Shopping cart

Передбачення для друзів

Якось жирафа Тафа вирішила зробити сюрприз для своїх друзів: мавпочки Масі, зебри Зої, слонихи Соні, страуса Сені та левеня Рика. Вона спекла для них печиво з передбаченнями і віднесла його на дитячий майданчик.

− Печиво з передбаченнями! – весело заплескала в долоньки Мася, щойно побачила смаколики. – Я його обожнюю! 

Недовго думаючи, вона схопила з торбинки одне печиво, спритно розламала його і прочитала своє передбачення:

− Сьогодні ти багато сміятимешся!

− Теж мені новина! – глузливо зауважив какаду Каді, що грав зі своїм м’ячиком неподалік. − Мася постійно багато сміється.

− А сьогодні сміятимуся ще більше! – відповіла на те мавпочка. – А чом би й ні? Сміх подовжує життя!

− А ти що, не віриш у передбачення? – поцікавився Сеня. 

− Авжеж, ні! – пирхнув какаду. – Це все маячня!

− Ну то й не вір собі. А я вірю! – Сеня взяв своє печиво і прочитав на схованому в ньому папірці:

− Сьогодні ти переконаєшся, що кожен може змінитися.

Потім усі звірята по черзі розібрали свої передбачення. 

− Візьмеш? – запропонувала Тафа і Каді.

Той спочатку щось невдоволено буркнув, а потім все ж таки взяв печиво, додавши:

− Хіба що для того, щоб довести вам усім, що ці передбачення насправді  не працюють.

Після цього всі зачитали, що їм дісталося. Так, зебра Зоя мала стати свідком чогось неймовірного; страусеня Сеня – переконатися, що кожен може змінитися; левеня Рик – знайти слова підтримки для свого друга; слониха Соня − здійснити найзаповітнішу мрію; жирафа Тафа – переконатися, що в неї найкращі приятелі; а какаду Каді – знайти нових друзів.

− Знайти нових друзів? – розсміявся какаду. – Та в мене і старих-то немає.

Сеня зітхнув і похитав головою:

− Він невиправний…

Решта звірят зраділи своїм передбаченням. А дужче за всіх зраділа Соня.

− Бачу, тобі сподобалося твоє передбачення, − зауважила Тафа. – А, якщо не секрет, про що ти мрієш?

− Ви не будете сміятися? – нерішуче перепитала Соня.

− Авжеж, ні, − дружно відповіли друзі.

− Я мрію стати на пуанти, − відповіла слониха і дістала зі свого рюкзачка справжні пуанти. – Та досі мені жодного разу це не вдавалося…

− Слониха-балерина? – схопившись за живіт, розсміявся какаду.

На очі Соні тієї ж миті навернулися сльози, і вона стрімголов кинулася геть з дитячого майданчика.

− Як тобі не соромно? – похитав головою Сеня, звертаючись до Каді.

Та тому, здавалося, було взагалі байдуже.

− Здається, настав час мого передбачення, − сказав Рик і побіг слідом за Сонею, а за ним – і всі решта.

Наздогнавши Соню, Рик спершу запропонував їй хусточку, а потім підбадьорив:

− Якщо в тебе є мрія, то ти повинна впевнено йти до неї і не звертати увагу на тих, хто її зовсім не вартий. Те, що тобі до цього не вдавалося стати на пуанти, зовсім не означає, що ти ніколи не зможеш цього зробити. Головне – вірити в себе і пробувати знову й знов. І тоді, це просто справа часу. 

− А, може, цей час вже прийшов? – несподівано втрутилася в розмову  зебра Зоя. – У тебе ж все-таки було передбачення…

− Дійсно, − підтримали подругу й інші звірята. – Спробуй зараз!

Соня дуже боялася ще раз стати посміховиськом для всіх, але підтримка друзів була настільки сильною, що вона все ж таки зважилася спробувати. 

Слониха взула пуанти, нерішуче підвелася і… Як ви думаєте, що сталося далі?

А далі сталося справжнє диво! Соня з легкістю стала навшпиньки і зробила стрибок. Вперше в житті вона втрималася на пуантах і навіть не похитнулася. Потім вона зробила ще один стрибок і ще. 

Усі стояли, роззявивши роти, а Соня кружляла навколо них, як справжня балерина.

− Це неймовірно! – захоплено сказала зебра Зоя.

− Твоя правда! – погодилася Тафа.

− Що значить – підтримка друзів! – задоволено додав Рик.

− І віра в себе та свою мрію, − в свою чергу зауважив Сеня, а потім повернувся до Каді, який також прилетів разом з ними: – Ну, і що ти тепер скажеш?

− Я… я… − почав було нерозбірливо мимрити какаду. – Мені дуже соромно перед усіма вами. Та особливо – перед Сонею. Їй дуже пощастило, що в неї такі гарні друзі. Шкода, що в мене взагалі немає ніяких…

− Це завжди можна виправити! – несподівано сказав Рик. – Головне – захотіти.

− Я дуже хочу! – відповів Каді.

− Ну то як, друзі, візьмемо його в свою компанію? – запитав Рик і допитливо поглянув на друзів.

Ніхто не заперечував. Ніхто, окрім Сені.

− Невже ви вірите, що Каді може виправитися і стати іншим? – впевнено стояв він на своєму.

− Чому б ні? – ніяк не міг зрозуміти Рик.

− Сеню, давай дамо йому шанс, − нарешті попросила Зоя. – Я вірю, що кожен може виправитися. Повір і ти. У тебе ж, тим паче, передбачення…

− Передбачення? – страусеня дістало з кишені складений вдвоє папірець. – А й дійсно: я ж вірю в передбачення!

Друзі весело розсміялися, а Сеня грайливо підморгнув Каді.

Звірятам, справді, вдалося потоваришувати з какаду. А він, в свою чергу, тепер робив усе, щоб вони в ньому не розчарувалися. Адже дружба – це великий скарб, який так важко знайти, і, на жаль, так легко втратити…

Leave a Reply