Shopping cart

Вогник життя

ЯНГОЛ.
Я тебе обійму.
Ти не бійся, не плач.
Із собою візьму.
Ось твій зайчик і м’яч.
Краще їх залиши.
Хай вони будуть тут.
На стіні напиши,
Як вухастого звуть.
Хтось його забере.
Прочитає ім’я.
Зайчик твій не помре.
В нього буде сім’я.
Знайде друзів собі
І смугастенький м’яч.
Сльози витру тобі.
Ти, дитинко, не плач.
У той бік не дивись,
Там де тільце лежить.
Крильця дам. Огорнись.
Хай душа не тремтить.
Ми в кімнаті твоїй.
А бабусенька ж де?
Пошукаймо мерщій.
Щось вона не іде.
А бабуся лежить
У вітальні. Бліда.
Кров тихенько біжить.
Рана є не одна.
Попрощайся скоріш,
Бо рушати нам час.
Ну чого ти мовчиш?
Розлучив миттю вас
Той снаряд, що упав,
Він уламки приніс.
Ти помер. Ти не знав?
Годі. Досить вже сліз.
А бабуся жива.
Заберуть лікарі.
Ти останні слова
Їй скажи на землі.
Потім швидко ми так
Помчимо до небес,
Наче спритний літак,
Наче поїзд-експрес.
Я врятую від лих.
Ти не будеш один.
Знаю кожний твій вдих,
Ти мені, наче син.

ХЛОПЧИК.
Добрий янголе мій,
Зупинись, я прошу!
Ти зажди, ти постій!
Як бабусю лишу?
Я ж для неї сім’я.
Більш нікого нема.
Як піду звідси я,
Вона ж буде сама!

ЯНГОЛ.
Знаєш, хлопчику мій,
Є один дивний світ.
Він не схожий на твій,
Там не носять чобіт.
Ходять босі усі,
І не треба взуття.
Тепло кожній нозі,
Бо є вогник життя.
То земля віддає
Силу й вічну любов,
Все найкраще своє.
Кожен день. Знов і знов.
І живе там багато
Щасливих людей,
Вогник треба узяти,
Піднести до грудей.
І тоді до життя
Вмить повернешся ти.
І від серцебиття
Стане сила іти.
Ну а зараз хутчіше
З будинку втечем.
В тебе знов, як раніше,
Буду я за плечем.
Зупиню в цьому домі
Я годинник і час.
Як у фотоальбомі,
Нерухливий колаж
Маю я фіксувати,
Поки вогник життя
Зможеш ти відшукати.
Зробиш все до пуття.

ХЛОПЧИК.
Ми так швидко злетіли!
Навіть я не почув.
Дивно бути без тіла.
Наче вітер нас здув.
Ми вже в іншому світі?
Добре впорались з цим.
Он стіна із графіті.
Біля неї є дим.
Там людина сидить,
Підійду, мабуть, я.
І багаття горить
Біля слова “життя”.
Може, саме оце
Я шукати прийшов?
В дядька добре лице,
Хай він буде здоров.
Мова наша є тут.
Зрозуміє мене,
Та підкаже маршрут.
Вірю, не прожене.

ДЯДЬКО.
Бачу, хлопчик іде
Що це сталося з ним?
І обличчя бліде,
І прозорий, як дим.

ХЛОПЧИК.
Ранку доброго вам!
Чи який зараз час?
Запитати-то нам
Дещо можна у вас?
Нам — бо я не один,
Янгол є за плечем,
Та невидимий він.
Ми з добром, не з мечем.
Є у вашому світі
Сильний вогник життя.
І усі ним зігріті.
Я — убите дитя.
Він мені допоможе
Відродитися знов.
Повернутися зможу
В дім, де щастя й любов.

