Shopping cart

Знахідка

Прилетіла якось ворона Каркота на галявинку, де часто гуляли дітлахи. Вона шукала собі чимось підживитися. Походила повагом уздовж лавок, скочила на урну, повикидала з неї геть усе. Подзьобала шматочок печива. Та раптом щось голосно запілікало й замиготіло. Ворона аж злетіла спереляку  та, побачивши, що навколо нікого немає, знову сіла на траву. Невідомий предмет продовжував пілікати. Вона повагом підійшла поближче. Предмет був пласким,  і з одної сторони світився. Стара птаха не знала, що це таке, тож взяла його у дзьоб та й полетіла на височезний горіх. На дереві зібралася ціла зграя таких самих чорних ворон. Вони голосно закаркали й злетілися до Каркоти роздивитися, що ж це таке цікаве та тримає у дзьобі.

  • А що це ти, Каркото, прррринесла, каррр? – звернулася до неї молодша подруга Карелія.

Каркота не хотіла здаватися неграмотною й відповіла перше, що їй спало на думку:

  • Та гуляла  оце на майданчику та надибала собі телевізор!
  • Крра, крра, кррра! – засміялися молодші ворони, – одразу видно, що ти дррревня воррона!
  • Це ж смарррртфон! Ось глянь! – узялася молодша ворона пояснювати своїй подрузі. –  Отако дзьобом прррроводиш і бачиш там усякі малюночки, вони називаються іконки. А теперр дзьобаємо по отій іконці із сонечком, і дивися, маємо прогноз погоди на цілий тиждень!
  • Оце так штука! – розвела крилами Каркота, – мені у молодості таке й не снилося!
  • А зараз – смертельний номер! – молода ворона розкрила крила й спустилася на землю. За кілька кроків від неї смугастий кіт уважно стежив за горобцями, та коли  помітив ворону,  вирішив вполювати більшу здобич. Він повільно, крок за кроком, наближався до ворони, а та вдавала, що нічого не помічає й безтурботно походжала  алеєю. Та тільки-но кіт зібрався на неї стрибнути, як невідомо звідки  загарчав страшенний собака. Котище спереляку заскочив аж на самий вершечок тополі, яка росла неподалік і нявчав, роздивляючись, де ж узявся той грізний собака. Тоді ворона вимкнула смартфон, і поважно злетіла до своїх подруг. Уся зграя весело аплодувала.  
  • Тепер усі тутешні коти боятимуться нас, мов вогню! – тріумфувала ворона, тримаючи смартфон у крилі, – це страшна зброя, тут захований цілий світ! Слухай, подружко, давай мінятися! Сьогодні зранку я надибала смачненький шмат сиру… Тобі – сир, мені – смартфон, га?.. Ти ж у ньому все одно не тямиш!
  • Велика наука! – відвернулася Каркота, – сьогодні не тямлю, а завтра буду професором!

І сховала гаджет під крило. Наступної ночі Карелія довго не могла заснути, крутилася з боку на бік, все їй спати не давав той клятий смартфон, що дістався Каркотті. І нарешті  наважилася. Коли усі ворони поснули, Каррелія підкралася до Каркоти й витягла вчорашню знахідку з-під крила. На ранок Каркотта здійняла страшний галас:

 – Карр, каррр, укрррали смарррртфон, укррррали, укррали смарррртфон!

 Уся вороняча зграя здійнялася в повітря й почала робити кола, безперервно каркаючи. І тільки Карррелія сиділа на своїй гілці надута, немов опудало. 

  • Каррр, каррр, – репетували подружки, –  Каррреліє,  хтось укррав, укррав у Каррркотти смаррртфон! Ти не бачила?
  • Ні, не бачила! – неприязно відповіла та, – проворрронила, так прррроворонила, ррроззява!

А ввечері всім розказувала, ніби вона теж знайшла смартфон. Ось тоді  Каркотта й запідозрила в крадіжці брехливу подругу, та нічого довести не змогла.

Тепер Каррелія була наймоднішою вороною,  розказувала своїй зграї прогноз погоди, і ворони точно знали, коли сходить сонце і треба починати каркати. Та в неї було нерозумне, неслухняне вороненя, яке завжди брехало. Звали його Карл. Вкраде із сусіднього гнізда блискучу пробку з-під пляшки й обовʼязково набреше, що сам знайшов. Та мама на це уваги не звертала, бо дуже любила свою дитинку і вважала  її найрозумнішою. Вороненя довідалося, що у смартфоні є ще й багато усіляких ігор. І ось, коли Каррелія полетіла до найближчого смітника шукати здобич, вороненятко узяло мобілку й почало гратися. На дисплеї навіжена собака ганялася за котом, який дуже нагадував дворового кота Едуарда. Той частенько дошкуляв пташиному товариству і кількох  навіть лишив без хвостів. Карл так захопився проходженням чергового рівня, що не помітив, як по дереву крадеться смугастий, мов тигр, Едуард . Саме  над ним ворони так зухвало посміялися. І ось, коли до наступного рівня лишалося зовсім трохи, хижак зненацька стрибнув на Карла. Перелякане пташеня не втрималося на гілці й полетіло вниз, услід за смартфоном. Вороненятко встигло кілька разів беркицьнутися у повітрі, змахнути крилами і ляпнулося на землю.  Голова в нього крутилася. Кіт вдоволено спускався  донизу, смакуючи в думках воронячим мʼясом. Він  майже схопив Карла, як тут повернулася додому Каррелія і, побачивши, що її дитинча у біді, спікірувала на вусатого кривдника. Едуард від несподіванки випустив  пташа й відскочив.  На допомогу підоспіли й інші ворони, так само налітали на хвостатого, допоки той не втік до найближчого підвалу. Пташеня  врятовано, але смартфон загубився в траві.

