Shopping cart

Зимові пригоди Еррі та Санні

Була собі дивовижна країна Юнікорнія. Усі чудеса, які тільки можна уявити, відбувались там. Володарювали чарівною землею єдинороги. Але раптом трапилась біда. Старий король помер і не залишив після себе спадкоємців. Злий чаклун зловтішався над горем магічних створінь і хотів захопити королівство. Молоді єдинороги Санні та Еррі не могли цього дозволити та вирішили завадити його планам. І їм це вдалося. Відтоді їх проголосили героями Юнікорнії і поселили в замку. 

Зміст

1)Хто прикрасив таємне дерево

2)Хто вкрав добрі подарунки

3)Хто начаклував загадковий орнамент

4)Хто оберігає чарівну книгу казок

5)Хто малює святкові тістечка

6)Хто вигадав зіркове небо

Хто прикрасив таємне дерево

-Кажуть, існує одна легенда, – пошепки розповідав маленький кентавр своїм слухачам, – що посеред Старого лісу росте Вічне Дерево. На магії цього Дерева тримається вся наша країна. І один раз на рік – у день зимового сонцестояння – його хтось прикрашає. Але за стільки віків так і не вдалося довідатися хто саме.

-На магії якогось дерева тримається вся Юнікорнія?  – глузливо промовило левеня. – Це  якась нісенітниця! І ви дійсно в це вірите? 

-Ох, Арчі, май трохи віри! – посміхнулася Санні. – Ось я , наприклад, думаю, що ця легенда правдива. Мені мама в дитинстві її розповідала. От би дійсно знайти те дерево та побачити, хто ж його прикрашає, – замріяно розмірковувала вона.

-Ти дійсно цього хочеш? – запитав її Еррі, який теж зупинився послухати розповідь кентаврика. 

-Так, Еррі, тим більше зараз зима і саме час для чудес! – із захопленням відповіла Санні.

-Що ж, я вже почав сумувати за нашими пригодами. Тому, вперед! – із посмішкою промовив він.

Слухачі, які зібралися навколо кентаврика, знали історію про те, як Еррі та Санні врятували Юнікорнію від  злого чаклуна. І всі створіннячка радісно прийняли новину, що їхні герої вирушають у нову мандрівку.

***

Наступного дня, з самого ранечка, Санні та Еррі вийшли із замку й вирушили на пошуки Вічного Дерева. Вони більш-менш уявляли, де знаходиться Старий ліс, і пішли у тому напрямку. Днями проходили поля та ліси, а на ніч їх завжди з радістю приймали мешканці Юнікорнії, де б вони не опинилися.  Ось так і мандрували Санні та Еррі, питаючи дорогу то в русалок, то в фавнів, то в гномів, то в кентаврів. Чим ближче вони підходили до Старого лісу, тим ставало холодніше. 

Минуло два тижні й на горизонті нарешті з’явився Старий ліс. Навколо лежали цілі купи снігу. 

-Еррі, подивися, яка краса! – вигукнула Санні 

І справді, з кожним кроком їм відкривався чарівний краєвид.  Густий таємничий ліс був повністю вкритий снігом. Єдинороги зупинилися, аби помилуватися цією картиною.

-Ну що, Санні, ходімо? За легендою, Вічне Дерево знаходиться посеред Лісу, і сьогодні якраз переддень зимового сонцестояння . Якщо легенда дійсно правдива – ми дізнаємося істину, – промовив Еррі і вони пішли вперед. 

Як тільки вони зайшли до лісу, почав падати сніг. І такий лапатий-лапатий, якого єдинороги в житті ще не бачили.

Через деякий час стало зрозуміло, що знайти Вічне Дерево, коли тобі в очі летять сніжинки і ти не знаєш дороги, задача ой, яка нелегка. Санні вже майже зневірилася у цій затії, аж раптом сталося перше диво.

-Еррі, дивися! – крикнула Санні, показуючи рогом на небо. 

На небі спалахнуло північне сяйво! Воно переливалось то зеленим, то червоним, то фіолетовим кольорами. Миготіло, ніби показуючи дорогу.

