Shopping cart

Принцеса із квасолини

Принцесо, ти готова? – гукнула бабуся із сусідньої кімнати, перекрикуючи і телевізор і дідуся, який вів діалог з телеведучими і голосно коментував новини. – Запізнимося!

Дорогою до школи повторили вірші та нові англійські слова – бабуся про все пам’ятала. Навіть про природознавство згадала:

– У вас сьогодні за програмою рослини. Можливо, якесь цікаве завдання додому дадуть. Пам’ятаєш, як ми минулого разу йод на картоплину крапали?

– Звісно! Картопля стала синього кольору! А руки чогось так і не відмилися від коричневих плям, – Ганнуся розсміялася. 

Бабуся вміла підняти настрій, і шкільні уроки вже не здавалися такими нудними. А однокласники не такими зверхніми. От якби не Христя… Хоч визнана відмінниця і староста класу хворіла рідко, Ганнуся кожного ранку мріяла, що сьогодні улюблениці вчительки не буде. 

Знову не пощастило…

– Наша принцеса завітала! – Христина перевзувалася на першому поверсі. – Шкода, що немає такого принца, який би міг тебе підняти на руки. Надірветься, бідолашний…

У роздягальні засміялися. Хоч і не всі, більше дівчата. Мишко, який сидів з Ганнусею за однією партою, суворо подивився в їхній бік, а потім нібито випадково заштовхнув Христин чобіток під лавку і звернувся до Ганнусі.

– Пішли до класу! Ще вірша повторити треба!

День тягнувся нескінченно, а природознавство, як завжди, було останнім.

– Сьогодні, діти, ми поговоримо про рослини, – Раїса Олександрівна взяла до рук горщик з вікна. – Хто знає, навіщо потрібне листя? І чого воно зеленого кольору?

– Я! Я! Можна – я? – Христина нервово хитала піднесеною рукою і стрибала на місці.

У наступні хвилини найкраща учениця класу скоромовкою видала всю інформацію, написану в підручнику. А Мишко з Ганнусею, розглядаючи яскраві ілюстрації в книжці, мало не пропустили пояснення домашнього завдання.

– Вдома вам потрібно взяти п’ять великих квасолин і шматок вати, покласти їх у зручний посуд й огорнути вологою ватою…

– А великих – це якого розміру? – Христина не дала закінчити вчительці пояснення.

– Найбільші, які знайдете. Це не має значення.

– А можна покласти квасолини в чашку? – не заспокоювалася відмінниця.

– Можна, Христинко, – Раїса Олександрівна почала дратуватися, – у тарілку, чашку, горщик. Потім потрібно поставити квасолини в тепле місце…

– А можна на вікно чи під лампу? А сонце їм потрібно? – не вгамовувалася Христя.

– Можна, куди завгодно! – вчителька підвищила голос. – За кілька тижнів квасолини проростуть, у них з’являться зелені паростки. А згодом і листячко. 

Тут навіть Христина не знайшла чого сказати. 

– Відмінні оцінки отримають ті з вас, у кого одночасно проростуть усі п’ять квасолин. А той, у кого квасоля виросте найвищою і найкращою, отримає «дванадцять» у чверті з природознавства. Місяць ви будете дбати про квасолини, міняти вологу вату, стежити за температурою повітря, а потім принесете свій домашній город на урок. Це буде… – Раїса Олександрівна подивилася на настінний календар, – на початку грудня. Чекаємо на переможця!

Забирати Ганнусю зі школи прийшов дідусь, бо мама знову була на роботі в ніч. Дівчина зраділа: бабуся допоможе із завданням. З порога стара обняла онучку:

  – Мий руки! Сідай до столу! У нас сьогодні свіжий борщ за новим рецептом – ти такого ще не їла!

Неприємне відчуття майбутньої катастрофи охопило Ганнусю.

– Бабусю, а чим сьогоднішній борщ надзвичайний? – питала, вже підозрюючи про відповідь.

– Він з квасолею, скуштуй!

Але борщ не пішов: Ганнусі здавалося, що квасолини живі, і в них уже зароджуються маленькі зелені листячка. Їсти вона не змогла.

– А в тебе не лишилося раптом кілька квасолин? Раїса Олександрівна дала завдання у школі…

– Будете вирощувати вдома квасолини? – бабуся, як завжди, все знала. Але вислухала уважно, а потім пішла шукати потрібне.