ДЯДЬКО.
Ой, мій хлопче, нарешті
Ти до нас завітав.
Я ж тікав від арештів,
Усіляких облав.
Залишив своє місто
І жив у лісах.
Потім це ось намисто
Дарував мені птах.
І сказав, що врятує
Воно світ наш від зла.
І що всіх нас згуртує
Дитина мала.
Я беріг це намисто.
Біля серця ховав.
Днів минуло аж триста.
Я все світом блукав.
Міряв тільки зігрітись,
Як колись це було.
До землі притулитись
І відчути тепло.
Але вже кілька років
Всюди холод і лід.
І нема щастя кроків,
Світ навколишній зблід.
Все тому, що потрапив
Якось в місто до нас
Дивний дід. В нього лапи.
“Люди, я козопас, —
Він сказав. Посміхнувся.
Замурчав, наче кіт. —
Заблукав я, забувся.
Загубив власний світ”.
І його пожаліли.
Місце є — хай живе!
Прийняли, оселили
У житло у нове.
Люд у нас дуже добрий.
Ми пускали усіх.
Жив завжди тут хоробрий
Воїн, знищувач лих.
Та, коли оселився
Той чудний звіродід,
Воїн наш розхворівся,
Він знесилів і зблід.
І не міг підвестися,
У ліжку лежав.
Дід отой нагодився
І його лікував.
Він сказав, що згасає
Тихо вогник життя,
І що той помирає.
Воїн впав в забуття.
Що земля вже не зможе
Сили дати йому.
Теж знесиліла, схоже.
Рятувати саму
Землю буде вже треба.
І настане той час.
Згасне вогник під небом
Геть для всіх тут у нас…
Та збрехав звіродід.
Він істота страшна
І прийшов у наш світ.
Звідки? Хто його зна!
Він мандрує отак.
Був у різних світах.
Життєїд, вурдалак.
Так сказав мені птах.
Не висмоктує кров,
А енергію п’є.
І продовжує знов
Існування своє.
Зупинився у нас,
Все сидів, чаклував
Дідуган-козопас.
Лабіринт збудував.
Біля себе тримає
Лакеїв-хімер.
Про безпеку же дбає
Його кінь-людожер.
Є брехливе люстерко —
Радість діду несе.
Компліментів цеберко
Любить він над усе.
Цих своїх посіпак
Із собою привіз.
І від нас дід-відьмак
Їх ховав серед кіз.
Він забрав у землі
Весь цілющий вогонь.
Навіть іскри малі
Тінню власних долонь.
У копальні старій
Ув’язнив шахтарів.
І сидять вони в ній
Без вогню ліхтарів.
Він вугілля ховає,
І дров не дає.
Всім, що тільки палає,
Гріє тіло своє.
Та він любить найбільше
Вогонь від сердець.
Він теплом його дише.
Зводить весь нанівець.
Люди сильно страждають
І кволі стають.
Що робити не знають.
Вже лежать. Не встають.
Ну а потім зникають
Серед цих холодів.
Їх уже не шукають.
Бо немає слідів.
Ну а всіх духом сильних
Звіродід захопив,
Зачинив в божевільні.
Як би міг, то і вбив.
Та цього він не може.
Бо в не силах його.
Він поставив сторожу
Біля муру того,
За яким люд тримає.
Там і ґрати міцні.
Зіллям всіх напуває,
Щоб жили уві сні.
Ти, мій хлопчику, зможеш
Врятувати наш світ.
Лише ти допоможеш.
Зникне злий звіродід.
Вчора сон я побачив.
В ньому птах той літав.
І сказав він, юначе,
Що цей час вже настав.
І розвів я багаття,
Подав тобі знак.
Я палив різне шмаття,
Поки спить вурдалак.
Дід уранці дрімає
І не чує вогню.
Поруч й гілки немає,
Я непотріб палю.
Ну а ліс наш чудовий
Знищив злий звіродід.
Був великий сосновий,
Зник зелений весь рід.
Поможи, добрий друже,
Покарати це зло!
Та усіх його служок.
Щоби їх не було!

ХЛОПЧИК.
Я боротися стану!
Рятувати ваш світ.
Покажіть мені, пане,
Де живе звіродід.

ДЯДЬКО.
У намисті є сила.
Лиш торкнися його.
Дасть тобі нове тіло.
Здужиш діда того!
Він тебе не побачить,
Бо ти з інших країв.
Знищиш діда, юначе,
І його всіх катів.
Серце вкаже дорогу,
Зробиш ти все, як слід.
Вірю я в перемогу.
Бережись, лютий дід!
Я ж зробив своє діло,
Залишаюся тут.
Дуже втомлене тіло.
Ноги вже не ідуть.

ХЛОПЧИК.
Ось уже бачу місто.
Так швиденько біжу.
У кишені намисто.
Я його бережу.
Знову в мене є тіло.
Молоде і міцне.
Сонце вже майже сіло.
Скоро місто засне.
Металеві ось двері.
Тут живе звіродід.
Був би план на папері,
Я б знайшов інший вхід.
Лабіринт дуже хитрий.
Що ж робити мені?
Думай, думай, макітро!
Дід сидить там всі дні.

ЗВІРОДІД.
Як смердить в коридорі!
Був тут писар мій, тхір,
Залишив у коморі
Зі звітом папір.
От смердючка!
Найняв би я краще бика!
Ще й й погриз усі ручки,
Тварюка така!
Двері зараз відкрию
На деякій час.
Вітром свіжим повіє
В лабіринті у нас.