Собачка Тейла весело бігала по вулиці й гавкала на всіх, хто траплявся їй на дорозі. Надворі стояла гарна сонячна погода і їй кортіло досхочу набігатися. Тейла була той- тер’єром, це маленька порода, а тому вона всього боялася, і коли бачила щось нове, одразу гавкала. Ось хтось залишив пакет зі сміттям прямо посеред дороги, і Тейла, побачивши новий предмет, накинулася на нього, як на справжнього злодія. Можна зрозуміти її справедливе обурення, адже той, хто залишив це сміття, був справді негідником. Потім Тейла зрозуміла, що пакет їй нічим не загрожує, підійшла, ретельно обнюхала і збиралася вже бігти далі, коли раптом неподалік щось голосно запілікало. Пес відскочив у протилежний бік і, ще не побачивши свого нападника, розійшовся дзвінким гавкотом. Але ніякого нападника не було, а натомість перед Тейлою лежав і світив екраном смартфон. Тейла зраділа своїй знахідці  й застрибала навколо неї з радості. Вона не раз бачила, як  хазяйка фоткала її на такий телефон.

  • А чим я гірше! – промовила, – я теж маю право на таку іграшку! Але передовсім я замовлю собі багато м’яса!

Як надумалася, так і зробила. Але от проблема: в службі доставки їжі не розуміли собачої мови! Як пояснити некмітливому продавцю, що гав, гаав, гав, гав – означає курка-гриль, а, наприклад,  гавгавгав, гааав, – це свинячий стейк!  Але Тейла була дуже кмітливим собакою, вона навіть уміла читати й писати! Тому й зрозуміла, як можна викрутитися.  Набрала текст замовлення і натиснула кнопочку “озвучити”. Голос, звичайно, був не дуже, але головне, що мета стала на крок ближче. Собака надибала листівку з рекламою доставки їжі і набрала номер,  цифри вона теж знала і вміла рахувати. У слухавці почувся приємний дівочий голос: “Магазин «Швидкоїжа» завжди до ваших послуг, що бажаєте?” І тут Тейла увімкнула озвучування свого тексту й з телефону скрипучим чоловічим голосом

пролунало: 

  •  Курку-гриль, будь  ласка, за адресою: вулиця Весела, будка номер вісім. 

 Дівчина у слухавці здивовано промовила:

  • Щоооо?

І тут Тейла збагнула, що ледве не прокололася. Вона швиденько виправила текст і ще раз увімкнула озвучку.  

  •  Замовлення прийнято, –  пролунало у відповідь. 
  •  І пошвидше там, – прогавкала Тейла навздогін, але цього продавчиня вже не зрозуміла.

 За п’ятнадцять хвилин хлопець у форменому одязі бадьоро підіймався сходами із запашною картонною коробкою в руках. Він подзвонив у двері, але ніхто не відчинив, звісно, всі ж на роботі! Але Тейлі якраз цього і треба було. Вона натиснула озвучування нового тексту, і з телефону пролунало: “Залиште біля дверей!” Хлопець знизав плечима, та замовлення було оплачено, тож він поставив коробку й пішов геть. А Тейла пошукала свою подружку Боню, й вони пречудово провели вечір за ароматною присмаженою куркою.

Наступного дня подружки радісно гралися у дворі в нову суперсучасну людську гру, яка називалася ” селфі”. Вони фотографувалися у найрізноманітніших позах: і на лавочці, і під лавочкою, і на передніх лапах, і на задніх, із хижим крутим вишкіром зубів, із вухами сторчма, як у сторожового пса, й пригнутими вухами паїньки. Навіть намагалися сфоткатися із дворовим котом Едуардом й пів дня ганяли за ним. Кіт від цього трохи не здурів, ховався від навіжених собак де тільки можна і врешті-решт забіг у підвал. Там, біля дверей, сиділа купка пацюків. Вони із захватом спостерігали за кумедною картиною в надії, що собаки таки доженуть їхнього одвічного ворога. Несподівано Едуард залетів у підвал прямо на їхні голови, від чого гризуни кинулися урозтіч.

