Shopping cart

Сонечко

Колись, за давніх-давен, жив собі самотній молодий король. Він правив могутнім королівством, яке йому передав у спадок батько. Король мав надійне військо, багаті землі, дивовижні палаци, кілька тонн золота та срібла. Він міг дозволити собі будь-які примхи, варто було тільки забажати. Лише  прихильності принцеси з сусіднього королівства він не міг здобути ані за які багатства світу. Уже кілька років поспіль юнак прокидався й лягав спати з думкою про неї. Та, на жаль, принцеса не поділяла його почуттів.

Отже, коли розлетілася новина усіма королівствами про змагання між королями за звання найхоробрішого, найкмітливішого та найсправедливішого з них, наш король збагнув, що його час настав. Адже саме на цих змаганнях він зможе продемонструвати всі свої таланти, і, можливо, саме цим полонить холодне серце принцеси з сусіднього королівства.

Коли король прибув на місце, де мали відбуватися змагання, він зрозумів, що за перемогу доведеться поборотися, адже конкуренти були гідні, досить сильні.

Приїхали королі, які відважно й хоробро проявили себе в битвах за рідні землі. Траплялися й такі, що вирізнялися розумом, знавці багатьох мов і точних наук. Звісно, були й такі, що змогли отримати пошану народу завдяки своїй розсудливості й справедливості. Слабких учасників не було, тож наш король мав спромогтися серед кращих стати найкращим.

Зажурився наш король, адже за свої молоді роки ще не зажив слави. Проте мав він рідкісний дар, яким жоден із конкурентів не міг похизуватися –  король розумів мову тварин. Ще змалечку він збагнув, що не всі з його оточення наділені цим хистом. Тож вирішив тримати це в таємниці, оскільки все одно ніхто йому не повірив би.

Уночі перед ранковим турніром молодий король оглядав свій маєток. Опинившись у садку, він підвів голову до зіркового неба й звернувся вголос до найбільшої зірки. Він знав, що вона йому нічого не відповість, але, може, хоча б почує.

🧖 Чу-у-уєш? Те, що так далеко від нас, але таке всемогутнє, допоможи мені, будь ласка!

Співрозмовник відповів ледве чутним голосом вітру:

 🌪️ У-У-У-У-У-У-У-У-У-У-У-У-У!

🧖 Розумію, розумію, це не так уже й легко, але мені так потрібна ця перемога! Дай мені сили, аби подолати всі перешкоди, дай не втратити віру у свій успіх.

Вітер не вщухав і з люб’язністю відповідав, як міг, своєму співрозмовникові.

🌪️ У-У-У-У-У-У-У-У-У-У-У-У-У!

🧖Добре-добре, не гримай!

Король уже хотів іти геть до своїх покоїв, аж тут раптом хтось звернувся до нього, чим добряче налякав.

🐞 Доброї ночі, юначе, які труднощі вас спіткали?

🧖Хто тут? – перелякано вигукнув молодий король.

🐞 Я той, хто зміг вас почути, і залюбки допоможу.

Король роздивлявся навкруги, але так і не зміг побачити власника голосу.

🐞 Опустіть очі донизу і зможете мене розгледіти, я на листку вашої кущової троянди.

Справді, на листку щось сиділо, та він не міг повірити, що саме воно зараз зверталося до нього.

🧖Сонечко? Божа корівко, то я спілкуюся з комахою? – голосно засміявся наш король.

🐞 Я б на вашому місці так не кепкував, адже я чув, що вам потрібна допомога, тож хто знає, звідки вона може прийти й у якому вигляді.

🧖Гаразд, даруй, я не хотів тебе образити – просто не очікував такого.

🐞 Нічого, я не ображаюся, лише хотів наголосити, що й комаха може стати у пригоді.

Король поділився з Сонечком своїми переживаннями щодо турніру. Описав, які переваги мають його суперники, а також розповів про головну мету, заради якої він прагне здобути перемогу. Комашку вразила щирість короля, адже не кожен може отак прийняти свою слабкість і прагнути її перетворити на силу. Отже, вирішило Сонечко допомогти йому, даючи підказки під час змагань, аби наш король здобув перемогу – прихильність принцеси.

🐞 Не переймайся, під час змагань я буду поряд і нашіптуватиму тобі підказки. А ти слухай дуже уважно й роби те, що я казатиму.

🧖А чи не побачить хтось, що я з комахою розмовляю?

