно з його шато з передмістя Парижу.

– Ова! Хочу побувати на твоїх концертах та випити бокал, а може декілька цього вина, ти мені не заважатимеш, можеш грати скільки завгодно, – пожартувала Кия.
Іса посміхнулась і, побажавши доброї ночі, пішла до себе в кімнату.
Так завершався перший вечір Киї в Парижі, можливо вперше за довгі роки дівчина засинала з відчуттями, що вона нарешті вдома і це був ще один добрий знак…


Наступного ранку, десь о 06:00, Кия прокинулась та вийшла на терасу. Горнятко запашної кави, ранкова газета і Париж – місто її дитячих мрій. Що може бути краще? В очі кинувся заголовок на головній шпальті: «22 травня. 15 років з Дня перемоги України у визвольній війні. Нове документальне кіно від іспанського режисера».
«Хммм що тут робить минулорічна газета?», – замислилась Кия, але її відволікла Іса, яка наспівуючи і пританцьовуючи, точно в гарному гуморі вийшла на терасу:

– О, то ти рання птаха, вже прокинулась ? – посміхнулась Ісабелла

– Так, вже давно і збираюся до академії.

– Плануєш стати актрисою?

– Ще й як планую! Якось тобі зіграю Джульєтту, – Кия манерно закинула голову, вдаючи напад чуттєвості чи пристрасті. І дівчата голосно розсміялись. Сміх Киї дуже жіночий та голосний на відміну від Іси – вона частенько бавиться цигарками, від чого її сміх більш стриманий та хрипучий, але так мабуть виглядає французький шик, просто і водночас витончено.


Академія акторської майстерності знаходилась біля парку неподалік від апартаментів.
За десять хвилин Кия вже була біля дверей старої будівлі, у холі вже стояла групка абітурієнтів.
Звідкись пролунав голос: «Усі, хто пройшов співбесіду, прошу до аудиторії номер 27».
Кия пройшла з усіма до аудиторії. Висока стеля з картинами та авангардні штори.
«Аудиторія 27» – це великий зал зі сценою, виглядає, як театр в мініатюрі.
Біля Киї сів хлопець з темним волоссям і блакитними очима, худий та високий, в окулярах в стильній оправі, від нього віяло корицею, бібліотекою і чомусь милом.

– Також на актора? – запитала Кия.

– Ви до мене?

– Кхм, так.

– Будем знайомі, я Олександр Астор, а ви?

– Я – Кия, Кия Барвінська. Так ви на акторську?

– Так, але не планую стати актором, скоріше режисером. Мене розподілили сюди тільки на теоретичну частину.

– А ви місцевий? Можливо на «ти»?

– Так, звичайно, радий знайомству, хоча як кажуть у нас в Единбурзі, щоб перейти на ти, треба обов’язково випити вина на брудершафт чи сходити на каву, ти бачу теж не з Франції?

Їх розмову перервав лектор, який почав з привітань та розповіді:
«Ви вже пройшли вступний іспит, тому довго вас марудити не буду, всі ви знаєте, що театр – це вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами…»
Кия, повернулась до Олександра: -Я з України, до речі, в тебе гарна французька), – пошепки прокоментувала Кия і продовжила слухати лекцію.
«Наша академія планує провести навчальний експеримент і розподілити студентів на пари, для проходження теоретичного і практичного матеріалу водночас, результатом спільних зусиль стане постановка п’єси «Кривавий Етюд» відомого українського письменника. Цей твір – автобіографічна повість людини, яка пережила блокаду Маріуполя, вже вражені? Ваші ролі ви будете витягувати методом жеребкування. Отже, сюжет..»
Кия завмерла, вона їхала за тисячі кілометрів, щоб забути, почати нове життя, але минуле наполегливо її переслідує…
Студенти почали підходити, щоб витягнуть свою роль

– Мадемуазель Барвінська, прошу, проходьте.
Кия витягнула білет, і там Катя парамедик, з позивним «Пташка» – легендарна дівчина, чий світлий і теплий голос звучав в підземеллях Азовсталі. Катруся, яку пізнав весь світ і іі вислів: «Ми не зірки, бо зірки згорають, а ми будем жити вічно! Бо все буде добре! Все буде Україна!» із зброєю в руках і своїм ліричним сопрано вона надихала патріотичними піснями: «Зродились ми з великої години» та «Батько наш Бандера»… Очі зрадницьки наповнились сльозами, дух перехопило.

– Мадемуазель? Все гаразд?- перепитав лектор.
Не відреагувавши, занурена в своїх думках і спогадах Кия швидко вийшла з аудіторії.
-Перепрошую, я хотів би з тобою поговорити – Олександр чекав Кию біля аудиторії – у нас немає сьогодні більше занять, може підем у кав’ярню?
-Можливо, колись іншим разом, – розгублено пробубоніла Кия і швидко пішла набережною.


Після початку навчання минув тиждень, одного дня, повертаючись з навчання, Кия побачила афішу і рішення прийшло миттєво, вона рвучко взяла телефон і відправила повідомлення: «Іса! Скоро буду, у мене є ідея на цей вечір 😉»
По дорозі дівчина заїхала за перекусом, ще гарячий багет, американо для неї та ванільне лате для подруги. Швидко піднялась сходами, двері вже були відчинені.

