Shopping cart

ПРИГОДИ У КРАЇНІ ЗОНЦІВ

На узліссі, під кремезним столітнім дубом, що, здається, своїми вітами торкається самого неба, є велика, але непомітна для людського ока, печера. У ній, глибоко під землею, у далеких кам’янистих лабіринтах, у своєму чарівному, нікому невідомому світі, живуть чудернацькі створіння.

     Їх країна – ясна, простора, сяюча місцина, де ростуть незвідані прекрасні дерева, дивні квіти, неймовірні рослини. Срібні водойми повняться золотими рибками; у гаях та лісах мешкають яскраві Жар-птиці і зустрічаються дивні, але дуже симпатичні звірі, зовсім не схожі на земних. Усе навколо у цьому місці було наповнене неймовірним світлом. І не скажеш, що під землею може бути так видно!

     Світло це випромінюють самі мешканці дивного світу. Ці створіння чимось схожі на казкових ельфів і трішки на наших світлячків. Вони уміють літати і кожен має у тілі щось типу ліхтарика, який випромінює чаруюче яскраво-біле  світло. Це і створює ефект Сяючої країни: жителів у ній багато і кожен яскраво світить собою, от і здається, що все навколо переливається сяйвом.

     Мешканці цього дивного прекрасного місця звуться  зонцями. Вони милі на вигляд, хоч і мають чудернацьке продовгувате тіло, у них є прозорі та міцні крильця, короткі ручки і ніжки, а посередині тулуба, приблизно в тому місці, де у людей знаходиться серце, горить ліхтарик. Хто знає, можливо то і є їх серце. Сяяли зонці усі тільки  сліпучо-білим холодним світлом.     

     Хоча, ні – не всі!.. На всю Сяючу  країну було лише три жителі, які відрізнялися від інших. Їхні серця горіли різними кольорами. Це були молоді зонці – троє друзів: Сяйлик, Мигайлик та Блискітка.

     Тіло Сяйлика горіло яскраво-зеленим світлом, він завжди був готовий прийти на допомогу і мав щиру посмішку. Мигайлик сяяв блакитним, мав добрий погляд і веселу вдачу. Серце Блискітки випромінювало ніжно-рожеве світло, вона уміла відчувати біль і горе інших та мала гострий розум.

     Усі троє часто проводили час разом, мали багато спільного і дуже відрізнялися від своїх родичів не лише кольором ліхтарика, що горів у грудях. Друзі мали високі цілі в житті: вони мріяли, щоб усі в їх країні були добрими і щирими, піклувалися один про одного, допомагали в біді, раділи успіхам своїх  односельців, були здоровими та щасливими.

     Блискітка, Сяйлик та Мигайлик усе своє життя робили добрі справи, переживали за інших, намагалися стати у пригоді. Але їх родичі не сприймали їх старання. Кожен із зонців піклувався лише про себе, переймався лише особистими проблемами і мало хто думав про життя інших.

     Коли на світ з’явилися троє друзів, у яких сяйво сердець було не білим, як у всіх , а чомусь яскраво-різнокольоровим, мешканці Сяючої країни почали їм дуже заздрити: як так, їх тіло світиться просто білим світлом, а у когось зеленим, блакитним, рожевим! Чому? Чим вони гірші?..

     Спочатку звичайні зонці просто тихо заздрили своїм «інакшим» співвітчизникам, потім дуже  злилися. Тоді намагалися у будь-який спосіб змінити колір своїх ліхтариків: натирали пелюстками троянд, зеленню листочків, поливали блакитною водою джерел… А коли зрозуміли, що нічого не діє – вкінець обізлилися на Сяйлика, Мигайлика та Блискітку, стали їх ігнорувати, а то й часто-густо просто проганяти від себе. Любов, доброта, увага та щирість юних зонців виявилися непотрібними їх родичам, тому все частіше і частіше почали вони покидали межі Сяючої країни і шукати пригод де-інде .