За кілька хвилин у Ганнусі на долоні лежали великі білі квасолини. Чотири. Лише чотири! А має бути п’ять! 

– А ще немає? – не дарма в Ганнусі з’явилося недобре передчуття. – Мені потрібна ще одна! Сказали, п’ять штук!

– Та ні, я й ці випадково знайшла: на дні банки лишилися. Усе до борщу кинула. І так вистачить…

Якби ж то…

– Іди пошукай на кухні, – у розмову втрутився дідусь. І тихо додав: – Давай допоможу.

Разом вони перерили всі шафки та ємності – гречка, борошно, вівсянка, горіх. Жодної квасолини! На дні старої іржавої банки з-під кави Ганнуся побачила якийсь дивний горіх. І вже хотіла його викинути…

– Дивись, а ти й не вірила, що знайдемо! – дідусь витяг цей «горіх» і поклав на долоню. – Ось тобі п’ята квасолина!

– Яка ж це квасолина? – Ганнуся дивилася на сіро-коричневе зернятко і не вірила, що з цього може щось вирости. – Вона зовсім не схожа на квасолю. Якась ряба, як курка.

– Це такий сорт, квасоля буває не лише білою, а й темною. Коричневою, фіолетовою чи різнобарвною, як оця, – дідусь примружився. – Хоч вона давно лежить, не знаю, чи виросте з цього щось. Але спробуй. Тобі ж головне посадити п’ять штук? Вони в тебе є.

Легко сказати – лише посадити. Потрібно було, щоб всі п’ять виросли.

Ганнуся налила в глибоку тарілку трохи води, поклала вати, як радила вчителька, а потім додала квасолини. Білі одразу сховалися у ватній ковдрі, а ряба визирала то з одного, то з іншого боку. І не дивно: після темряви залізної коробки їй кортіло подивитися на світ. 

Вночі Ганнусі наснилося, як квасолини плавають на човнах, бавляться в садку, гойдаються, ростуть на деревах, а потім вони почали перетворюватися на однакові обличчя – спочатку десятки, потім сотні, мільйони. Заполонили все. І ці квасолини, які раптово виявилася обличчями Христі, сміялися над Ганнусею. Тільки ряба квасолина лишалася осторонь і похмуро дивилася в бік інших… А в неї на голові виблискувала корона, як у принцеси з улюбленої Ганнусиної казки.

За тиждень білі квасолини набухли, лопнули, і в них з’явилися паростки. Вивільняючи листячко за листячком, піднімалися над тарілкою на весь зріст. Ряба ж визирнула назовні, але далі справа не пішла. І дівчина засумувала. Нарешті з’явилася можливість утерти носа противній Христі, але для успіху потрібно, щоб виросли всі п’ять квасолин… Що ж роботи? 

Ганнуся згадала свій сон, поклала рябу квасолину на розкриту долоню і сказала:

– Ваше Високосте, допоможіть мені, будь ласка! Я прошу Вас вирости! Для мене це дуже важливо, – і дівчина почала розповідати про школу, про Христину і завдання з природознавства. 

Квасолина, звісно, мовчала. Вночі Ганнусі знову наснилися квасолини. Вони вже не сміялися, а привітно кивали, як старі знайомі. Усі в довгих світлих сукнях, лише одна – в яскравій червоній, і з короною на голові.

– Привіт, Ганнусю, – квасолева принцеса посміхнулася, – ми порадилися і вирішили тобі допомогти. Ти будеш найкращою в класі й обов’язково переможеш усіх. Якщо дослухатимешся наших порад – усе вийде.

– А можна мене загорнути у вату? Я завжди мерзну, – приєдналася до розмови найменша квасолина.

– А мені наливати більше води!

– А мене перекласти ближче до сонечка!

– А мені розказати казку! – знову найменша.

– Я все зроблю! Давайте почнемо з казки, – Ганнуся сіла на підлогу в білосніжному квасолевому палаці і почала розвідати про принцесу на горошині.

Поступово квасолини заснули, Ганнуся також, хоч насправді вона і так спала – прокинулася лише ранком. А наступного дня листячко з’явилося і на рябій квасолині.

Дівчина не забула про свої обіцянки: одну квасолину більше загорнула у вату, другу переклала ближче до світла, третій додала води. Тепер вони не виглядали однаково, і Ганнуся їх добре розрізняла та була впевнена, що нічого не переплутає. Вечорами сідала біля вікна з книжкою і читала вголос свої улюблені казки про принцес. 