– Ти вже тут! Ну розповідай, куди сьогодні ідемо?? – перепитала Іса.

– У театр! На балет «Дама з камеліями»!

– Хахах, не моя тема але я не проти, а після можемо завітати до мого нічного кафе, воно поруч з Оперою.
Дівчата почали збиратись на вечірню виставу.

Ти збираєшся піти як зазвичай? – запитала Кия.

Ну мабуть..
Нічого не сказавши Кия кинула пару екстравагантних речей у Ісу.

Театр – це найатмосферніше місце в світі! Тобі потрібно виглядати на всі сто! Щоб усі джентельмени цього театру були під твоїми чарами, розслабся, це слова моєі бабусі, – Кия розсміялася, спостерігаючи за реакцією Іси.

– Фух, я зрозуміла, це правила твоєї бабусі,- видихнула Іса, усвідомлюючи, що про джентльменів і чари, то був жарт.
Іса вдягла корсет, брюки та блузку, з білим намистом, із цікавістю розглєдила себе в дзеркалі, с подивом помітила, як ці речі, до сьогодні ще не відомого їй українського бренду, мають якусь магічну силу і перетворюють її на дуже яскраву і в той же час вишукану леді.

-Кия! Тобі ще довго? Ми можем не встигнути!!!

– Я вже.
Кия була вдягнена у чорне плаття і капелюшок з вуаллю та рукавичками по лікоть – виглядала просто надзвичайно! Від неї віяло м’ятою та вишнею, рум’янець ніжно торкнувся іі щік.

– Вау, бідні джентельмени!!, – підіграла Іса і подруги, сміючись, швидко пішли сходами.
Французька опера, царська ложа Парижського оперного театру.
Портьєра відкрилась в супроводі гучних оплесків. Всі гості театру завмерли, перша частина, Кия притулилася до бортика ложі, щоб краще бачити, що відбувається на сцені, вона світилася від радості. Любов до театру їй привила бабуся, вони з дідусем оформили опікунство і вивезли іі до Польщі, Вроцлавська Опера була іі улюбленим місцем.

Спостерігати за твоїми емоціями не менш цікаво, ніж за п’єсою – посміхаючись прокоментувала Іса. Іноді Кия проговорювала слова майже на пам’ять.
Вистава була дуже емоційна, дівчата реагували миттєво на розвиток сюжету, була суміш емоцій від захвату до суму.

Після завершення вистави вже стемніло, і подруги сіли на ретро мотоцикл Киї.
Нічне повітря, швидкість, цигарки і Париж, радіоприймач транслює пісню “505 – artic monkeys”, холодні руки Іси, обіймають Кию за талію, вітер здіймає куряву і зриває смуток з думок і обличчя, минуле невпинно лишається позаду, дівчата мчать нічним Парижем на зустріч новим подіям, радощам і перемогам…
– Кия, – промовила Іса, коли вони запаркувались, – тепер моя черга знайомити тебе з моїм місцем сили, ласкаво просимо – кафе «Bonsoir».
Подруги стояли навпроти кафе. З середини вже лунала музика і було досить людно.
Коли зайшли в приміщення Кию вразила величезна кількість фото, відсортованих по роках. Вона автоматично почала шукати 2016, усвідомлюючи, що ця ілюзія, знайти за тисячі кілометрів і побачити через десяток років рідні обличчя, але раптом, ну все ж дива трапляються, серце тьохнуло – прямо на неї дивились мама і тато, молоді, веселі і щасливі, в колі друзів і в цьому кафе.
Сльози покотились з очей, рука потягнулась до фото. В цей час підійшла Іса: – Кия, хочу познайомити тебе з власником кафе і по сумісництвом з моїм любим дідусем, це він пригощає тут всіх відвідувачів добрим французьким ви… Ти плачеш, що трапилось?

– Це мої тато і мама, вони були тут в 2016, можу я попросити собі це фото, бо в мене майже не має їх світлин…

– Так, звичайно, але я не вірю своїм очам, дитинко, я ще маю цілий альбом, дуже радий нашій зустрічі, ми тебе шукали, робили запити, але відповідь була, що після оформлення опікунства адреса змінена – сказав дідусь Іси, – твої батьки були надзвичайні, мені шкода, я хочу тобі розповісти все, що пам’ятаю. Пісні Іси – ті, які виконувала твоя мама.
Іса взяла перші акорди на гітарі: Стань зі мною в білий танець
Стань
Чорний колір – то моя вуаль
Я дозволю, знай
Зазирнути під мою вуаль

«Тут, в серці Парижу, мамина улюблена пісня українського гурту Hardkiss, у виконанні вже рідної людини, можливо дива таки трапляються?» – розмірковувала Кия, тепер я вже нічому ніколи не здивуюсь.
Роздуми перервав аромат кориці і бібліотеки.
– Таки кава буде,- почула Кия знайомий голос. Поруч стояв Олександр…
Разом з ним його вірний пес породи метис.
– Як ти тут? Чому?

-Випадково, ця кав’ярня поруч з моїм домом.
Розмова увечері з двома друзями за келихом вина, саме тут Кия знайшла свій дім, вона хоче жити тут, співати тут, дихати цим повітрям, насолоджуватись життям, як колись її мама і тато.

А десь далеко, можливо в іншому вимірі, її батьки всміхались, дивлячись на вже дорослу і щасливу Кию.

Leave a Reply