     Інколи вірні  друзі навіть залітали у світ людей! Там їх усе дивувало: мало світла і блиску,  чудні довгоногі і довгорукі істоти без крил, які зовсім не вміють сяяти, але які можуть любити, страждати, співчувати, переживати, мріяти…

     От ці люди! Дивно, вони зовсім не схожі на зонців – яскраво-сяючих, але абсолютно байдужих до всього і всіх. (Коли у їх країні з’явилися «інакші», мешканці Сяючої країни стали ще й егоїстичними, заздрісними та злими). Жаль було нашим героям усвідомлювати  все це. Та що вдієш! Вони не раз намагалися  змінити своїх родичів, та не могли. Життя ж людей притягувало їх своєю різнобарвною палітрою неймовірно різних емоцій. Сяйлик, Мигайлик та Блискітка, маючи деякі надзвичайні здібності, добрі серця і щирі наміри, часто, зовсім непомітно, допомагали людям. Їм подобалося робити добро!

     Одного разу після таких мандрів, повернувшись до себе у Сяючу країну, троє юних зонців побачили, що все тут змінилося: зникло яскраве світло, зміліли водойми, посохли квіти та дерева, зникли Жар-птиці та дивні звірі… А жителі!.. Усі зонці важко захворіли: їх яскраві серця-ліхтарики потьмяніли, у  багатьох  зовсім погасли.

     Сяючу країну накрила майже повна темінь. Невідома недуга скосила її жителів. Тільки троє друзів – Сяйлик, Мигайлик та Блискітка продовжували горіти яскравими вогнями.

     Що ж сталося? І як діяти? Як врятувати Сяючу країну і її жителів?! Блискітка, маючи добру пам’ять та гострий розум, згадала, що колись її дідусь розповідав про Чарівну Книгу Знань, у якій можна було знайти відповіді на всі запитання. Не гаючи часу, друзі подалися на пошуки.

     Чарівну Книгу Знань вони відшукали у найтемнішому місці їх раніше Сяючої країни, у давно покинутому будинку, де колись жив чарівник, на запиленому горищі. Дуже багато всякої всячини було написано на  її  сторінках. Потрібну інформацію друзі відшукали не відразу. Та коли нарешті знайшли, дуже зраділи. На питання «що трапилося з їх країною», Книга дала чітку відповідь: мешканців сяючого місця вразила хвороба –  страшний вірус байдужості, егоїзму і зла. Від цього Країну охопила пітьма. Якщо нічого не робити, ця територія з її жителями зникне назавжди.

     Що ж робити?! Друзів охопила паніка. Та Книга підказала, засвічуючи сяйвом на сторінці літери, потрібний рецепт чарівного зілля, до складу якого повинні ввійти такі компоненти: щире «дякую», вдячна посмішка, сльоза радості.

     Друзі деякий час розгублено мовчали. Вони не знали, що це таке і де його шукати. Але просто сидіти без діла – не вихід. Кому ж, як не їм рятувати свою землю?! Тому наші герої вирушили в путь. Вони облітали всю свою місцевість , дуже ретельно обстежили кожен куточок раніше Сяючої країни, і нічого, навіть схожого на те, що вказала Чарівна  книга Знань у рецепті зілля, не знайшли. Вони майже впали у відчай. Та раптом, як завжди, у голову Блискітки прийшла геніальна ідея: чому б не злітати у світ людей?! Там завжди було багато чого для них дивного і цікавого. Можливо, там вони знайдуть те, що їм так потрібно.

     Потрапивши на місце, друзі вирішили розділитися. Блискітка, обстежуючи якесь селище, раптом чомусь звернула увагу на маленького песика, що жалібно скавучав біля паркану, а потім побачила дідуся із дуже сумними очима, який сидів на ганку , безнадійно опустивши плечі. І так їй стало жаль старенького! Вона підлетіла ближче, розправила свої крильця у дідуся над головою)  а треба зазначити, що у світі людей зонці були невидимими) і ясно зрозуміла: ця людина – нещасна, бо самотня. Блискітка миттєво повернулася до паркану, щосили блиснула своїм ліхтариком, привернувши цим увагу дідуся. Він, побачивши незрозуміле сяйво, підійшов до паркану, відчинив хвірточку, а там … жалібними оченятами на нього дивилося кумедне цуценятко. Серце дідуся  защеміло, очі заблищали, він узяв на руки тваринку, кинув погляд у небо і промовив: «Щиро дякую!». Та Блискітка цього вже не чула, повністю зосереджена на пошуках.

