Вакансія Діда Мороза

Наближалась сувора зима. Вона щедро вкривала снігом усю Північ та інші частини світу. Безліч людей вже навіть почали панікувати. Лише малеча ні про що не турбувалась і старанно писала листи своїм новорічним чарівникам. По всьому світу почали працювати різдвяні скриньки. Усі готувались до найдивовижніших казкових свят. 

Якутський Ехее Дьил спостерігав як ростуть роги у його помічника – бика, щоб морози були сильними, щоб справжня зима була. В Монголїї Увлін Увгун  вже заздалегідь знав, що кому потрібно дарувати. 

Японський Одзе-сан був схожим на Санта Клауса, але одягався трохи  яскравіше. Він слідкував за ремонтом свого новорічного корабля. 

Китаєць Шань Дань Лаожен був найбагатшим серед своїх братів. І подарунки у нього були щедрими і крутими. Іграшки з найсучаснішими технологіями, комп’ютери та смартфони. Санта Клаус, як завжди, був впевнений у своїх помічниках – гномах, і лише спостерігав за процесом. Усім ніколи було перепочити. Віхола гуляла по планеті, щільно вкриваючи землю заметами, у неї сьогодні було особливе завдання. Вона розносила телеграми від Діда Сніговія.

Першим її отримав Дід Мороз. Він сидів у своєму будиночку у містечку Устюг, складав подарунки, коли у відчинену кватирку залетів лист. Дід Мороз був вже старий, завжди скаржився на зір. Він покликав свою онучку. Снігуронька сіла поруч і почала читати.

« Запрошую на своє 600-річчя до Крижаного палацу. ДІД СНІГОВІЙ!»

-Так, оце-то новина! Рідко дід збирав усіх до себе! І що, він не розуміє, що в нас часу обмаль? Хто буде подарунки готувати?- сердився вголос Дід Мороз, але навіть не шукав приключки не їхати! Такі самі листи отримали дідусі-чарівники усього світу.

– Що Дід надумав? Відмовити ніхто не посміє!,- невдоволено відіслав СМС – ку до Йоулупуккі  його дивакуватий брат з Естонії Йиулувана. 

– Авжеж, лише не відомо, чи то з добрими намірами, чи знову за щось буде «вичитувати»? 

– відповів Йоулупуккі, котрий жив в хатинці на горі у Фінляндії, найближче до Півночі, і добре розумів, що і йому треба їхати обов’язково. 

Троє давніх друзів – датчанин Юлеманден, норвежець Юленіссен  та швед Юль Тумтен теж швидко зв’язались по скайпу, намагаючись з’ясувати, чого це дід втретє за все життя збирає усіх до себе? Але і вони не змогли знайти відповіді. Майже усі вони вміли читати думки, але не на такій великій відстані. А от Італієць –Баббо Натале одразу звернувся до своєї помічниці феї Бефани. Та знала кілька чаклунський  таємниць. Вона взяла свою мітлу, провела нею по люстерку і сказала:

– Бачу-буде стіл багатий, То велике буде свято!

Дідів безліч за столом. В центрі-Сніговій та гном.

Всіх порахувать не можу, наче різні, наче схожі.

– Це все зрозуміло. Ти скажи, про що мова буде?

– Не сердься, Натале, не бачу більше нічого, -відповіла Бефана і пішла складати новорічні пакунки.

-Добре їм, вони близько до півночі, а мені мчати майже через всю планету! -продовжив їй вслід Бабо Натале. 

-Не хвилюйся, любий, їдь, я і без тебе впораюсь!,- кричала здалеку, не озираючись, Бефана.

Новорічний круїзний лайнер вирушав з Іспанії до самого краю Півночі. Папа Ноель доручив усі новорічні справи своєму другу Олентцеро та спокійно розташувався у зручній каюті, загорнувшись у теплу ковдру. 

