Shopping cart

Різдвяна…

У містечку Затишне на розі вулиці Лисої та вулиці Кудрявої стоїть перукарня. Там працює справжній віртуоз своєї справи – Пан Підстригач. Він вправно фехтує ножицями, жонглює гребінцями та так вміло змішує фарби, ніби для того й народився.

Перед Різдвом маленькі дзвіночки на вході в перукарню раз у раз дзвонять. Так вони сповіщають про нового відвідувача. У переддвір’ї свят їх чимало. Люди чепуряться і наче намагаються створити кращу версію себе. Змінюють зачіску, оновлюють колір волосся. Чоловіки запускають або збривають бороду. 

Словом, Різдво – для майстра-перукаря час клопіткий. Однак, заразом і прибутковий… гарна копійка осідає в його гаманці.

Якось вдосвіта Пан Підстригач так квапився на роботу, що не встиг змести снігової шапочки з свого зеленуватого автомобіля. І серед крижаних доріг ковзав зелено-білий легковик, схожий на підсніжник.

На перехресті вулиць Лисої та Кудрявої «підсніжник» загальмував. А сам керманич вийшов сердитий. Його щоки розпашіли, роздулись чи то від вітру, чи від люті.

Перед перукарнею, на місці, де він вже багато років поспіль залишав свій транспорт, знову припаркована ця червона іномарка.

-Пі-пі-пі-піп! – засигналив Пан Підстригач, бо не міг знести такого зухвальства.

З воріт сусідньої будівлі показалась тендітна зотоволосса жіночка, закутана в картате пальто з червоним, як колір її машини, коміром.

-Припиніть це неподобство! – гукнув їй Пан Підстригач.

-Але що-о-о? – від подиву уста незнайомки заокруглились.

-Перестаньте тут паркуватися. Я знаю, що ви тут не живете! – заричав по-лев’ячому Пан Підстригач. 

І треба відзначити, що у цей момент на додаток до витончених вусів, йому пасувала б лев’яча грива.

Дамочка на кілька секунду оторопіла. А тоді – протягнула руку і посміхнулась:

-Пані Злата, ваша нова сусідка. Приємно познайомитись!

Тепер ні в сих ні в тих зостався Пан Підстригач. Він ніяково потиснув долоню, спантеличений таким недоречним знайомством.

І чоловік так розгубився, що забував вибачитись.

Він поквапився у перукарню, аби там заховатись від сорому. Опинившись у своїй стихії – вбравши фартуха та підточивши ножиці – Панові Підстриг нарешті заспокоївся.

Біля дверей загомоніли срібні дзвіночки і зайшла перша клієнтка – зовсім юна дівчина.

Привітавшись, вона вмостилась у широке, як трон, перукарське крісло.

– Зробіть мене сивою, – несподівано попросила вона.

-Кахи-кахи, – закашлявся перукар, бо не міг проковтнути таке безглузде прохання. – У моді сріблистий блонд. Раджу…

Але красуня була безперечно:

-Пофарбуйте, як сіль з перцем.

Підстригач знизив плечами. Що вдієш – примха клієнта.

Майстер зітхнув і взявся до перевтілення.

У процесі фарбування, він помітив наче гостя стала трохи старшою. Та перукар списав все на освітлення.

Зрештою, коли Пан Підстригач завершив працювати, то дівчина виглядала зморшкуватою жінкою.

Кістлявою тремтячою рукою вона простягнула купюру. І Пан Підстригач сахнувся – перед ним -справжнісінька бабуся. 

Майстер закляк зі страху і навіть грошей не взяв.

Крізь шибку він довго стежив за старою, що човгала геть.

Що за чудасія?

Усі найближчі візити перукар скасував. Він почував себе таким виснаженим, наче підхопив застуду.

А вночі його мучать жахіття. Йому сниться, наче він передчасно зістарівся.

Та на світанку, як кажуть, куди ніч – туди й сон. Пан Підстринач знову вирушив на роботу. І загалом день видався непоганий.

Аж доки по полудні об поріг мало не перечепився якийсь хлопець. Увесь простір йому загороджувала велика біла вівця, яку він ніс поперед себе.

-Підстрижете її? – спитав.

-Я не стрижу звірину!- обурився Пан Підстригач.

-За щедру винагороду, – і власник вівці пообіцяв таку суму в євро, що зрештою перукар здався.

Щільно заслонивши штори, успішний майстре почав чикрижити вівцю.

Шерсть котилась клубками. Пан Підстригач позмітав її. Обтріпав тварину від вовни, коли глянь… Що за мара? Замість ягняти на колінах хазяїна сидів пудель. На запитальний погляд перукаря – собака мляво тявкав.

