На широких просторах України жив-був письменник-казкар. Він писав добрі, радісні, світлі казки. Та й сам він був людиною радісною і привітною: посмішка сяяла на його обличчі, а серце співало пісні. Свої казки він посилав в різні газети, журнали і отримував за них грошові винагороди – гонорари.

І ось зустрів одного разу казкар дівчину прекрасну. Полюбив її щиро, та так, що вже не уявляв без неї свого життя. Дівчина також покохала письменника і незабаром вони одружилися.

Все у них було прекрасно в сім’ї, та тільки дружина була не в захваті від того, що чоловік пише казки …

– Коханий, – говорила вона, – у нас скоро будуть дітки, нам ще потрібно купити землю, та побудувати будинок, і у мене ось чобітки зимовi зовсім зносилися … хіба можна на казках стільки заробити?

– Моя кохана, – відповідав письменник, – але у нас хороший, хоч і маленький будинок, мої казки популярні, їх читають сотні дітей! А незабаром я цілу книгу видам, о як зрадіють дітлахи!

Але дружина продовжувала стояти на своєму:   

–  Є такі прекрасні професії: швець, водій автобуса, будівельник … вибирай, яка тобі подобається! Вони дуже потрібні в нашому місті. Ось подивишся, як всі люди будуть дякувати тебi за твiй труд.

– Але … хіба тобі не подобаються мої казки?

– Подобаються … звичайно, тільки ти ж описуєш … казковий нереальний світ, а ми живемо в реальному …

Засмутився письменник-казкар, почувши такі слова любої дружини, але він дуже любив її, тому послухався і пішов працювати будiвельником.

Грошей він став отримувати багато, дружина радіє, люди дякують письменника за його труд будівельника, та тільки сам письменник почав сумувати. Його обличчя стало похмурим, безрадісним, в серцi перестала звучати музика і незабаром його вже ніщо не радувало.

Одного разу він прийшов увечері з роботи дуже втомлений, ліг в ліжко, а вранці так і не зміг встати. Захворів письменник.

Дружина клопочеться біля нього та знай голосить:

– Ох, ох, на що ж ми будемо жити? Як же будинок будувати, діток майбутніх годувати?

Довго хворів письменник, ніякі ліки йому не допомагали. Дружина тихенько собі плакала та побивалася, і почала молитися, щоб одужав скоріше її коханий чоловік.

Якось, в останній місяць весни в будинок хтось постукав. Дружина відкрила двері і побачила на порозі високого чоловіка в смарагдово-зеленому костюмі і з зеленою валізкою в руці.

 – Добрий день, добра жінко, я лiкар, мене прислала одна сім’я з далекого куточка України. У цій сім’ї семеро дітей і всі вони з раннього дитинства читали казки твого чоловіка. Дуже засмутилися вони, коли дізналися, що їх улюблений казкар захворів, ось і прислали мене.

– Звичайно-звичайно! – зраділа жінка, – проходьте! І провела лiкаря в кімнату до хворого чоловіка, а сама пішла готувати чай.

Незабаром лiкар вийшов з кімнати і сказав:

–  Потрібно відвезти твого чоловіка письменника в його улюблене місце …

– Вибачте, – перебила лiкаря жінка, – мій чоловік будівельник, а не письменник …

Подивився лiкар суворо на жінку і повторив:

– За два дні до повного місяця, відвези свого чоловіка письменника в його улюблене місце, де він завжди любив відпочивати і залиш його там на три дні. Я дав йому ліки і незабаром він піде на поправку.

Зраділа дружина, подякувала лiкара, та хотіла в знак подяки дати йому грошей, відвернулася, що б взяти їх зі скриньки, а як обернулася – зник лiкар, нiби його і не було. Дружина побігла в кімнату чоловіка і … о диво! На його щоках з’явився рум’янець і вже ввечері він зміг встати з ліжка.

Ще через день дружина зібрала їжу та одяг чоловіка, замовила візника і поїхали вони на берег Блакитного озера, де письменник любив відпочивати. Там стояв невеликий рибальський будиночок. У ньому дружина і розмістила чоловіка.

– Лiкар сказав, що б ти тут побув три дні, рівно через три дні я приїду за тобою.

– Добре, моя кохана дружино!

Обняла міцно дружина чоловіка, поцілувала, і поїхала. Залишився письменник один. Увечері, сів він на березі озера і почав слухати, як вітер шелестить у листі дерев. Від цього шелесту якось спокійно і радісно стало на серці письменника. Він посміхнувся. І раптом, листя почали шуміти все сильніше і сильніше. Кілька листочків зірвалися з дерева і почали кружляти перед казкарем в якомусь загадковому танці. Ще одна мить і … перед казкарем з’явився чоловік у зеленому піджаку.