– Санні, мені здається, нам показують правильний шлях. Нічого поганого я тут не відчуваю. Йдемо хутчіш, – поспішив Еррі за чарівним сяйвом.

Ось так вони пробиралися крізь хащі та лапатий снігопад. Нарешті, ліс ставав все рідшим і попереду виднілася галявина. Саме до цього місця вело полярне сяйво наших героїв. Що ж їх там чекало? 

Санні та Еррі вийшли на галявину і завмерли. Прямо посеред неї стояло величезне дерево. І що найдивовижніше – воно не скинуло своїх листочків, як це зробили всі інші дерева. Замість них у нього були маленькі зелені голочки.

-Дивися, Еррі, його вже хтось прикрасив, – прошепотіла Санні і рушила до дерева, аби краще все оглянути.

Дерево було обвішане і засушеними фруктами, і солодощами, і кольоровими стрічками, і дивними скляними іграшками. А на верхівці виднілася велика срібна зірка.

Єдинороги все ходили навколо цієї красуні й ніяк не могли збагнути, хто ж її прикрасив. 

Раптом, полярне сяйво зникло. І в ту ж мить засяяло Вічне Дерево. Сотні кольорових вогників замерехтіли.

-Я думаю, – почав Еррі , – що прикраси цього дерево – це дари для лісових духів. Хоч я і не бачу тут більше нікого, але відчуваю, що не лише ми прийшли подивитися.

-Так, Еррі, я теж їх відчуваю. Але ж хто таки прикрашає це Дерево? Ми так і не змогли розгадати цю таємницю, – похнюпившись, сказала Санні.

-Не засмучуйся, часом, навіть краще, коли таємниці залишаються таємницями. Я щасливий, що ми з тобою знайшли це Вічне Дерево і мали змогу побачити таку красу. Нам вже пора вирушати назад додому. Нехай лісові духи приймуть свої дари.

Санні подумки погодилася зі своїм другом і вони пішли з чарівної галявини. Дорогу назад єдинороги знайшли дуже швидко, ніби ліс їм сам допомагав. Повернулися додому якраз на Новий рік. Про свою пригоду Санні й Еррі розповідали всім бажаючим цілу ніч.

А ви як думаєте, хто прикрашає Вічну красуню кожного року?

Хто начаклував загадковий орнамент

Світла пам’ять нашому Ангелу

На третій день Нового року щасливі викрики дітей розбудили замок. Поки дорослі намагалися підняти себе з ліжка, Санні й Еррі вирішили піти подивитися, що ж так могло ощасливити малечу.

Вони вийшли на веранду й завмерли від подиву. На великій галявині, прямо перед замком, звідкись узявся дивний сріблястий орнамент. Те, що він був магічним, не викликало сумнівів. Орнамент переливався ніжним сяйвом під ранковим сонечком.

-Давай підійдемо ближче , – запропонувала Санні. Еррі лише кивнув головою і вони почали спускатися вниз по сходах.

-Санні, я відчуваю тільки добру магію від цього орнаменту. Як думаєш, хто це міг зробити? – запитав Еррі, який пильно розглядав загадкові знаки та намагався знайти у них сенс.

-Уявлення не маю, Еррі. Думаю, хто б це не був, це все задля нашого захисту. Я теж не відчуваю тут зла, але нехай краще на це погляне наша добра Чаклунка.

Так вони й зробили. Проте, вона не могла зрозуміти хто і навіщо начаклував це. Дивний орнамент манив до себе, ніби просив, щоб його розгадали. Еррі та Санні два дні провели біля нього, але все даремно.

Тим часом на кордонах Юнікорнії коїлося щось тривожне. З усіх куточків до замку летіли ворони з невтішними новинами. Прямо перед кордоном королівства клубками вився сірий Туман. Ясне діло, нічого доброго він не віщував.

Два дні Туман не просувався далі, але на третій почав наступати на королівство. Першими попали під удар русалки, які жили у річці, що проходила біля кордону. Відразу стало зрозуміло із чим стикнулася Юнікорнія. Це був сірий Туман Безвиході. Ні, він не вбивав відразу, а забирав найцінніше, що є в кожної істоти – Надію. А жити без Надії ніхто довго не може.