«Що за фокус?» – геть збентежений пан Підстригач.

Та не встиг він оговтатись, як молодик залишив обіцяну валюту, і під гомін сріблястих дзвіночків, пішов геть.

«Був то пудель від початку? Чи вівця?» – губився в здогадах нещасний. Чи то в нього зіпсувався зір? Чи розум потьмарився?»

Сяк-так, без звичного запалу до своєї справи, майстер допрацьовував. Чомусь ножиці йому тупилися, гребінці губилися. А з неуважності він мало не вкоротив перуку пана адвоката, який лише  забіг підрівняти вуса.

Додому Пан Підстригач повертався пішки, аби трохи розвіятись.

Перед Різдвом місто Затишне нагадувало славнозвісний Голівуд. Скрізь мигали кольорові ліхтарики. Гірлянди, обплітали будинки, як виноградна лоза. Миколай та ангели визирали чи не з кожної шибки. І мабуть, у Затишному лишився тільки один неприкрашений будиночок. Це його власний.

Такий плин думок зненацька урвався. Поруч на, притрушеній снігом, лавці жваво перемовлялись.

Дві немолоді особи – одна з витрішкуватими очима – Пані Підглянь, інша з великими, як кленове листя, вухами – Пані Підслухай, щось обговорювали.

Знічев’я Пан Підстригач принишк.

-Повір мені, не дай Бог образити когось перед Різдва. Вчепиться до тебе різдвяна маля рача. 

-Ах, – Пані Підслухай прикрила рукавичкою рот, наче від зівоти. – А різдвяна маля рача – то небезпечно?

– Різдвяна маля рача – це коли з тобою трапляються дива, тільки зовсім-зовсім неприємні.

Зачувши це, Пан Підстригач аж стрепенувся. Ось що з ним коїться – різдвяна маля рача. Його вхопила ця напасть. От тільки як її позбутися?

Та щойно Пан Підстригач зробив крок в сторону бабусь, аби щось вивідати – аж у хатинці навпроти відчинилось віконце. Надвір визирнуло кругле обличчя з хмаринкою сивого волосся.

-Пані Підсухай, Пані Підлянь, запрошую на каву, – покликала їхня приятелька.

Старенькі підхопились і, наче голубки, впурхнули всередину.

На вулицю вирвався аромат мелених кавових зерен. А Пан Підстригач попростував далі, міркуючи. 

«Чи когось він скривдив? Свою роботу завжди обожнював. Клієнти – задоволені. А окрім них, ні з ким не розмовляв». 

Та ось по шосе, ніби червоний прапорець, майнув автомобіль. Із пам’яті, як привид, вигулькнула Пані Злата. Як він грубо повівся з нею. І навіть не перепросив за нечемність. Відтак, й причепилась до нього різдвяна маля рача.

«Нічого, якщо умів вплутатись в халепу, то зможеш і виплутатись з неї» – підказав Пану Підстригачу здоровий глузд. 

Минаючи сувенірну крамницю, у вітрині перукар зауважив прегарного дідуха. Поміж в’язанки колосків висіли пишні кетяги калини. Пан Підстригач придбав знахідку.

Невдовзі, порозпитувавши місцевих,  він опинився перед помешканням золотоволосої сусідки.

-Прошу пробачте мене, за те, що зопалу нагримав на вас. Так по-дурному вийшло. Ось візьміть.

Чоловік простягнув Пані Златі декоративний оберемок.

-Дякую, – розчулилась та. –Але я маю до вас невеличке, таке знаєте: дуже крихітне прохання: завтра приходьте до нас на вечерю.

-У мене стільки справ, – заклопотано пробурмотів гість.

-О ви, певно, забули, що то Свят Вечір? – нагадала Пані Злата.

-Ну…, – Пан Підстригач завагався. Посиденьок він не любив, але й відмовляти не годилось. Будь-що мав здихатись малі рачі. – Гаразд, – кивнув він.

Від ранньої зорів і аж до смерку, у віконці перукарні на розі світилось. Пан Підстригач вітав клієнтів широкою посмішкою. І під ніс намугикував відому мелодію, що часто лунала по радіо.

-Свята ніч, тиха ніч, – й собі підхопила одна з відвідувачок, за якою щойно зателенькали дзвоники. – Теж люблю цю колядку.

-Вже зачинено, – з під лоба зиркнув Пан Підстригач, що саме складав своє приладдя.

-Ви ж не залишите мене без святкової зачіски? – наполягала жінка з чорним, як вороння, волоссям.

-Хіба якщо щось зовсім простеньке, – згодився Пан Підстригач, звірившись зі стрілкою стінного годинника.

-Таки-так, – підлаштувалась жінка. – Гульку. Закрутіть звичайну гульку.