     Сяйлик довго літав над одним лісом, де випадково знайшов цілющі рослини (ще й подивувався, що у світі людей бувають такі), потім оглядав якесь містечко, як раптом побачив біля вікна однієї із багатоповерхівок дуже бліду, заплакану, хворобливу дівчинку. Він непомітно залетів у помешкання, розправив крильця над її головою і зрозумів, що ця  ще зовсім юна людина дуже важко хвора. Сяйлик миттю повернувся до лісу, зірвав цілющі листочки, що бачив перед цим, і,  поклавши  дівчинці на вікно, полетів далі.

Мама дівчинки була дуже здивована, виявивши цілющі рослини, які вона так довго  шукала для зцілення своєї доньки, у себе на підвіконні. Не довго думаючи, вона зробила відвар і напоїла дитину. Зовсім скоро дівчинці стало значно краще і вона вдячно посміхнулася.

     Мигайлик, облітавши кілька невеличких сіл, зупинився перепочити на автобусній зупинці. Він з цікавістю роздивлявся навколо: зламана лавка, під нею купа сміття, обписані стіни і приклеєний аркуш паперу «Оголошення про роботу». Його погляд чомусь зупинився саме на ньому… Унизу дрібними буквами виведено: «гідна зарплата, гнучкий графік»… Потім Мигайлик полетів далі, заглянувши у ще одне село. Там, на околиці, у дуже бідному будинку жила  нещасна  виснажена  жінка. Він миттю розправив свої крильця  у неї над головою і зрозумів, що ця людина дуже бідує, у неї немає за що жити. Мигайлик навіть не помітив, як опинився на автобусній зупинці! Він ухопив оголошення про роботу і, повернувшись, непомітно підкинув у будинок жінки. Коли вона знайшла аркуш паперу, який незрозуміло звідки взявся у її помешканні, і прочитала його, аж просльозилася від радості. Їй так була потрібна робота!

     Блискітка, Сяйлик і Мигайлик після довгих виснажливих пригод знову зібралися разом у покинутому будинку чарівника. Усі були зморені та сумні: їхні пошуки виявилися марними. Та коли друзі піднялися на горище, з подивом побачили, що Чарівна Книга Знань  яскраво сяє. Розкривши її, юні зонці зрозуміли, що знайшли всі компоненти  зілля: Блискітка принесла щире «дякую» від старенького дідуся, Сяйлик віднайшов вдячну посмішку у хворої дівчинки, Мигайлик  здобув сльозу радості у змарнілої жінки. Їх добрі справи і створили чарівне зілля! Треба швидше повертатися до своїх родичів!

     На головній площі колись  Сяючої країни троє друзів розгорнули Чарівну Книгу Знань , яка зненацька вибухнула яскравим феєрверком. Засліплені, Блискітка, Сяйлик та Мигайлик не відразу помітили, що мешканці-зонці стали поступово оживати. Їх ліхтарики  засвітилися, спочатку тьмяно, а потім все яскравіше. Сяюча країна поверталася до життя! Сяйлик, не приховуючи емоцій вигукнув: «Щиро дякую», Мигайлик, стрибаючи від щастя, привітно  посміхався до всіх, а Блискітка просто плакала від радості. І тут сталося ще одне диво: раптом то тут, то там почали спалахувати  вогники різного кольору. Звідки? Як? Виявляється, це – зонці! Так, так! Серця звичайних холодних  та  байдужих зонців  раптом засвітилися усіма барвами веселки:  у когось – сонячно-жовтим, у когось – фіалковим, у іншого – багряним, у четвертого – небесно-синім… Яка краса! Яке щастя! Зонці не тільки здолала вірус, завдяки нашим героям вони змінилися: стали добрими і чуйними, щирими і доброзичливими! Мрія трьох друзів Сяйлика, Мигайлика та Блискітки здійснилася!

      На узліссі, під кремезним столітнім дубом, що, здається, своїми вітами торкається самого неба, є велика, але непомітна для людського ока, печера. У ній, глибоко під землею, у далеких кам’янистих лабіринтах є чарівна Сяюча Веселкова Країна …

Leave a Reply