Коли Еррі та Санні довідалися про страшне нещастя, у той же момент хотіли вирушити в подорож і рятувати мешканців королівства. Але добра Чаклунка їх зупинила.

-Ви й гадки не маєте із чим ми стикнулися! Це не перше королівство, яке знищив туман Безвиході, – тихо промовила Чаклунка

-Не перше? Знищив? Невже немає ніякого способу зупинити це? – благаючи запитала Санні.

– Коли я була маленька, мама розповіла мені історію, як одного разу сірий Туман накрив все королівство і знищив Надію в серцях створінь. Пройшло відтоді багато років, але до цих пір я достеменно не знаю, коли це відбулося і де саме. – пригнічено відповіла Чаклунка.

 -Знаєте, в мене є ідея, – промовив Еррі, який до того мовчав і лише слухав. – Я  думаю, що хтось хоче нам допомогти і відгадка захована в орнаменті. 

-Еррі, ми два дні ходили навколо і що тільки не пробували зробити! – вигукнула Санні.

Еррі посміхнувся і запитав Санні:

– Які створіння володіють найбільшою магією в Юнікорнії?

-Ми?- невпевнено відповіла Санні.

-Правильно! І знаєш, що ми ще не пробували? Просто попросити допомоги! Якщо є хтось сильніший за нас і він створив цей орнамент, то, можливо, він нам допоможе, якщо про це попросити? 

-Знаєш, Еррі, хоч це і дивно звучить, але я готова спробувати. Раптом, дійсно вдасться.  – погодилася із ним Санні.

Вони стали по різні сторони від орнаменту. Очистили свій розум від непотрібних думок. І подумки благали допомогти творця загадкових знаків захистити невинних створінь від Безвиході. Єдинороги відкрили свої серця і показали любов до Юнікорнії. 

Аж раптом орнамент спалахнув сріблястим полум’ям і залунав чистий високий голос. Він співав на невідомій мові, але робив це вільно та впевнено. Санні й Еррі відчули прилив сили і Надії. Коли голос досягнув туману – той без боротьби відступив назад від королівства. Це була найсвітліша магія, яку тільки бачили жителі Юнікорнії. 

Коли останній клубок туману покинув королівство, голос стих, а орнамент разом з вогнем вмить щезнув.

-Еррі, нам вдалося!!! – щасливо закричала Санні. 

-Так, Санні, так! Я такий щасливий як ніколи! – Еррі теж все не міг заспокоїтися. – Як думаєш, хто нам допоміг?

-Можливо, тобі це здається нісенітницею, але я думаю це були…Ангели! Або ангел, – посміхаючись відповіла Санні. – А ти як гадаєш?

-Мені здається, це король того королівства, яке колись давним-давно загинуло від туману Безвиході, вирішив нам допомогти, – замріяно промовив Еррі.

-Так, але хто сказав, що королі не можуть стати ангелами? – загадкова усмішка не покидала Санні, ніби вона таки розгадала цю таємницю.

Еррі та Санні разом із загадковим орнаментом врятували Юнікорнію. Усі жителі раділи та святкували, відчуваючи таку жагу до життя, як ніколи раніше.  

Хто малює святкові тістечка

Ця історія не про злих чаклунів чи страшні біди. А про те, як Санні шукала святкові тістечка на день народження своєї мами.

-Еррі, ну давай, прокидайся! – почала галасувати із самого ранку Санні.

-Ну Санні, що знову трапилося? – сонно пробубнів герой Юнікорнії.

-День народження моєї мами завтра трапиться, ось що! І я лише зараз згадала, що вона просила подбати про святкові тістечка ! – з досадою відповіла Санні. 

Еррі ліниво розплющив праве око та подивився на подругу. По виразу її обличчя зрозумів, що ситуація дійсно серйозна, і таки встав з ліжка.

-Добре, Санні. Як твій справжній друг, допоможу в такій нелегкій справі, – з посмішкою погодився Еррі.

