Shopping cart

Таємниця заплутаних дротів

Мишко страшенно любив шнури та усілякі прилади. Цього дня, дорогою до садочка, він випитував у тата, як розібрати вентилятор і чи багато дротів у смартфоні. Ввечері, повертаючись додому, Мишко пояснював мамі, чому в сусідньому будинку зникло світло:

— Точно тобі кажу, фаза полетіла.

Мама уважно кивала головою, не розуміючи, звідки у сина така любов до техніки.

— Звідки ти це знаєш, синку?

— Це легко! — відповідав Мишко, додаючи, — Але існує таємниця, яку я не можу зрозуміти.

— Таємниця? — перепитала мама.

— Прийдемо додому, я тобі покажу.

Мама не стала продовжувати розмову, бо знала, що син дійсно все покаже. Коли річ стосувалася техніки, Мишко не заспокоювався, поки не видавав всю відому інформацію.

Хлопчик з мамою зайшли до будинку. Мишко поспішав, тож пройшов повз ванну кімнату.

— Синку, а руки?

— А, так-так.

Хлопчик милив долоні, рахуючи три рази до п’яти. Він швидко змив піну й ледь торкнувся рушника. Забігши до своєї кімнати, хлопчик увімкнув світло і голосно промовив:

— Я так і знав. Мамо, йди подивись.

— На що дивитись, синку? — промовила мама, увійшовши до кімнати.

— Ось вони, — Мишко з поважним видом, ніби щось знає, показував на купку заплутаних дротів, які лежали на килимі.

— Отже, це… — мама вагалася.

— Ну от скажи, мамо, ти щось робила з ними, поки я був у садочку?

— Що ти, синку. Я навіть не заходила до дитячої, — запевнила його мама.

— От! А коли я їх залишив, вони були окремо. А тепер? Бачиш? Вони заплутані.

— Містика якась, — промовила мама.

— Ніяка не містика. Це все має реальне пояснення. Я мушу розгадати цю таємницю.

Замисленим і зосередженим мама залишила Мишка в дитячій. Кімната була заповнена вентиляторами, радіоприймачами, поламаними ноутбуками та різними приладами разом з купою дротів. Жінці хотілось бачити там більше іграшок, але у сина було власне розуміння щасливого дитинства.

Поки мама з татом готували вечерю, син уважно роздивлявся кожний дріт, який заплутався у його відсутності. Він поки не міг нічого довести, тому вирішив бути пильним.

Після вечері й читання казки на ніч, Мишко повернувся на бік і заплющив очі. Мама вимкнула світло. У повній тиші хлопчик чекав. Він вирішив будь-що дізнатися правду, а вона крилася в цих трьох дротах. Білий був з-під фена, чорний від навушників, а сірий колись давав струм мікрохвильовці. Щоб не заснути, Мишко переказував собі казки у думках. На третій історії він нарешті почув шурхіт. На обличчі з’явилась усмішка, а рука задоволено стиснула ліхтарик. “Так!” — пролунало в голові у хлопчика.

Почекавши ще кілька хвилин, він стрибнув з ліжка і направив світло на підлогу. Дроти хоч і завмерли та вже не могли приховати, що вміють рухатись. Мишко відчув себе неймовірно щасливим. Та вже за мить забув це відчуття, бо опинився у пастці. Білий дріт обмотав одну ногу, а сірий другу. Вони рухались в різні сторони, обмотуючись за меблі. Дроти робили так, щоб розтягнути ноги хлопця у різні боки. Коли Мишко вже майже впав, він зойкнув від болю. Командував спільниками шнур від навушників. Хлопець машинально схопив чорний дріт і прилаштував до нього колонку з дитячої радіостанції. Диво, але в приладі залишились батарейки. Хлопчик почув голос:

— Навіщо ти стежив за нами?

— А чого ви постійно плутаєтесь? — Мишко відповів питанням на питання.

— Ми боїмося, що нас викинуть, — пролунав сумний голос.

— Ви боїтеся?! — хлопчик так здивувався, що не помітив як сів на шпагат.

У цей час дроти відпустили ноги Мишка. Натираючи долонями змучені гомілки, він зручніше сів на килим і продовжив слухати розповідь з динаміка:

— Колись кожен з нас виконував важливу роль. Білий давав можливість твоїй мамі швидко сушити волосся, сірий допомагав розігрівати їжу, без мене твій тато не міг дивитися фільми, поки ти спав. А потім…

— А що потім?

— Прилади зламалися, а ти нас від’єднав. Пам’ятаєш?

— Ну так, ви ще могли стати у пригоді, — відповів Мишко.

— Але ж не стали. А твоя мама весь час каже, що викине нас. От ми й скручувались.

— Від страху, — підсумував хлопчик.

— Разом трохи легше боятися, — пояснив чорний дріт і від’єднався від пристрою.

Хлопчикові стало шкода трьох друзів. Він запевнив їх, що не викине:

— Але пообіцяйте цього разу не сплутуватись.

На ранок мама з татом не могли добудитися Мишка. Ледве вмовили піти до садочка. За це татові довелось пообіцяти купити синові купу діодних лампочок і ще кілька речей.

Ввечері хлопчик покликав тата допомогти. З кімнати чулося багато дивних для мами слів. Пройшло багато годин і добре, що попереду були вихідні. Нарешті маму покликали подивитися.

На вікні сяяло свято. Багатоколірна гірлянда мерехтіла і звеселяла всіх довкола. Тато пишався. Мама не могла повірити. А Мишко радів, що зміг повернути сенс життя трьом наляканим друзям.

— То ти дізнався таємницю заплутаних дротів? — спитала мама, шукаючи їх на підлозі.

— Та ніякої таємниці, — вдаючи байдужість відповів син. — Просто чудовий матеріал для святкової гірлянди.

І хотілося б усім в тій кімнаті, щоб за вікном йшов сніг, бо наприкінці грудня так хочеться вірити в диво.

Leave a Reply