А кожної ночі опинялася в казковому палаці, де разом з квасолинами співала, танцювала та веселилася. Дівчину вже не вабила перемога над Христиною. Набагато більше вона боялася одного разу не знайти дорогу уві сні до своїх подруг.

Місяць добігав кінця. Над тарілкою над підвіконні хиталися високі стеблини із великим яскраво-зеленим листям, найбільші – в рябої квасолини. Листопад видався холодним, і за вікном часом пролітали сніжинки, зазираючи з цікавістю в Ганнусину кімнату. Квасолини у відповідь здивовано визирали назовні, вітаючись помахами листя. 

А одного ранку квасоля зацвіла. І якщо на чотирьох  стеблинах передбачено розкрилися білі охайні квіточки, то ряба вкрилася яскравими червоно-рожевими. «Тепер точно перемога! – раділа Ганнуся, – доливаючи своїм улюбленцям води. – Христині ніколи не наздогнати нас!». 

Серед однокласників майже ніхто вже і не згадував про завдання з природознавства. У декого проросли не всі квасолини, у декого давно все загинуло, трималися лише Христина, Ганнуся та близнюки – Дмитро й Денис. Їхній татко був за фахом біологом, то й порадив додавати рідкі добрива у воду. Але навіть Христина вважала, що це неспортивно: єдиним справжнім конкурентом вона бачила Ганнусю.

Дівчина сфотографувала квітучу зелену тарілку, щоб показати у школі. Її успіхи всіх тішили: на диво, багато кому хотілося поставити на місце задаваку Христю. І стосунки з однокласниками почали налагоджуватися.

– Це ж треба! – в Мишка від здивування відвалилася щелепа. – Усі сюди! Подивіться! У Ганнусі город зацвів!

Жваве обговорення було перервано заявою відмінниці:

– Мої квасолини теж зацвіли! Можна подумати! Нічого дивного тут немає. – І продемонструвала на телефоні зображення своїх рослин. Правда, квіточки з’явилися лише на одному стеблі, а квасоля виглядала не такою високою й міцною, як у Ганнусі.

– У нас є в запасі ще два дні, – Ганнуся повернулася до Христини. – Ось і побачимо, в кого квасоля буде вищою і кращою. Принось свій город у четвер на природознавство, тоді побачимо і поміряємо!

Ці дні Ганнуся приділяла весь вільний час своїм зеленим подругам: розповідала про шкільні справи, ділилася мріями, читала казки. Вночі вони разом обговорювали, як Ганнуся принесе до школи квасолеві кущі й здивує всіх однокласників і Раїсу Олександрівну. А Христя лопне від заздрості! Квасолини голосно сміялися, уявляючи собі це видовище. Так промайнули останні ночі…

Ранок четверга розпочався зі стурбованого голосу бабусі:

– Дивись, як мете! – це вона дідусеві, бо Ганнуся ще не розплющила очі. Але одразу підхопилася і підбігла до вікна.

 П’ять квітучих зелених рослин радували зір. Тим страшніше виглядало все назовні: на вулиці вирувала хуртовина, вітер гнув долу дерева і накидував снігові гори на підвіконня.

– Уже прокинулася? – бабуся зайшла до кімнати. – А я думала тебе не будити. Може, сьогодні вдома залишишся? Бачиш, що діється?

– Ні, не можна! Я сьогодні обов’язково повинна бути в школі, у нас природознавство… 

Ганнуся чекала на цей день цілий місяць. А тепер дивилася на тарілку з квасолею, не уявляючи, як принести її до школи в сніговий буран.

– Не можна – так не можна, – бабуся знизала плечима. – Тільки одягнись тепло, на вулиці мороз, майже десять градусів…

Бабуся вийшла, а Ганнуся стояла і дивилася на квасолини повними сліз очима. Як їх принести до школи в таку негоду? Потім долила води, погладила листя, як робила кожного ранку, і пішла снідати.

У класі сьогодні не було половини учнів, прийшли лише найвідповідальніші та ті, хто живуть поруч. Ганнусю до школи проводжав дідусь, і навіть йому було важко продиратися крізь замети і витримувати пориви вітру. 

Нарешті дочекалися останнього уроку.

– Сьогодні підсумуємо результати вашого домашнього завдання, – Раїса Олександрівна розкрила журнал. – Хто приніс свій город, щоб вирішити, в кого найкращий результат? 