🐞 А щоб ніхто не побачив, я сидітиму на твоєму капелюсі, усе бачитиму довкола, а ти добре мене чутимеш.

🧖Гаразд, так і вчинимо.

Король із Сонечком попрощалися, домовившись вранці зустрітися біля цієї ж троянди.

Розпочалося перше змагання.

Зібралася сила-силенна зацікавлених глядачів – від шанованих вельмож до звичайних жебраків. Звідусіль приїжджали люди, аби на власні очі побачити претендентів на звання найкращого короля всіх королівств. А вони, справді, були відважні, розумні й справедливі.

Претенденти вклонилися народу, і кожен виголосив свою промову. Після гучних оплесків пролунав постріл у небо, який сповістив про початок першого випробування. Учасникам слід було якомога швидше знайти у мішку з рисом одну залізну кулю. Завдання виявилося не з простих. Кожен  різним чином проявляв кмітливість.

Перший король висипав помаленьку весь рис на землю, доки на дні мішка не залишилася мала купка рису, а разом із нею й сама куля. Такої стратегії він дотримувався під час усього змагання.

Другий король скористався друшляком, аби прискорити пошуки.

Третій король одразу висипав весь мішок на землю і порпався в купі рису, розмахуючи при цьому своїм капелюхом.

Четвертий король зняв капелюха і схилив голову низенько-низенько, аж до самісінького мішка, аби краще роздивитися, скільки рису в ньому. Але з боку виглядало, немов він промовляв до мішка закляття, бо в цей час він щось бурмотів.

🧖Сонечку, що скажеш: як краще мені відшукати кулю?

🐞 Куля залізна?

🧖Так.

🐞 Тоді візьми магніт, висип весь рис на підлогу й проведи магнітом по тому місцю, де лежить рис. Куля сама притягнеться до магніту, от і все завдання.

🧖Щиро дякую за пораду!

Так і вчинив наш король. Отже, не дивно, що найшвидше вдалося виконати це завдання саме йому.

Далі розпочалося друге випробування.

Головне в цьому завданні – продемонструвати одночасно і силу, і кмітливість. Хто спроможеться зрушити слона з місця, той і переміг.

Перший король тягнув тварину за хвоста, тягнув за вуха, але так йому нічого і не вдалося. Змарнілий, пішов від слона геть.

Другий король вирішив бити слона батогом, аби той розсердився і сам зрушив з місця. Та й другому королю нічого не вдалося, тільки отримав хоботом по спині. Засмучений, він пішов геть.

Така ж сумна поразка спіткала й третього короля. Пішов він з випробування ні з чим. Коли настала черга показати свої уміння четвертому королю, то він уже знав, якої тактики йому дотримуватися. Він приступив близько до слона й шепнув йому тихенько прямісінько у вухо:

🧖Слонику, а зроби мені таку ласку, пройди кілька кроків уперед, а я тобі допоможу, підштовхну.

🐞 Ні! За вуха мене тягнули, за хвіст тягнули, потім били, штовхали, а тепер просите на мою ласку. Ні, тут стоятиму! Треба було одразу попросити, а не калічити мене.

🧖Сонечку, що ж нам робити? Не вдалося мені вмовити слона.

🐞 Не переймайся, зараз щось вигадаємо. Давай я сяду йому на вухо й полоскочу. А як стане йому лоскотно, то він і сам утече звідси. А я швиденько до тебе повернуся.

Настала черга останнього короля показати свою силу. Як тільки він підійшов до слона й підштовхнув його легесенько у бік, з твариною сталося щось неймовірне. Слон почав кататися по землі, мотаючи головою. Публіка була в захваті. Усі глядачі вирішили, що слон так реагує саме на поштовх короля. Оплески й крики ще довго не вщухали, доки сама тварина не змогла заспокоїтися.

Настав час для третього змагання, останнього. У цьому випробуванні міг перемогти лише найсправедливіший володар усіх королівств, який мав справедливо вирішити долю двох робітників.

Ось із якою історією прийшли ті до королів.

Найняв багатий пан двох робітників, аби ті обробили йому землю. Працювали вони один день, а наступного дня пан приїхав перевіряти виконану роботу. Один із робітників добряче попрацював, на совість, а другий – абияк. То пропустить велику глибу й не розіб’є її, а то попорається трішки, а тоді лягає на траву відпочивати. Так день і промайнув – хтось на траві валявся, а хтось спину гнув над лопатою.