ХЛОПЧИК.
Двері рип. Як чудово!
Відкрили мені.
Дід дурний, чесне слово!
Ходить, як уві сні.
Небезпеки не чує.
Не бачить мене.
Ліжко вже він готує.
Видно, скоро засне.

БРЕХЛИВЕ ЛЮСТЕРКО.
Милий пане! Ви гарний!
Любить вас цілий світ!
Елегантний, шикарний!
Просто чудо, не дід.
Вам усі довіряють,
Ви завжди при параді.
Люди, ті що вмирають,
Так вам вдячні та раді.

ЗВІРОДІД.
Де мій кінь-людожер?
Спить потвора стара?
Де з вогнями торшер?
Грітись на ніч пора.
І химери втекли.
Де вас носіть усіх?
Тільки бруд розвезли.
Напустили тут бліх.
Вас би в шию я гнав,
Та нема більше слуг.
Всіх давно б повбивав,
Щоб не чути ваш дух.

КІНЬ-ЛЮДОЖЕР.
Пане мій, я не сплю.
Я поїсти шукав.
І кімнату свою
На годинку лишав.
Я-то кінь-людожер,
А людей вже нема.
Хто утік, хто помер.
Була люта зима.
Містом я ось ходив.
Не зустрів й жебрака.
Голод шлунок мій їв.
Ось картина така.
Дайте бранця мені!
Трохи я підживлюсь.
З божевільні? Ні-ні!
Я їх дуже боюсь!
Ви ж самі подолати
Не можете їх.
Заховали за ґрати
Нескорених всіх.
З’їсти м’ясо мені
Зі своє ноги?
Ви серйозно чи ні?
Дуже смішно. Ги-ги.

ЗВІРОДІД.
Аби шлунок напхати!
Всі слуги такі.
Що від вас тут чекати?
Дурні слимаки!
Зараз спати лягайте!
Давно уже час!
Завтра вранці вставайте,
Нагодую я вас.

ХЛОПЧИК.
Всі поснули. Як мило!
Тріпочеться щось.
Я чиїсь бачу крила?
Чи мені приверзлось?
Птах? Напевно.
Про нього і дядько казав.
Він отут не даремно.
Я його упізнав.

ЯНГОЛ.
Я твій янгол, не птах,
Моє миле дитя,
І з тобою весь шлях
Був завжди поруч я.
І намисто тобі
Я в цей світ передав.
Щоби всіх, хто слабі,
Саме ти врятував.
Бо коли ти добро
Іншим людям несеш,
Смерті нищиш тавро
І сильнішим стаєш.
Про біду двох світів,
Я давно уже знав.
Все, що можна зробив,
І що треба віддав,
Щоби зло не змогло
Довго сіяти лють,
Його всохло стебло,
Там, де люди живуть…
Уночі буде бій.
Вийдеш ти із мечем.
Подивись, хлопче мій,
Він уже за плечем.
І тоді вже побачить
Тебе вурдалак.
Треба щоби, юначе,
Звір у битві закляк.
Він мечем б’ється вправно,
Дебелий ще дід.
Харчувався же справно,
Він вогнем стільки літ.
Вдар мечем його триччі
І безстрашно дивись
Діду прямо у вічі.
І паде старий ниць.

КІНЬ-ЛЮДОЖЕР.
Що таке? Що тут сталось?
Б’ється пан наш. Із ким?
Голова відірвалась
Та іде з пана дим.
Все. Хапаю валізи.
Зволікати не стану.
Дим пішов з мене сизий.
Вже капут, як і пану.

ДЯДЬКО.
Яке щастя у нас!
Знову вільний наш світ.
Зник страшний козопас,
Вурдалак, звіродід!
Хлопчик нас врятував!
Полонених звільнив.
Кожен, хто постраждав,
Сили знов відродив.
Зеленіють ліси,
Оживають поля.
Серед тої краси.
Знову вогник життя.
Ти частинку його,
Хлопче, в серце візьми.
І до світу свого
Повернись і живи!

ЯНГОЛ.
Ось і дома вже ми.
Час крокує тут знов.
Вогник — ворог пітьми,
В ньому сила й любов.
До бабусиних ран
Ти його притули.
Зникнуть всі, як туман.
Наче і не були.
Ти тепер не хлоп’я.
Стерлась часу межа.
Стала старше душа.
Тіло, серце, ім’я.
Не дитина мала,
Ти тепер чоловік.
Воїн, знищувач зла.
Світлих душ захисник.

Leave a Reply