Корабель підпливав до Франції. Вишуканий француз Пер Ноель, котрий дуже слідкував за своєю зовнішністю, опинився в каюті поруч. У Британському порту до них приєднались англієць – Фазер Кристмас і чарівник–ірландець, котрий завжди пишався  найдовшою бородою -Даід –на-нолаг. Він відрізнявся від усіх червоним капелюхом, що нагадував казкового звіздаря.

Сінтерклаас з Нідерландів та Вейхнахтсманн з Німеччини були більше схожі на Святого Миколая. Та як усі Діди Морози – неабиякі жартівники. Це була незабутня подорож для компанії білобородих дідусів. Через півтори доби їх корабель причалив до берега. Друзі зійшли на пристань, у північній таверні випили по склянці молока і сіли у сани, запряжені собаками. Чарівні сани швидко домчали їх до величезного Крижаного палацу, що виднівся ще далеко з долини, прикрашений різнобарвним північним сяйвом. Усюди мерехтіли святкові кришталеві бурульки, а навколо палацу росли блакитні чудернацькі ялинки, присипані блискучими сніжинками. Величезні скульптури благородних оленів прикрашали  срібну браму, що вела усередину. У передпокої на вішаках було багато верхнього одягу, що означало присутність гостей. Простора скляна зала здавалась такою великою, як море. З широких, високих сходів ступав їм назустріч ювіляр. Друзі заздалегідь домовились привітати його гарною піснею. І заспівали так гарно і голосно, що її відлуння було чути аж за межі палацу. Дід Сніговій розчулився: «Приємно здивували! Дякую, проходьте до столу»

За довжелезним крижаним столом зібралось досить багато народу.

Корбобо з Узбекістану був не дуже схожий на діда Мороза, а більше на старого Хоттабича через те, що сиву голову прикрашала чалма. Каханд Пап з Вірменії носив темну бороду і широкі темні брови. Товліс Бабуа з Грузії  зазвичай був одягнений в білу чоху з білою буркою, котру він залишив у передпокої разом із своєю сванською шапкою. 

Аяз–ага з Казахстану, Ноель Баба з Туреччини І Сільвестр з Ізраїлю сиділи поруч з Ехее Дьилом, одягненим у багатий білосніжний кожух, прикрашений блискучим хутром та блакитними візерунками. У білому був лише він. 

Згодом до столу приєднались чарівники з Угорщини -Мікулаш, з Білорусії – Зюзя і з Румунії –Мош Джеріле. Останніми прибули бразильський Папай Ноель і гавайський Канакалока. 

У центрі столу на велике крісло сів Сніговій. Усі гомоніли, доки на вкритій льодом стіні не пролунав годинник. Він пробив 12 годин. Гості із криком «ВІТАЄМО!», за давньою традицією, підняли келихи та привітали господаря. До святкових страв ніхто не торкавсь, доки Сніговій не розпочне свою промову.

– Радий, що нарешті усі разом зібрались, дякую за щирі привітання. Тож нехай розпочнеться свято! –велично сказав Дід.

Залунала чарівна музика, і миттю усі почали куштувати різні зимові смаколики. Морозиво, цукрове печиво, молочні коктейлі, йогурти та багато інших страв, якими був накритий стіл. Після першого тосту на його честь, Дід сказав: «Любі мої друзі, усім час поспішати, тому одразу перейду до справи. Зібрав я вас по одній простій причині – я вже досить старий. Багато років я спостерігав, як ви старанно виконували свої обов’язки, дарували щедрі подарунки діткам і створювали справжні свята! Кожен по-своєму, за своїми звичаями! 

Але от що я помітив: майже у кожній країні є свій власний дідусь чарівник, окрім однієї. Цю країну я люблю, там чемні, слухняні дітки. Звичайно, щороку до них приходив Дід Мороз, але й він вже не молодий. Думаю, потрібно призначити власного чарівника на Україну».

