Темнокрилка

В один із полум’яних днів, на острові Квітів, народилася крилата фея, за вродою наче сяюча зірка і станом як сопілка. Мала вона красиві темні крила, великі як нічні вітрила. Острівні мешканці назвали її Темнокрилкою. 

Маленька фея була вона дуже схожа на свою матір Світланію – фею ромашкових долин. Світланія зникла відразу ж після народження своєї дитини. Мешканці острова Квітів проводили пошуки по усіх куточках острова. Шукали і в дальніх сусідніх королівствах, проте ніхто її не бачив. Батько маленької феї, ельф Друїф дуже тужив за дружиною і невдовзі помер. Час йшов і пошуки зупинились. 

Верховна фея Квіткового острова, Вітронія, була дуже жорстокою і суровою до острівних мешканців. Вона одразу ж незлюбила Темнокрилку, за її схожість до матері й наказала виховувати маленьку фею старенькій ельфійці Мотрині. Мотрина не мала дітей та дуже приязно і відповідально поставилась до молодої феї. Виховувалась Темнокрилка у строгості та любові. 

Йшов час, підростала Темнокрилка, здібності її зростали і збільшувались. Вона могла проноситись зі швидкістю вітру над квітковими пагорбами, добре володіла чарами та здійснювала бажання краще усіх довколишніх юних фей. На усіх уроках магії вона гарно і старанно вчилася та мала гарні успіхи. А ті, хто погано і не слухняно виконували завдання верховної феї, були неуспішними та здійснювати бажання так і не навчились.

Одного разу Темнокрилка повернулась з навчання додому, у фіалковий будиночок, у якому вона жила разом із Мотриною. Старенька ельфійка зустріла Темнокрилку обіймами.

– Тьотю. У мене сьогодні чудовий день, були підкорені усі чари! А як поверталася додому, то зустріла двох гномів, які хотіли перейти річку і не змогли. Я їм допомогла. Переправила їх в повітряних кулях на іншу сторону ріки. Їм дуже сподобалось! – з захопленням розповідала Темнокрилка.

– Ти велика молодець, Темнокрилко. З тебе вийде легендарна добра фея, як підростеш… – засмучено зітхнула Мотрина.

– Що таке, тьотю?

– Я нездужаю і мабуть невдовзі перейду у світ ангельський… тому маю розповісти тобі таємницю. Ти вже доросла, тому прийшов час…

– Що таке, тьотю? – схвильовано запитала Темнокрилка.

Мотрина розповіла Темнокрилці що її мама жива. Світланія закована магічними чарами і перетворена у сосну, яка росте у глибині дрімучого лісу. А закувала її на вічні муки верховна фея Вітронія, яка викрала магічну силу Світланії. 

– Значить вона жива… це саме та сосна, що у дитинстві, ти водила мене її прикрашати? 

– Так.

– Бувало що я відчувала теплий подих поруч з деревом… такий приязний і спокійний. Здавалося тоді, я чула колискові пісні…

– Тобі не здалося. Вітронія заборонила мені розповідати тобі і іншим про це. Я хотіла тебе врятувати, тому пообіцяла мовчати.

– Але має ж бути спосіб її визволити? – вигукнула Темнокрилка.

– Способу немає, дитинко. Нікому не розповідай, бо це таємниця. Сила Вітронії дуже могутня і небезпечна.

Слова Мотрини вразили Темнокрилку. Вона не могла повірити у це. Але на її обличчі з’явилася посмішка, надія на те, що вона зможе знайти і визволити від злих чар свою маму.

– Я дізнаюся де вона і визволю її! – рішуче мовила Темнокрилка.

З настанням світанку, юна фея рішуче вилетіла із фіалкового будиночку, поки Мотрина ще спала. З собою взяла лиш дві речі: згорток квіткового пилу, який лишився спогадом від її матері; та дев’ятипелюсток, подарований їй добрим Чарівником на олімпіаді найрозумніших острівних фей. Пил Темнокрилка довго ховала від посторонніх очей та ось настав час його використати. 

Летіла так довго і стрімко, аж поки  острів квітів покрився туманним промінням. Долетіла аж до самого краю острова. На зірчастому березі сидів і грівся на сонечку Рак.

– Наймудріший пане Рак! Ти все на світі знаєш. До тебе звертаються у всіх негараздах. Підкажи, де ж мені маму шукати? – з надією запитала Темнокрилка.

Пан Рак неквапливо повернувся і спокійно мовив:

– Бачу що до мене прийшла фея світла і могутня, готова ризикувати заради сім’ї. Добре, тоді я підкажу де твою маму шукати. Але знай що буде непросто, доведеться дечим пожертвувати.