Розгулявшись, собаки й не помітили, як вийшли на дорогу. Вони продовжували позувати одна перед одною й одразу викладати світлини у Фейсбук. За цей день вони назбирали дев′ятсот дев′яносто лайків, і їм дуже хотілось довести їх до тисячі. Вони навіть зняли кілька відео. Від цього рейтинги поповзли вгору скаженими темпами. Особливо підписникам подобалося, що зйомка відбувається прямо між машин. Та раптом запищали автомобільні гальма, машина зупинилася за якийсь сантиметр від чотирилапих порушників. Навколо різко гальмували машини, деякі врізалися одна в одну. На дорогу виходили водії й страшенно лаялися на собак і між собою. Зрозумівши, що ускочили в халепу, перелякані порушники підігнули хвости й хутенько побігли геть, забувши про свою іграшку. А смартфон проскочив у решітку каналізації…

Щурик Кріс мав  цікаву вдачу. Все йому не сиділося вдома, а кортіло кудись помандрувати. Ось і зараз його занесло аж до каналізаційних труб. Крізь решітку пробивалося ріденьке світло, згори долинали звуки автомобілів. Кріс побачив газетну сторінку:

  • О! «Останні вісті»! Що там у нас у місті трапилося?

Він тільки-но занурився в читання, як згори, з дороги, вчувся різкий виск автомобільних гальм, скрегіт металу, собаче скавчання й крики водіїв. Не встиг Кріс підійняти голову на звуки, як прямо йому на голову звалився плаский предмет. На лобі у Кріса вискочила кругленька гуля, та він цього навіть не помітив, бо перед ним світився екраном гарненький смартфон. Він вже бачив такі речі в руках у людей та в рекламних аркушах, які тикали скрізь по підʼїздах і навіть у них у підвалі. Колись він був зовсім молодим маленьким декоративним щуриком, лазив у хазяйки по руках, на столі і бачив, як його хазяйці, худорлявій веснянкуватій дівчинці, подарували схожий смартфон. Тоді ж і навчився читати. Після того подарунку дівчинка стала неуважною до щурика, перестала з ним гратися, часто лишала самого, без догляду і Кріс необачно вивалився із прочиненого вікна. З тих пір розпочалося його доросле життя. Він довго боровся за своє місце в підвалі з удвічі більшими щурами, та  врешті  вони прийняли його у своє коло. Відтоді він набув авторитету розумної й грамотної тваринки. 

Уранці, коли всі щури поверталися з нічних промислів, Кріс читав їм зі смартфону цікаві казки й демонстрував різні фільми, особливо такі, де миші перемагали котів. Одного разу він зі своїми друзями вирішив улаштувати дискотеку. Такої гулянки підвал іще не бачив. На столі вишикувалися різноманітні смаколики з сусіднього магазину: сири, печиво, сухарики…Навіть соняшникове насіння й чималий кусень сала. Смартфон грав на повну потужність, й гризуни пустилися в танок. Закружляв і Кріс із маленькою мишкою. Гості так розгулялися, що геть утратили пильність. А тим часом кіт Едуард не дрімав. Він рознюхав мишині наїдки, почув підозрілий галас із підвалу й пішов розвідати, що там коїться. І в розпал гулянки, наче з-під землі, в центрі танцюючих мишей виріс вищірений кіт. Розпочалася страшенна паніка. Гризуни рятувалися хто як міг. Добре, що в підвалі скрізь були якісь шпаринки та дірочки. Розігнавши всіх мишей, Едуард, повиїдав усе найсмачніше й підійшов до смартфону. На екрані якраз співала якась мишка, йому стало цікаво, що це за штука й він забрав її з собою. Поки кіт виходив із підвалу, відео з мишкою закінчилося. Едуард спокійно повертався на своє звичне місце на лавочці, під сонцем, та на смартфоні раптом почалося інше відео…  Він почув, як прямо в нього над головою загарчав собака. 

  •  Е, тепер ви мене не надурите! Вдруге я на це не поведуся!

Він ішов далі, не відриваючи очей від екрану і несподівано вперся в чиюсь волохату лапу…Едуард повільно підійняв морду… Прямо над ним виблискувала білими іклами величезна паща ротвейлера… Кіт випустив мобілку й кинувся навтьоки. Коли ж відео закінчилося, телефон розрядився і погас. 

Наступного дня з підʼїзду вийшла худенька дівчинка з портфелем. Вона поспішала до школи, але чомусь була засмучена. Школярка йшла, похнюпивши голову, та несподівано побачила на доріжці свій загублений недавно телефон. Дівчинка притулила його до себе й затанцювала від радості: «Ось ти де!» Від суму  не лишилося й сліду. Дівчинка підстрибуючи поспішила до школи і навіть не помітила, як із підвалу на неї  зі смутком дивилися двоє маленьких оченят щурика Кріса… 

Leave a Reply