–  Лiкаре, ви ?! –  здивовано запитав письменник.

Засміявся незнайомець.

–  Хіба ти не пам’ятаєш свою казку про короля природи?

Письменник почав чесати лоб, здивовано кліпаючи очима.

–  Пригадую …

– Адже це мої друзі, гноми, надихнули тебе написати про мене, і ти в точності передав те, як я правлю в царстві природи. І ось, діти, які прочитали цю казку, дізнавшись що ти захворів, почали просити мене, що б я допоміг тобі.

–  Але ж казки … казки це вигаданий світ, його не існує! –  з прикрістю в голосі відповів казкар.

– Ні, –  похитав головою лiкар-король, –  все, що може придумати людина, існує насправді.

І тут письменник, ніби-то прийшов до тями, він скочив на ноги, підняв вгору руки і вигукнув:

–  Ось чому потрібно писати добрі, радісні казки !!! Я завжди знав про це, завжди знав !!

– Але найголовніше –  потрібно писати, тобі потрібно писати. Бо це твоя доля, твоє покликання.

– Але моя дружина … не хоче, щоб я писав казки… – сумно сказав письменник-казкар, опустивши руки, i знову сiдаючи на траву.

– Будь спокійний, мій друже, – ласкаво відповів король, – за це не хвилюйся. Завтра повний місяць і тебе чекає ще одна зустріч.

– Добре … – смиренно відповів письменник, а його очі наповнилися сльозами радості.

Знову зашуміло листя, піднявся вітер, і король природи розтанув в повітрі. І тільки листочки ще довго кружляли перед радісним поглядом казкаря.

Наступного дня, рівно опівночі пролунав стук у двері. Письменник вийшов з будиночка і … застиг в здивуванні: перед ним, в трьох метрах над землею висів величезний золотий лотос, а в ньому сидів чоловік у такому ж золотом вбранні. Його неземна посмішка і доброта огортали письменника дивним почуттям радості і миру.

–  Вітаю тебе, письменник-казкар!

– Хто ти? –  поклонившись, запитав письменник.

– Я –  король усього світу, в моєму серці б’ється і твоє серце. –  загадково промовив незнайомець. – В останнiй місяць весни, коли мiсяць на небi уповнi, я приходжу з дарами до всіх, хто зберігає відданість своєму покликанню. Проси, чого хочеш!

–  Я … я дуже хочу, щоб радість знову заповнила моє серце, і музика звучала в ньому …

Усміхнувся незнайомець і простягнув письменникові золотий згорток.

–  Ось ключ до вирішення всього, що обтяжує твоє серце. Ти зможеш зберегти цей ключ, якщо завжди будеш вірним своєму покликанню.

І як тільки письменник взяв згорток, золотий спалах засліпив його очі, а коли він їх відкрив –  не було ні лотоса, ні короля, що сидiв у ньому.

Тремтячими руками письменник розгорнув згорток, а в ньому лежало … золоте перо! Взяв він його в руки, і слова, ніби самі почали виходити з-під пера! Вбіг письменник в будинок, сів за стіл і почав писати казки. Він писав цілу ніч і цілий день, і знову цілу ніч … Здавалося, письменник зовсім не хворів, він був сповнений сил і радості, а казки все йшли і йшли нескінченною низкою.

Вранці четвертого дня дружина приїхала за чоловіком і застала його сплячим за столом. Поруч з ним, на столі, лежала стопка списаних аркушів паперу.

– Що трапилося, любий! Як ти себе почуваєш?! – захвилювалася дружина і почала будити чоловіка.

Письменник прокинувся, посміхнувся осяяною посмішкою і міцно-міцно обiйняв свою дружину.

І заридала жiнка.

– А я … я ж не читала твоїх казок … я думала, що це … це зовсім не серйозно. А зараз я перечитала все, що ти написав і всі ці три дні молилася так, як Емілія з казки про маяк, я молилася, що б ти видужав і знову почав писати.

– О моя, кохана дружино, дякую тобі! Я вже повністю здоровий! Але де ж моє перо? –  раптом схаменувся письменник.

–  Перо? Зараз знайдемо… –  швиденько витираючи сльози, відповіла дружина, –  а … яке перо?

–  Моє, золо … – і замовк казкар, бо відчув, що золоте перо горить золотим вогником в його грудях.

З тих пір письменник-казкар все писав і писав казки. Його книги видавалися різними мовами, і багато дітей по всій планеті могли зануритися у прекрасний, справжній світ чарiвних казок.