Темнокрилка наче не чула застережень Рака, її цікавило лише одне – якомога швидше відправитись у ліс.

Пан Рак вказав феї шлях і дав їй кільце, за яким вона впізнає сосну.

Темнокрилка полетіла у ліс. Залітала все далі і далі, все глибше і глибше. Ліс ставав все темнішим, а небезпеки більшими.

На зустріч летіла чорна Ворона, яка попросила її про допомогу. Хоч фея квапилась, проте відмовити Вороні не могла. Вороненя випало із кубелечка. Темнокрилка дістала згорток квіткового пилу, розвіяла його  промовляючи магічні слова. Вороненя  піднялось на повітряній подушці у гніздо. Щаслива Ворона дякувала феї за порятунок її маляти. За це вона вирішила піти із Темнокрилкою, щоб допомогти врятувати її матір.

Темнокрилка разом із Вороною полетіли далі у глибину чарівного лісу. 

Раптом перстень на її руці засвітився і фея відчула що вже десь близько, серед лісу, росте зачарована сосна. Вона облетіла лісову поляну навколо. Перстень став сяяти ще більше і тягнути Темнокрилку в правий бік галявини. По центру почав розвіюватись туман і почала з’являтись зачарована сосна. Дерево світилось наче наступило Різдво. Фея відчула такий же затишок і тепло, як колись у її дитячих спогадах. Сосна наче всміхалася їй. 

Облетівши навколо дерева, крихітна фея, взлетіла вверх над кроною. Дістала із торбинки дев’ятипелюсток. Взмахнувши чарівними красивими темними крилами та прошептуючи магічні слова, відірвала по одній дивовижній пелюстці:

– Розвіваю, розганяю, знімаю злі чари. Перша пелюстка – світло. Друга пелюстка – доброта. Третя пелюстка – правда. Четверта пелюстка – щирість. П’ята пелюстка – радість. Шоста пелюстка – натхнення. Сьома пелюстка – турбота. Восьма пелюстка – служіння. Дев’ята пелюстка – любов. Мої чари оживають знов.

Здійнявся чарівний вир, пелюстки кружляли у танці, світилися зорями, співали соловейками. Хмари розступилися. Сосна почала рухатися, крутитися, зменшуватися у розмірі. Дерево перетворилося на фею Світланію. Дим розвіявся і Темнокрилка побачила свою маму. 

– Мамо! – вигукнула вона, підлетівши та обіймаючи її.

– О Темнокрилко! Нарешті я вільна… – мовила Світланія, не стримуючи сліз.

Зненацька хмари насунулись, потемніло навкруги. В небі з’явилися блискавки. Прозвучав лютий голос «Хто посмів мої накази відміняти? Мої чари рушити? Мої закони не виконувати?!» 

Туман розвіявся і з’явилася верховна фея Вітронія. Наставивши чарівну паличку на Темнокрилку, верховна фея почала чарувати.

Аж з неба на крилах вітру пролетіла Ворона. Вихватила чарівну паличку Вітронії і відлетіла далеко.

– Як ви смієте! Зараз я вас усіх покараю і перетворю на… – погрозливо почала вигукнула верховна фея, проте її слова перебив різкий круговорот, котрий почав наступати у бік Вітронії. 

Із круговороту з’явився старий Чарівник. Верховна фея похнюпилась і зовсім злякалась.

– Що тут відбувається? – запитав чарівник.

 – Вони порушують магічні правила, цю маленьку фею Темнокрилку потрібно покарати якнайшвидше! – вигукнула Вітронія.

 – Все не так! – промовила Світланія, – Вітронія обманом позбавила мене чарів 9 років тому, перетворивши на Сосну. Темнокрилка, моя донечка, мене врятувала…

 Чарівник поглянув на Темнокрилку всміхаючись.

 – Це я знаю. Темнокрилка була дуже сміливою, ризикувала, здійснила жертовність, врятувала не тільки матір, але й справжню верховну фею Квіткового острова. – Чарівник змахнув паличкою, – Чари справжнії, чари сильнії, чари квітковії, поверніться до своєї володарки.

Здійнявся вітер, Вітронію охопило довкола. Чари повернулись до Світланії. Вітронія налякано безсило почала тікати у ліс.

– Верховна фея Світланія знову буде керувати Квітковим островом, поверне йому незрівнянну красу та квітучість.

Світланія обійнявши Темнокрилку, відлетіли додому. На острові знову запанували закони правди, щирості, доброти і любові. Маленька смілива фея Темнокрилка повернула матір, про яку завжди мріяла.

Вітронія пропала, з тих пір її ніхто не бачив. 

А куди пропала –  це вже інша історія.

Як ви гадаєте, у чому проявила жертовність Темнокрилка та  звідки Чарівник дізнався про це?