Вечоріло, а земля ще не вся перекопана, де-не-де ще лопата зовсім до землі не торкалася.

Перший робітник лишився закінчити свою роботу, аби перед паном не червоніти з сорому. А другий знову втомився та пішов уже відпочивати.

Уже сутеніє, робітник лопати з рук не випускає. Аж раптом наштовхується нею на щось велике й залізне. Почав він копати, а сил уже не лишилося. Хотів попросити товариша йому допомогти. Будив ледацюгу, кликав, просив, але так і не допросився. Довелося лише на свої сили сподіватися. І от диво,  викопав він скарб.

Ой, як зрадів робітник! Уранці розповів про скарб панові. Зрадів і господар такій знахідці.

Вирішив пан поділити скарб порівну: половину собі залишити, бо на його землі було знайдено скарб, а половину робітникові віддати за те, що знайшов і розповів про таку знахідку. Як почув другий робітник про скарб, то вмить загорілися у нього очі на чуже добро. Як почав себе бити в груди, Богом клястися, що то він знайшов скарб, отже, йому треба віддати половину.

Пан не знав, кому вірити, а найбільше боявся помилитися у своєму виборі. Привів робітників на змагання, аби королі виріши, хто каже правду, а хто бреше.

То що ж запропонували королі?

Спочатку висловив свою думку перший король. Він запропонував розділити скарб на дві однакові частини, одну віддати пану, а іншу поділити ще на дві та й роздати ті частини робітникам. Як почули таке рішення робітники, розсердилися дуже. Перший сказав: «Як це так, я знайшов скарб, я власноруч його викопав, доки той спав, а тепер він ще отримає задарма велику частину мого скарбу?» Другий робітник теж не мовчав: не хотів він ділити половину, тож брехав дуже переконливо.

Надали слово другому королю. Він вирішив діяти інакше. Запропонував робітникам стати до поєдинку. Хто виграє, той і здобуде половину скарбу. Публіка завзято підтримала таку пропозицію, адже любила усілякі вистави. Але від цієї пропозиції відмовилися робітники, адже вони мали різну статуру, тож такий поєдинок був би нерівний.

Залишалося вислухати думку ще двох королів. Третій наказав увесь скарб розділити на три рівні частини. Віддати частину пану та по частині кожному робітникові. Ця пропозиція не сподобалася вже панові, бо він гадав, що один із робітників каже неправду, але хто саме, не знав.

Настала черга четвертого короля. Він попросив робітників показати їхні долоні. Робітники не знали, для чого це, але прохання короля виконали. Перший робітник долоні мав у мозолях, брудні від землі. А другий робітник – зовсім не пошкоджені й чисті. Король уже знав, кому віддати половину скарбу.

🧓Віддайте цьому чоловікові половину, – сказав король, вказуючи на першого робітника, – він каже правду. Ось руки, які викопали скарб.

Публіка була здивована, як просто четвертий король відновив справедливість. Тож його оголосили переможцем.

Новина розлетілася дуже швидко. Від шанованих вельмож до звичайних жебраків передавалася із вуст у вуста. Тож не дивно, що долетіла вона й до принцеси із сусіднього королівства. Зацікавив наш молодий король дівчину. Та вона забула про те, що колись уже мала знайомство з ним. Вирішила організувати у своєму палаці бал. Покликала силу-силенну гостей, і молодого короля також, аби поглянути, чи правда те, що про нього кажуть.

Король залюбки зголосився на пропозицію, хоча ще досі мав побоювання, що принцеса його не згадає при зустрічі.

Усі присутні на балу були вражені його урочистістю. Гості демонстрували дивовижні вбрання, лунала гарна музика, а танці не давали сумувати жодної хвилини.

Усі веселилися, крім самої принцеси. Вона чекала на гостя і дуже засмутилася, коли не побачила його на своєму святі. Вона не хотіла танцювати, не хотіла вести світських розмов з подругами, лише думала про короля, який відмовився прийти на бал. А чому вона взагалі вирішила, що він не прийшов? Роздивившись усіх гостей, вона не побачила незнайомого обличчя, тож подумала, що король не завітав на свято.

Наш король увесь вечір не зводив з неї очей. Лише наприкінці свята  наважився підійти й запросити принцесу на танець.

Щойно він приступив до неї, усі погляди гостей стрілися на ньому, аж тут принцеса все збагнула.

Це він і є – той найкращий король усіх королівств!

Leave a Reply