Shopping cart

Ялинкове кохання

Одного разу на базарі взимку зустрілися ялин і ялинка. Це трапилося в середині грудня, коли вже добряче засніжило та люди почали думати, що пора купувати новорічне деревце для своєї оселі. Вони ходили сотнями по слизьких тротуарах та запитували у продавців та одне одного звичне: «А за скільки купили?». Красунечка і Парубок – ялин і ялинка, про яких і буде ця казка, ніколи не розуміли цієї фрази та чому їхні друзі десь зникають, потрапляючи в холодні руки поважних високих чоловіків і жінок, або ж їхніх дітей, які ледь не волочили благородні дерева брудним снігом, бо не могли нести. 

  • Панно ялинко, перепрошую, мене звуть Парубок, і я ялин з далекого лісу. Можливо, ви знаєте, що тут відбувається? Я довгі роки спокійно ріс собі в товаристві моїх друзів, аж раптом приїхала вантажівка, забрала мене й привезла сюди, на ялинковий базар. Не встиг я навіть познайомитися з кимось тут, як помітив дивну річ – вони почали одне на одним щезати. З нами трапиться те саме?
  • Привіт, я Красунечка, – зашарівшись, відповіла ялинка. – Правду кажучи, мені теж нічого невідомо. Бачите он ті гірлянди зліва? Мені розповідали, що на нас чекає яскраве майбутнє, пов’язане з ними, але це все, що я знаю.
  • Цікаво. До речі, при світлі цих вогників ви справді чарівна, – відповів Парубок-ялин.
  • Ох, спасибі вам, – усміхнулася Красунечка.

Так і розпочалася їхня історія. Навколо у повільному танці кружляли білі пухнасті сніжинки і, потрапляючи в промені гірлянд і блискучих вивісок, перетворювалися на різнокольорові крупинки. Парубку і Красунечці це подобалося, адже той сніг був єдиною ланкою, яка з’єднувала їх обох з минулим у лісі. Вони полюбили присутність одне одного – весь час гомоніли, розповідали всілякі історії, спостерігали за тим, що відбувається на базарі та міркували про майбутнє, яке на них чекало. У повітрі пахло любов’ю… Часом земля замерзала так сильно, що вони падали, але дбайливий господар завжди їх піднімав, а тоді розповідав про них, як і про інші свої ялинки, покупцям. 

Одного дня до них приїхав новий ялин – Мудрик, який врешті розповів про те, що трапляється зі всіма ялинками після того, як людські руки забирають їх з базару. Усі навколо слухали його з невимовним захопленням.

  • І от хочете вірте, а хочете ні, але там зовсім інше життя! Поки вас нестимуть, все здаватиметься жахливим, але досить тільки трохи потерпіти й дістатися до помешкання, як для вас знайдуть найкрасивіше і найпросторіше місце. Можливо, навіть біля вікна, звідки можна буде бачити весь світ. А тоді – довжелезна блимкальна гірлянда, багато іграшок, дощик… Кожен з вас стане окрасою дому на добрі кілька тижнів. А якщо в цій сім’ї ще й діти є, то веселий Новий рік вам точно забезпечено! – вигукував Мудрик на все товариство ялинок.
  • То про нас попіклуються? – запитала ялинка-Засмутулька, яка переконала себе, що все буде погано.
  • Авжеж! Набагато більше, ніж тут, повірте, – переконливо сказав Мудрик.
  • Ти нам точно не брешеш? – вимовив ялин-Недовірун, адже звик постійно все перепитувати.
  • Анітрохи, скоро ви самі все побачите.

Ялинки зраділи, що їхнє майбутнє буде саме таким – тепла домівка, прикраси, сміх, пахощі їжі і любляча сім’я. Парубок і Красунечка замріяно доторкалися гілками одне до одного, як раптом хтось запитав:

  • Проте нас розділять, правда ж?
  • Ну, так. Одна ялинка на один дім. Та це ніяк не вплине на ваше життя, – відповів Мудрик.

Красунечка з Парубком перезирнулися, усвідомивши, що не будуть разом. Незабаром їх розділять на окремі сім’ї, тож те, що між ними виникло (по секрету, закоханість!), схоже, скоро зникне. Запанувала мовчанка, адже всі навколо знали про цих двох, тому тихо їм співчували. Хтось жалісливим поглядом, хтось майже нечутним зітханням, а ще хтось – своїм доторком та своєрідним «дружнім плечем». 

Однак ніхто не думав, що це трапиться так швидко. Мудрик, Засмутулька, Недовірун і ще кілька десятків ялинок залишалися на місці в той час, як вранці наступного дня забирали Красунечку. На Парубка ледь можна було дивитися: він схилив свої гілки, скорчився і ще б трохи, то впав у болото від горя. За той недовгий час, що вони провели разом з Красунечкою, він устиг дуже звикнути до неї.

  • Вище носа, Парубче, на неї чекає краще життя, – підбадьорював його Мудрик.
  • Справді, ми маємо бути раді, сім’я виглядає хорошою, – продовжувала Засмутулька.
  • Зрештою, у тебе є ми, – додав Недовірун.

Та це не дуже втішало Парубка. Інші ялини та ялинки запрошували його до розмов та своїх ігор, але він завжди відмовлявся. Вдень думав про те, чому все так сталося з ним та Красунечкою, а вночі бачив сни про кохання.

Наступні кілька днів він майже не говорив, поки не залишився один, бо всіх веселих і красивих розкупили, а його, похнюпленого, ніхто не хотів… Продавець уже подумав, що ніхто не купить Парубка, але, на щастя, надійшов чоловік, який відклав покупку ялинки на останній день і тепер шукав хоча б щось. І хоч Парубок вже прямував до свого омріяного майбутнього, радості не було. І тоді, коли його поспіхом прикрашали, ввімкнули гірлянду, поставили на стіл запашні страви чи поставили біля вікна – також. Нічого не діяло, бо поруч не було коханої. 

Коли годинник врешті пробив дванадцяту, Парубок змусив себе трохи усміхнутися. Навколо нього гасали троє діточок, за столом в обіймах сиділо закохане подружжя, лунала спокійна музика. Йому справді було добре. Запашний аромат теплого какао з корицею заспокоював та нагадував про приємне минуле.

Коли ялин виглянув у вікно, то побачив танець пухнастих сніжинок. Вони кружляли по колу й нагадували йому про кохану. У будинку навпроти також світилися гірлянди, а тоді Парубок помітив її – свою любу Красунечку, яка стояла там та усміхалася йому через вікно. Невже це справді вона?

По той бік вулиці ялинка підморгнула йому та широко усміхнулася. Вона була уквітчана безліччю жовто-сріблястих гірлянд та чарівною зіркою.

Ось вони знову разом – ялин і ялиночка, чиї серця поєдналися раз і назавжди. Тепер ніщо не зможе їх роз’єднати.

Leave a Reply