Поснідавши, друзі вийшли з замку і почали міркувати до кого спочатку піти, як перед ними з дерева звалився зайчик. 

Сані одразу підбігла до нього, аби переконатися, що він не постраждав від падіння.

-Ти що робиш?! Ти ж міг забитися! – почала виховувати Сані довговухого, коли впевнилася, що той в порядку.

-Вибачте, – тихеньким голосом відповів пухнастик і похнюплено опустив вушка. – Я просто хотів подивитися зблизька на героїв Юнікорнії, – пошепки продовжив він.

Санні переглянулася з Еррі і побачила в його очах подив. Для них все ще було незвичним, що їх знають і поважають так багато мешканців Юнікорнії. 

-Але ти міг просто прийти до нас, а не шпигувати, – ніжно промовила Санні. – Як тебе звати?

-Блищик , – радісно відповів зайчик. Він боявся, що його насварять, але, на щастя, все обійшлося. 

-Що ж, Блищик, ходімо. Проведемо тебе додому. Але пообіцяй нам більше не лазити по деревах. Залиш це для білочок, гаразд? – підморгнув йому Еррі.

Малий бешкетник у відповідь просто закивав головою.  Все ще був в захваті від того, що з ним розмовляють Герої.

-До речі, Блищику, – почала Санні, – ми якраз йшли шукати того, хто зміг би зробити красиві святкові тістечка моїй мамі на день народження. Може, ти когось знаєш? 

-Авжеж! – вигукнув зайчик. – Мої сестри печуть дуже смачні тортики! Думаю, тістечка теж можуть зробити. А тітка Гету, яка мешкає неподалік, випікає смачнющі пиріжки , і … а знаєте що?! – Блищик аж світився від емоцій, які його переповнювали, – в мене є ідея!

– І що ж це за ідея? – поцікавилася Санні

-Можна влаштувати конкурс! – ледь не прокричав пухнастик. – На найкращі тістечка для мами Санні!

-Конкурс? Ти впевнений, що хтось захоче в ньому брати участь? – скептично запитав Еррі. 

-І якщо робити конкурс, треба придумати нагороду для переможця..- продовжила Санні.

-Ви що! Звичайно, що усі захочуть взяти участь! І нагородою буде можливість зробити святкові тістечка на день народження твоєї мами, Санні, – терпляче відповів Блищик.

-Щось я сумніваюся у цій затії.., – не здавався Еррі.

-Ви просто не розумієте, наскільки вас усі люблять. Все, залиште це мені. Але потрібно ще місце для проведення конкурсу…- зайчик зосереджено обмірковував план.

-Ну, якщо ти такий впевнений у цій ідеї, – почала Санні, – то ми можемо поставити шатро у саду біля замку. 

-Чудово! – Блищик аж підстрибнув від хвилювання. – Тоді готуйте шатро, щоб до полудня  все було готове. Добре? А я подбаю, щоб усі прийшли вчасно. – крикнув зайчик і чимдуж поскакав до лісу.

-Ох, Санні, і на що ми щойно погодилися , – приречено запитав Еррі, який надіявся швиденько допомогти подрузі і повернутися в ліжко. Але тепер це було недосяжним.

-Ой не знаю, Еррі, але думаю, що буде весело , – посміхнулася Санні і рушила назад до замку шукати шатро. 

Тим часом Блищик дарма часу не гаяв. Малий швиденько розповів новину про конкурс синичкам і горобчикам, щоб ті облетіли ліси, поля та ріки, і повідомили всіх мешканців Юнікорніїї.

Взяти участь в конкурсі хотіли всі. Проте, не кожен міг похизуватися вмінням робити смачні тістечка. На подію прийшли багато бажаючих, які хотіли просто подивитися, що з цього вийде. Зимові свята вже закінчилися, а тут така нагода розважитися!

Уже за кілька годин біля воріт замку почали збиратися конкурсанти та глядачі. Блищик тихенько проліз під парканом і поскакав до Еррі й Санні. 

