Shopping cart

Різдвяна казка

На Землі всю ніч йшов сніг. Нарешті, у гості завітала Чаклунка-Зима. Вона накрила Землю білим пухким покривалом і зробила її казковою та неповторною. Усе навколо, допоки сягав погляд, було сліпучо біле. Небо прикрашав яскравий місяць у повні та невтомно блимали зорі, вказуючи дорогу мандрівникам.

Устим лежав у своєму ліжку та ніяк не міг заснути. Йому було вже шість років і хлопчик зовсім не боявся тіней та темряви. Мама Устима пояснила йому, що загадкові візерунки, які періодично з’являються на стіні, це світло від вуличних ліхтарів. Їхнє мерехтіння проникає крізь розмальовані морозом вікна та фіранки, дивним чином лягає на стіну й малює казкові замки, лицарів на конях, принцес і фей.

Мама Устима вміла складати чудові казки, перетворюючи гру світла на стіні на казковий театр тіней. Сьогодні вона була зайнята підготовкою до різдвяних свят і хлопчик сам вирішив скласти зимову казку. Устим полюбляв із настанням темряви роздивлятися неймовірні фігури, які малювала його уява. Раптом стіною пробігла незнайома тінь і перед очима хлопця повиснув на тонкій павутині маленький прудкий павучок. Цю холодну зиму він вирішив перечекати в теплій та затишній кімнаті хлопця.

— Ти звідки тут взявся? — тихо, не порушуючи казкової атмосфери кімнати, запитав хлопець.

— Мене до тебе прислали лісові звірі. Біда йде. Потрібно свято Різдва рятувати! — стурбовано ворушачи лапками заскреготав павучок.

— Нумо, розповідай, — Устин зручно усівся на ліжку та налаштувався уважно слухати.

— Мій найкращий друг, маленьке лисеня, розповіло мені цю історію. Тиждень тому, коли випав перший великий сніг, ми з ним потоваришували із пухнастою сніжинкою. Хоча сніжинка й була маленька, але найсправжнісінька, легка, повітряна та іскриста. А як феєрично вона танцювала! Її сніжним танцем-вихором милувалося, навіть, яскраве до болю в очах сонечко. Лисеня щиро раділо приходу зими й частенько бавилося зі сніжинкою. Та щастя зустрічі з Чаклункою-Зимою затьмарила розмова дорослих звірів, яку він учора ввечері, зовсім випадково, почув біля дитячої ковзанки. Бесіда йшла про зграю великих та дуже агресивних ворон, яка з’явилася на сході. З розмов старших лисеня зрозуміло, що ця зграя кілька років тому вигнала його дружню та велику сім’ю з дому і їм прийшлося перекочувати в Карпатські ліси. Тепер це вороння загрожувало святкуванню Різдва Христового. Вони погрожували викрасти чарівну Новорічну ялинку та різдвяного Дідуха. Наші споконвічні свята опинилися у великій небезпеці. Зранку, поснідавши та прибравши за собою, лисеня прибігло до мене. Ну, а я, порадившись зі своїм родичем, різдвяним павуком, вирішив покликати тебе на допомогу.

— Який ще різдвяний павук? Я такого не знаю!

— Так він же висить у тебе на люстрі! Ти що, не знаєш, що ще за часів твоїх дідусів і бабусь перед Різдвяними святами був звичай робити солом’яних «павуків»???

— Ні. А ти звідки знаєш?

— Мені мій дідусь розповів. Ну, а йому його дідусь. Давньою різдвяною прикрасою був «павук», зібраний із десятків, а то й сотень солом’яних трубочок. Напередодні Різдва його підвішували за волосину з кінського хвоста до центральної балки хати. «Павук» − це не просто прикраса, а ще й оберіг. «Павуки» мають властивість вловлювати у свої солом’яні тенета видиме й невидиме зло, тим самим оберігаючи оселю від негативної енергії. Тому їх не викидали з дому після завершення зимових свят, а залишали висіти до наступного Різдва. Спалювали «павуків» лише після того, як виготовляли нових.

— Ну й розумний у мене сусід по кімнаті виявився. Добре. А як я можу вам із лисеням допомогти?