Пан Підстригач підхопив щітку, фен та лак. Легенько начесав волосся на потилицю. Ще і ще. Однак, як він не старався, зібрати зачіску докупи не вдається. Волосини, наче сперечались із ним і стирчать на увсебіч.

«Вийшло: гніздо» – тільки-но у майстра гайнула така думка, як з-під пасма волосся випурхнула пташка. Маленька та золотиста – затріпотіла в повітрі крильцями. Інша, їй подібна, теж взялась невідь-звідки. Обоє зчиняючи лемент і почали чубитись, розсипаючи пір’я. 

-Ой! – сплеснув руками Пан Підстригач.

Та схоже жінку сум’яття майстра не обходило. Вона розплатилась і почимчикувала геть, несучи на собі двійку галасливих пернатих.

-Різдвяна маля рача, – жалібно пропищав майстер, – тримається мене, як воша загривка.

Добре, що то була остання клієнтка. Тож Пан Підстригач клацнув замком. І прихопивши заздалегідь куплені у пекарні пампушки, подався до Пані Злати.

Господиня зустріла його у вишиванці. 

У вітальні парував запах страв. По центу височів, ним подарований, дідух,  а довкола – глиняні полумиски. У кутку навколо ялинки з’юрмились інші гості. А в кітці пурхали дві чудові пташки. 

Стривайте!!!

Та це ж та сама парочка, що хвилькою до – розсипала пух по його підлозі! Тепер Підстригач упізнав й чорнявку з гніздом.

Чоловік зібрався все з’ясувати, та за штанину його щось смикнуло. Підстригач глипнув вниз. 

Невже??

За одяг його торсало те саме щеня, яке він сплутав з вівцю.

Звісно, тут був і його господар.

-Здивовані? – спитала сива пані, з темним корінням, від рум’янця на щоках вона помолодшала.

-В-ви? Ви? В-ви всі тут? – важко, як від недуги, прохрипів перукар.

Злата, побачивши, як зблід Пан Підстригач, залопотіла:

-О пане перукар, не лякайтесь. Ці люди – мої родичі. Вони приїхали погостювати на Різдво.

-Але вона, він, вони… Цуцик, вівця, птахи, – гарячкував, наче не при собі, чоловік.

-О так! Знаю, мої свояки – незвичайні. Літня жінка Пані Марта – моя мама. Вона виглядає зовсім юною, якщо не фарбує свого волосся. Але перед Різдвом їй захотілось носити свій справжній вік. Тому вона й звернулась до фахівця. Щоб трішки побути старою та сивою. Це теж цікаво.

-Еге, – Марта кокетливо помахала Пану Підстригачу.

-А хлопець? Що то було: вівця чи пес?

-Степан,  мій племінник… – та Пані Злату урвав той, про кого мова.

-Я – кінолог. Вивів новий підвид пуделів. Вони заростають шерстю так, що стають схожими на ягнят і навіть мекають.

Під ялинкою саме завовтузився лахматий, схожий на іграшку, песик:

-Ме-ме-ме-ме, – протягнув по-баранячому.

У цей момент пташки нагорі заметушились, звільнились з-за грат і осіли на чорній шевелюрі.

-До речі, Маргарита,  моя кузена, –  вчасно підхопила Злата. – У її голові живуть різні пташки. Через вуха вони, одна по одні, вибираються назовні. 

-Тож завжди треба мати затишне кубельце для них, – підтакнула брюнетка.

-Отже, ніякої різвяної малі рачі, – навіть трішки розчаровано промимрив перукар.  – Просто дивна родина. І все. Ох вже ці пліткарки!

І Пан Підстригачу не лишалось нічого іншого, як скласти компанію строкатому товариству. Смачна їжа, приємні розмови, бо усі родичі Злати, хоч і були диваками, зате поводились дуже люб’язно. 

І з тою дивною сімейкою, Пан Підстригач зустрів найдивовижніший Святвечір у своєму житті.

А на Різдво Пані Злата допомагала Панові Підстригачу прикрашати його оселю. Тож, у Затишному не залишилось жодного безрадісного будиночка.

-Пані Злата, – наче між іншим прохопився перукар, чіпляючи на гілочку кулю, – ви теж маєте особливу вдачу? Адже як: без перцю у пікантному колі?

Жінка всміхнулася.

-Я зовсім звичайна, – промовила вона, але підморгнувши, довірила таємницю: -Хоч маю талант. Я легко можу полонити серце того, хто мені подобається.

-Що до мене, то моє серце  –  вже у полоні, – зізнався Пан Підстригач.

І від тоді усі прийдешні свята закохані зустрічали разом.

Leave a Reply