На підлозі біля дошки вишикувалися два зелені кущі – один великий, з десяти стеблин, який належав Дмитру з Денисом, і менший, на п’ять – Христинин. Виглядали квасолини не дуже добре.

– А твій де? Діставай! – Христина чекала на свою основну конкурентку.

– Немає. Я не виконала завдання… 

– Як не виконала? Я ж бачила твої квасолі на фотографіях! Вони величезні! Навіть більші за мої!

– На вулиці холодно, я не хотіла їм зашкодити. Вони ж живі… – продовжувати Ганнуся не стала, все одно ніхто не зрозуміє.

– Можна подумати – через якусь траву перейматися, – Христя фиркнула. – Ти просто злякалася, що не переможеш мене! І так усе зрозуміло, – і повернулася до дошки.

Учителька пробувала втрутитися:

– Христинко, ти не права. Рослини справді можуть замерзнути. Сподіваюся, ви їх добре запакували, коли йшли до школи?

Близнюки синхронно відповіли:

– Нам татко запакував! А потім і нас так само…

У класі засміялися, напруга зникла.

Раїса Олександрівна поміряла великою лінійкою висоту всіх стеблин із понуреним листям.

– Хлопці – молодці, кожний з них отримує найвищу оцінку за це завдання. А переможницею є Христина, одна з її квасолин виросла найвищою, – і вчителька показала на стеблину, що на перший погляд була такою ж самою, як і всі інші. Можливо, менш зів’ялою. 

Близнюки перезирнулися, але вирішили не сперечатися. Врешті-решт, їх досягнення також було не зовсім чесним. Загорнувши свій кущ у кілька шарів паперу та великий пакет, хлопці вийшли з класу. 

Ганнуся не хотіла вислуховувати образливі коментарі відмінниці, тому збирала портфель повільно і довго. Виходила останньою. І тут їй в очі кинулася сумна картина: біля дверей зі сміттєвого кошика стирчало зелене листя – непотрібні залишки христининої перемоги. Ганнуся обережно дістала стеблини – дивно, що не трапилося жодної зламаної, – зняла свій великий пухнастий шалик і загорнула в нього весь кущ. Додому несла, тримаючи його під курткою, щоб не застудити ще більше.

У нічному сновидінні дівчина спочатку не могла знайти казкового палацу, блукаючи, як і вдень, у сніговому бурані. Як розгледіти білий палац у білій завірюсі? Ганнуся вже втратила надію, коли раптом почула голос:

– Ми тут, поруч, чекаємо на тебе, – і її руки торкнулася холодна рука квасолевої принцеси.

– Навіщо ви вийшли з палацу? Ви ж замерзнете! – дівчина перелякалася. – Вам не можна на сніг! Повертайтеся!

– Я повинна сказати тобі дещо важливе: ти більше не зможеш сюди приходити. Ми бачимося востаннє, – принцеса сумно подивилася на дівчину. – Але сьогодні ти врятувала не лише нас, палац наповнився новими голосами, хоч поки що заслабкими. Наші родички видужують, ти впораєшся. 

– Тоді ж чого ми не можемо бачитися далі? – Ганнуся мало не плакала.

– Ми вже виросли, нам час скидати дівочі сукні й створювати власні сім’ї. Ми не прощаємося назавжди, ми завжди будемо поруч… У цьому палаці вже тісно, підшукай для нас інше місце, – і принцеса почала зникати, танучи у повітрі.

– Ні! – Ганнуся прокинулася від власного крику. На порозі кімнати стояла стурбована бабуся.

– Щось наснилося? 

Замість відповіді Ганнуся підбігла до вікна: на підвіконні білі та рожево-червоні квіти зі стеблин облетіли, а на їх місці виднілися маленькі квасолини.

– Уперше таке бачу, – бабуся нечутно підійшла ближче, – щоб взимку із зерняток у ваті та воді родили квасолі. Це ж треба!

– Бабусю, а давай пересадимо їх до горщиків! – Ганнуся тепер знала, що хотіла сказати квасолева принцеса.

До вечора всі квасолини перебралися до просторих горщиків, а пізніше, як потепліло, – і на дачу. Ганнуся садила, поливала, дбала про свій город. Іноді лягала на ковдрі між грядками і читала вголос свою улюблену казку. 

Leave a Reply