— Нам потрібен Дідух – “дух предків”, перший зажинковий сніп. Дідух – це запорука нового врожаю, добробуту та багатства. Ще з Біблії та її притч ти маєш знати, що Ісус Христос народився в стайні. Стояв холод і шпарину в стіні затулили снопом і там стало тепліше. Це і створило звичай застеляти на Різдво сіном хатню підлогу, а на чільному місці ставити в кутку Дідуха. Так от, різдвяний Дідух зараз у сірого вовка. Він через день має передати його чорному воронню. Потрібно забрати Дідуха. Нумо, поспіши. Поки світить місяць, ми маємо знайти лігво вовка!

Уже за якусь хвилину Устин із павучком на плечі вирушили в довгу й повну небезпек та загадок дорогу.

                                                            ***

А в цей час сірий вовк разом з украденим Дідухом перебував у гостях у Баби-Яги. Вони з Ягою чекали на представників зграї чорного вороння. Ніч напередодні Різдва була місячною й на небі мерехтіли міріади зірок. Чумацький шлях та яскрава Полярна зоря служили дороговказом нашим героям й вони швидко відшукали лігво сіроманця. Там їх уже чекало лисеня, яке розповіло, що вовка з Дідухом потрібно шукати в Баби Яги.

Устин із павучком та лисеням чимдуж помчали до хатинки на курячих ніжках. Зненацька дорогу загородила дивна тінь. Піднявши голови, наші герої побачили в небі мітлу, на якій сиділи створіння, схожі на круків. Це летіли представники вороння до Яги на перемовини. Наші друзі миттю побігли за мітлою, що зі свистом та вихором сніжинок приземлилась якраз перед хатинкою. Двері відчинились і круки зникли в хатці.

— Що будемо робити? — Устин повернувся до лисеняти.

— А давайте я з мітлою переговорю, — озвався павучок і швиденько перескочив на неї.

Мітла підстрибнула від несподіванки й із переляку намагалась залетіти у вікно хатинки та не змогла. Вікно було зачинене.

— Слухай, но, шановна мітла! — почав розмову павучок. — Ти ж не хочеш, щоби твоя господиня спалила тебе в печі?

Мітла здивовано подивилась на павучка та заперечила:

— Чого б це їй мене палити? Я слухняна й гарно літаю. До того ж я ще зовсім молода мітла, вона мене нещодавно сплела.

— А я можу своєю найміцнішою павутиною тебе оплести так, що ти зрушити з місця не зможеш, а, отже, станеш непотрібною.

— Ха! Налякав!!! Та твоя найтовстіша й найміцніша павутина мені ніяк не зашкодить. А от твого хлопчака я негайно доставлю своїй господині.

Не встигли друзі й охнути, як мітла здійнялася вгору й підхопивши Устима влетіла у вікно, яке вчасно відчинила Яга. Але політ мітли був таким різким та неочікуваним, що влетівши, вона звалила з ніг Ягу та вовка. Вовк від удару випустив Дідуха з лап і той пронісся кімнатою та впав на піч, яка стояла в кутку. Устим, за хвилю оговтавшись та підхопивши Дідуха, миттю рвонув до дверей. Але Яга встигла навздогін крикнути чарівне слово, яке перетворило Устима на камінь. Але от халепа! Разом з Устимом каменем став і Дідух. Представники вороння, зло поглянувши на вовка, який не вберіг скарб, накинулися на нього й у мить перетворили того на купу кісток. Потім, розлючені таким перебігом подій, рознесли на друзки хату ще й намагалися забрати камінь. Але не здужавши, голосно і зло каркаючи, зникли в темному небі, тільки камін з піччю залишилися від хатинки на курячих ніжках.

Баба Яга, поглянувши на те, що зосталося від її хатинки, сіла на піч та гірко заплакала. Вона час від часу шморгала мокрим носом, гикала та бубоніла щось, витираючи сльози мереживною хустинкою, подарунком чорного вороння. Павучок із лисеням із жахом дивилися на кам’яну статую Устима з Дідухом.

— То що ж тепер робити? — несміливо запитало лисеня в павучка, який уже почав мерзнути.

— Треба якось розчаклувати Устина. Йду з Ягою домовлятись. — Павучок закинув павутинку та перебрався до Яги на руку. — Бабуся Ягуся, давай но свято рятувати, — почав розмову павучок.

— Свято рятувати? А мене хто рятувати буде? — шморгаючи носом

прошамкотіла бабуся.

— А ти допоможи мені розчарувати Устина, а він допоможе тобі, — впевнено запропонував павук.