-Але мені відомо, що у них є Святий Миколай, -не стримався і промовив басом Киш Бабай з Татарстану. Він був одним з найстарших і найдужчих, одягнений в гарний синій кожух. На вигляд хоч і грізний, але дуже добрий дідусь-чарівник.

– Так, але Миколай приходить до них набагато раніше, у нього є своє свято. 

-А не забагато у них свят? , – розсміявся веселий Канакалока. 

– Ні, не забагато – спокійно відповів дід і продовжив, – так ось, діти звикли, що у новорічну ніч до них приходить Дід Мороз, але я хочу щоб ми із вами вирішили кого іншого призначити на цю посаду. 

– Чекають Діда Мороза, то нехай він і продовжує, доки є сили, – вигукнув Фазер Крістмас. 

– Ну, навіть, якщо ми когось призначимо, як тоді дітлахам пояснити куди дівся Дід Мороз?, – вступив у розмову Санта Клаус.

– Загубився у лісі, – не стримався мовчазний Зюзя. 

– Скажемо, що розбився на оленях, коли летів по небу, – сказав невдоволений Мікулаш. 

– Теж скажеш! Це ж діти, так не можна казати! Тим більше про живого Діда. Можна сказати, що він поїхав до діток в іншу країну, а до них завітає новий чарівник, – запропонував трохи схожий на гнома – Юль Томтен. 

-Гарна ідея, – сказав Сніговій, – у кого ще є ідеї?

– Українці  добре знають Санту, нехай він і приходить, -сказав спокійніше Мікулаш.

– Твою думку ми вже почули, – сердито відповів Пер Ноель. – Ось у тебе маленька країна, і поруч з Україною – ти й займись, а Санта не встигне і до своїх, і до чужих. 

– Саме так, – до чужих! Для українців Санта – чужий, а у діточок має бути рідний! – продовжив Сніговій.

– Я цю країну дуже люблю, – піднімаючись з місця, говорив Вейхнахтсманн, – я б вітав малюків, але  вони навіть мого імені вимовити не зможуть!

– А моє зможуть, давайте я буду!, – від слів Йоулупуккі усі засміялись. 

– Ну, так ми можемо довго сперечатись, вносимо свої пропозиції. 

За кілька хвилин кожен писав на  крижаному планшеті ім’я чарівника для українців.

– Ну, що, Віхола, оголошуй результати, –  звернувся із проханням до помічниці Дідусь. 

– Найбільше голосів набрали Святий Миколай, Санта Клаус і Ви, Дідусю Сніговій. Здається, що ще й голосувати потрібно. 

-Одноголосно!- Отже, доведеться Вам, Діду, займати цю посаду, підвела підсумки Віхола. 

– Але ж я вже занадто старий! І як я їм поясню?, -не погоджувався Дід.

– Та який старий? Сьогодні ж народився! – пожартував Вейхнахтсманн, – Ви просто з’явіться на свято сюрпризом, як Дід Мороз, розкажіть,  що в Україні народився  найталановитіший чарівник.  І звати його Сніговій. Дуже скоро Ви обов’язково познайомите їх з ним, а от коли  онучок підросте – дітки з нетерпінням вже будуть його чекати! 

– За Діда Сніговія! З днем народження! – оплесками, підіймаючись з міцних стільців, усі почали щиро вітати дідуся. Бенкет продовжувався. Гості куштували смачні страви, пили вишукані напої та танцювали, доки не втомились. 

Коли усі роз’їхались, Дід Сніговій взявся перечитувати листи українських діточок. Він знав усе, але хвилювання перехоплювало так, що аж тремтіли руки. Дід заспокоїв себе, вмовляючи, що скоро його непомітно замінить схожий на нього онучок, і з гордістю приміряв білосніжний новорічний костюм, прикрашений срібним хутром. 

– Зустрічайте, малюки!.- бадьоро вигукнув Дідусь Сніговій і сів на сани, запряжені трьома  білими чарівними кіньми.