-Друзі! – крикнув зайчик до єдинорогів. – Ви би бачили який натовп стоїть під воротами. І це ще ціла година до початку! Я надіюся, ваше шатро зможе всіх вмістити.

-Так, його зачаклували і там можуть розміститись геть усі, – розгублено відповіла Санні. Вона все ще не вірила, що стільки створінь хотіли взяти участь в конкурсі.

-Тоді давайте я вам чимось допоможу, – промовив зайчик, і вони троє швиденько взялися розставляти стільці. Санні обережно ставила у рядочок маленькі пічки для учасників. 

Коли сонце опинилось в зеніті, з приготуваннями було завершено. 

-Що ж, час починати , – радісно вигукнув Блищик і разом з єдинорогами пішов відкривати ворота.

Санні аж завмерла від здивування, коли побачила натовп, який зібрався. Тут було не менше двох тисяч мешканців Юнікорнії. Від нетерпіння кентаври били копитами землю, папуги щось обговорювали, велика пухнаста купка зайчиків над чимось сміялась, а позаду тихенько перешіптувалися левиці.

-Ого, – тільки оце й міг вимовити Еррі.

– Я ж казав, що всі захочуть взяти участь у конкурсі! – відповів Блищик. – А тепер, Санні, відчини ворота та оголоси початок, – підказав зайчик ще досі здивованій Санні, яка не могла повірити у те, що відбувається. 

Врешті, Еррі відімкнув ворота й всі затихли. Санні прочистила горло і заговорила:

– Дякую усім вам, що прийшли! – урочисто почала вона. – Сьогодні ми зібралися, щоб вибрати того, хто завтра зробить святкові тістечка на день народження моєї мами. Насправді, я не думала , що хоч хтось відгукнеться, – Санні посміхнулася, – але завдяки нашому другу Блищику, ми усі тут. Тому, заходьте, будь ласка, у шатро. Глядачів прошу присісти на стільці, а учасників конкурсу пройти до столів із кухонним начинням.

З натовпу почулися вигуки схвалення і всі почали пробиратися до шатра. Нарешті, хоч якась подія розбавить сірі будні мешканців Юнікорнії!

Коли всі зайняли свої місця, почалася справжня магія! Магія чарівних запахів кориці, ванілі, імбиру та гвоздики. Хтось добавляв у тістечка варення, яке взяв із собою з дому. Хтось старанно вимальовував героїв Юнікорнії на печиві. Ось там білочка посипала горішками своє творіння, а їжачок викладав акуратно порізані яблучка на капкейки. 

За веселими розмовами ніхто й не помітив, як сонце зайшло за обрій і настав час обирати переможця. 

Було вирішено, що Санні, Еррі та Блищик скуштують всього по шматочку, щоб вибрати найкраще тістечко. Але навіть не дійшовши до половини, Санні зрозуміла, що вони просто не зможуть спробувати все. Їй стало погано від такої кількості солодкого. Еррі теж  ледь запихав в себе десятий кекс і з надією подивився на Санні. 

-Мої прекрасні друзі! – почала Санні , – дякую за всі ці солодощі. Але, на жаль, я вже так напробувалась, що не зможу з’їсти більше і шматочка, – конкурсанти, тістечка яких ще не скуштували, почали оборюватися, але Санні їх втихомирила та продовжила далі.

– Як ви знаєте, завтра у моєї мами день народження. Тому я хочу зробити наступним чином. Ми не будемо обирати переможця, тому що кожне тістечко неперевершено смачне! І щоб в цьому всі переконалися, завтра, у цей час, я вас запрошую на святкування. Ми разом спробуємо все, що залишилися, адже цього вистачить на всіх нас! – радісно закінчила Санні.

Учасники та глядачі були в захваті, адже скуштувати апетитні на вигляд солодощі хотілося всім. Наступного дня мама Санні аж плакала від щастя, коли побачила скільки тістечок їй подарували! А мешканці Юнікорніїї ще довго згадували ті чудові дні і надіялися, що скоро їхні герої знову щось придумають й не дадуть їм довго сумувати. 

Leave a Reply