— Мені? Бабі Язі? Після того, як я хотіла вам усе зіпсувати? — недовірливо запитала Яга, притиснувши носа хустинкою.

— Ти ж уже зрозуміла, що краще нам у лісі всім мирно жити та дружити. Для чого тобі те чорне вороння зі Сходу?

— Ох і заморочили ж вони мені голову! Королевою лісу казали станеш. Будеш усім володіти, заміж за принца вийдеш, — промовила, хитаючи головою, Яга. — Дурепа я дурепа! А як я вам можу допомогти? Я от, наприклад, теж хочу свята, але ж мене не кличуть. От я й повірила залітному воронню.

— Чому ж не кличуть? Кожного року кличуть, але ж ти не приходиш! — посперечався з нею павучок. — На різдвяні свята є звичай кликати до хати тих, кого люди впродовж цілого року боялися й не хотіли бачити. Вовка, ведмедя, горобця, мороз. Також усяку нечисту силу. Ти ж не ображаєшся, що я тебе так назвав? — павучок усміхнувся та поглянув на зажурену бабусю. — Всіх люди кличуть до Святої Вечері, і, наприкінці, кажуть: “Як не прийдете тепер, то щоби весь рік не приходили. За морем ваша вечеря”. От ти і скуштувала заморської вечері, — сказав павучок, підморгуючи бабі Язі.

— А можна, я зразу й собі подарунок замовлю? — підняла благально очі Яга.

— Е ні! Ти спочатку поверни нам свято. Розчаруй Устина та Дідуха, розвесели дітлахів, ну, а потім, буде й тобі подарунок.

— Чари сильні з пересердя я наклала на Устина, — похнюпившись промовила Яга. — Не так просто буде його розчарувати! Потрібна ваша допомога. Чи підготували ви місце для Дідуха? Чи оздобили його урочисто? А чи знаєте ви колядки, якими славлять господарів? А чи готовий пісний стіл до свята?

— Ну й бабуся Ягуся! Ну й загадки ти нам загадала! Про колядки в Устина запитаєш, а місце для Дідуха готове. Моя господиня вже і дванадцять страв до столу готує.

— Ну з Устимом я ще побалакаю. Але одну колядку неодмінно чекаю від вас із лисеням. Й от ще що. Хліб різдвяний ви мені маєте принести. Без нього не зможу вам свято повернути. Адже до святкування Різдва випікають декілька різновидів хліба. Чи не так? Мені потрібен шматочок калача, того, який зберігається впродовж усіх Різдвяних свят.

— А звідки ти про наші свята стільки знаєш? — здивовано в унісон запитали павучок із лисенятком.

— Бувала я у вас у гостях. Приходила, коли кликали. Та останнім часом про мене лише зрідка згадують. От я й засумувала. У гості мені захотілося.

— Так ти що, навмисно зграю вороння покликала? — спалахнув від гніву павучок і стрибнув Язі на кінчик носа, намагаючись його вкусити.

— Та ні! Та ні! Ви що? То вони самі про мене все взнали та обдурили наївну стареньку! Сховали свої наміри погані за словами улесливими. А я й піддалася. Усе! Годі говорити, — замахала руками бабуся. — Сьогодні в лісовика заночую, а завтра чекаю вас на цьому місці.

Сіла Баба Яга в ступу й полетіла над вершинами покритих снігом ялиць. Лисеня ж із павучком із попутним морозним вітерцем побігли до хати, у кімнату, де мешкав павучок. Дорогою свіжий морозний вітерець, перебираючи замерзлі гілочки дерев та лапи засніжених ялинок, наспівував їм веселу колядку.

Коляд, коляд, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А без меду не така,

Дайте, дядьку, п’ятака.

Одчиняйте скриньку,

Та давайте сливку,

Одчиняйте сундучок,

Та давайте п’ятачок.

Поки бігли додому, уже й колядку вивчили наші друзі.

— Слухай, лисеня! — мовив павучок. А колядка мені сподобалась. Як думаєш, може, нам походити хатами та поспівати її? Солодощі отримаємо.

— Я б на твоєму місті не ризикував, — з посмішкою відповіло лисеня. — Краще Бабі Язі заспіваємо та в гості до звірів лісових підемо. Ти вже вирішив, де хліб будемо брати?

— Та от думаю, може, самі спечемо. Я тісто підготую та наліплю калачів, а ти їх пекти поставиш та послідкуєш, аби не підгоріло.

— Ой ні! Я за це не берусь. Та й додому мені треба. Уже темно й мама буде сваритись, якщо затримаюсь.

— Гаразд. Можливо, моя господиня вже хліб пече. Чуєш які пахощі хатою пішли?

Лисеня виставило носик у відчинені двері кухні й від задоволення примружило очі, вдихаючи теплий духмяний запах свіжоспеченого хліба. Насолодившись запахом та помахавши хвостиком павучку, малюк побіг додому. Наступного ранку друзі з першим проблиском зорі вже були на місці зруйнованої хатинки Баби Яги. А за якусь хвилину й бабуся прилетіла у своїй ступі.

— Так. Чую хліб у торбинці, — по старечому крекчучи промовила вона, вибираючись зі ступи. — Чудово. А як у нас із колядкою? Вивчили?

— Так! — хором вигукнули друзі.

— Гаразд. Вірю. Ну що? Будемо свято рятувати? А ну, відійдіть-но до ближніх дерев. Як змахну рукою, починайте співати коляду. Та тільки голосно, щоби і я, глухенька, почула.

Баба Яга, взявши шматок хліба, розкришила його навколо каменю. Потім почала крутитися дзиґою, бурмочучи під ніс заклинання. За хвилину вона зупинилася і змахнула рукою. Лисеня з павучком почали співати коляду.

Коляд, коляд, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А без меду не така,

Дайте, дядьку, п’ятака.

Одчиняйте скриньку,

Та давайте сливку,

Одчиняйте сундучок,

Та давайте п’ятачок.

З останнім словом колядки друзі почули неймовірний гуркіт, скрипіння та хрускіт. Знявся сніжний вихор і за мить у лісі потемніло і стало тихо-тихо. Та за хвилю все повернулося, хмари розсіялися й на сніжне іскристе покривало впали промінчики сонця. Кам’яна статуя розсипалась на дрібні камінці, які одразу завертілися у вихорі, з якого з’явилися Устим разом із Дідухом.

Лисенятко з павучком переповнила радість від виконаної роботи. Ще б пак! Адже Сніп – Дідух вважають Світовим деревом, яке об’єднує та підтримує всі світи.

***

Ранок розпочинався просто чарівно. Він обіцяв бути сонячним та сніжним, а ще — пахнув мріями, які неодмінно мають збутися. Як же святково, як гарно навколо. Сніг, сніг, сніг. Срібляста передріздвяна краса!

Тим часом у хаті в Устима гамірно й по святковому метушливо. Приїхали родичі й усі готуються до Свят Вечора. Хата чисто прибрана та святково декорована. Стіл уже накритий. Залишилося тільки страви принести та розставити. На почесному місці стоїть Дідух. Цього року на свято запросили й Вовка, і Бабу Ягу з Лісовиком і Мороз. Готувалися також до колядників. Як же ж без них? Накупили солодощів та розклали в спеціально оздобленні мішечки.

Вдень, напередодні Різдва, Устим із павучком прийшли в гості до лисеняти, та разом із ним бавилися зі сніжинкою. Цього дня сніг був такий іскристий, що здавалося, ніби весь ліс обсипаний дорогоцінним камінням. Долетівши до землі, сніжинки м’яко приземлялися, приєднуючись до своїх попередників на землі, а потім шар за шаром утворювали пухнастий сніговий килим. Це був чудовий, неймовірний та казковий день! Але, як усе фантастичне та хороше, він дуже швидко закінчився. Сніжинка повернулася у  сніговий палац, а наші друзі побігли додому. Лисеня пірнуло у свою нірку, а Устин із павучком поспішили до хати, бо вже ось ось мала вийти перша зірка. Ліс залишився стояти в задумливому заціпенінні, втихомирений та умиротворений. Усі з нетерпінням чекали на Зорю.

— Дідух – до хати, біда – з хати! — долинуло з двору.

У дім зайшов господар з Дідухом. Сніп пустив до хати святковий настрій, мир, добробут і затишок. Господар сів за стіл, запалив різдвяну свічку і благословив вечерю. А крізь голі крони дерев у вікно проглядалося темне небо з яскравою різдвяною зіркою на ньому.

Нова радість стала, яка не бувала,

Над вертепом звізда ясна світлом засіяла……

Leave a Reply