Shopping cart

Реальні мрії

Ура! Перший сніг! – кричала Наталка, дивлячись у вікно.

Тихіше, доню! Ти заважаєш відвідувачам відпочивати! – зашепотіла мама дівчинки. 

Відвідувачі кафе теж поглянули у вікно, а потім на Наталку і щиро посміхнулись. Кожен з них у цей момент подумав про щось своє, потаємне, відоме тільки кожному з них. І навіть музика, яка завжди звучить у цьому кафе, з першим снігом почала линути якось по-особливому чарівно. Це було улюблене місце відпочинку Наталки і Тетяни, мами дівчинки. Кожні вихідні вони приходили сюди, щоб влітку поїсти морозива і випити лимонаду, а взимку – скуштувати божественно-смачних тістечок та зігрітися трав’яним чаєм. Іноді до них приєднувався тато. Тоді для Наталки це були не просто вихідні, а величезне свято. Але, на жаль, таких святкових уїк-ендів було дуже мало, оскільки Наталчин тато працював далекобійником і нечасто бував вдома.  Родзинкою кафе було карооке. Кожний охочий міг показати свій співочий талант. Саме за це й любили донька і мама це кафе. 

  • Як гарно! Сніжинки крутяться в повітрі, мов балерини, а потім роблять свій останній реверанс на землі і замирають! – вже тихіше прокоментувала дівчинка.
  • Так! І музика грає відповідна! – відповіла Тетяна і перевела свій погляд на сцену. Її погляд був глибоким і вказував, що власниця цього погляду перебуває десь далеко звідси. 

Наталка часто спостерігала за мамою. Вона завжди з неабияким інтересом спостерігала за співаками. Постійно підтримувала їх щирими оплесками. Але ніколи не пробувала сама виступати на невеличкій, але затишній сцені кафе. Коли Наталка запитала в мами, чому вона не хоче теж спробувати, жінка тільки відмахнулась. Насправді ж, дівчинка знала, що мама добре співає. Одного разу, коли Наталка повернулась зі школи раніше, вона почула чудовий спів. Дівчинка попрямувала на кухню і зустрілася поглядом з мамою. Жінка відразу ж замовкла і почала розпитувати доньку про буденні справи: школу, оцінки, настрій. 

Раптом з динаміків почулася пісня Ірини Білик «У ніч новорічну». Кафе відразу наповнилося святковим настроєм, який підтримували сніжинки-танцюристки за вікном. 

  • Мишку, скоро Новий рік! – зашепотіла дівчинка і обняла свого улюбленого ведмедика. З ним Наталка ніколи не розлучалася. Цю іграшку їй подарував тато минулого року саме тоді, коли вся країна рахувала бій курантів. 
  • Збирайся, Наталко! Йдемо! – тихо сказала мама. – І ведмедика не забудь!
  • Ну що ти, мамо! Як можна залишити друга? Я ж без нього не засну! – відповіла дівчинка. 

Мама тільки усміхнулася і через хвилину вони вже виходили назустріч сніжинкам-балеринам. Наталка всю дорогу щебетала, а от мама була задуманою. 

  • От ми і вдома! – сказала жінка, вмикаючи світло. 

Наталка швидко побігла до своєї кімнати. Дівчинка перевдяглася в рожеву піжамку, почистила зуби та пірнула в своє м’якеньке ліжечко. Біля себе вона поклала ведмедика.

  •  Стережи мій сон! – жартівливо наказала вона ведмедикові і невдовзі міцно заснула. 

Аж раптом крізь сон дівчинка почула: «Наталко! Наталко!» Вона прокинулася, ввімкнула лампу, але в кімнаті нікого не було. Тільки стрілка годинника  ледь чутно шурхотіла, бігаючи по циферблату. Наталка вже думала, що їй наснилося, але тут із-за годинника виплигнув цвіркун.

  • Це я тебе гукав! Тільки не кричи! – наказав він. 
  • Я не знала, що цвіркуни розмовляють, – сказала  Наталка, широко розкривши очі. 
  • Звичайні може й не розмовляють, а я вмію! Пан Ґріг, власною персоною!- відрекомендувався цвіркун. 
  • А я – Наталка, –  тихо відповіла дівчинка. 
  • Це я знаю! І знаю не тільки тебе, а й твою маму! Пам’ятаю її ще маленьким дівчам! – продовжував Ґріг. – Адже цей годинник належав колись їй. Ну, а тепер тобі, – пояснив цвіркун.  – Я прийшов, щоб відкрити тобі таємницю.
  • Яку? – тихо запитала Наталка.
  • Коротка ж у тебе пам’ять – похитав головою цвіркун. – Нещодавно сама говорила ведмедикові, що хочеш знати, чому мама не наважується заспівати в улюбленому кафе.
  • Це я пам’ятаю, – сказала дівчинка. – Я б дуже хотіла, щоб мама заспівала на сцені. У неї щоразу так загораються очі, коли вона бачить інших виконавців. 
  • Тетянка, твоя мама, дуже хотіла стати співачкою в дитинстві. Але її мама Варвара, а твоя бабуся, відправила її навчатися  на економіста. Так мрія не здійснилася. Вона відправилася в королівство Розбитих Мрій. 
  • Хіба є таке королівство? – засумнівалася дівчинка.
  • Ще й питаєш! Звісно! – відповів пан Ґріг. Править ним королева Івел. А мрії, які не здійснилися, це її піддані. Правителька завжди зла та незадоволена. А чужі мрії розважають королеву. 
  • І що ці бідні мрії все життя веселять Івел? – запитала із сумом Наталка.
  • Якщо мрія збувається, вона приходить у реальний світ. А королева позбувається підданого і ще більше лютує, – відповів цвіркун.
  • Як сумно! Це ж і мрія мами розважає злу королеву, –  зажурилася Наталка.
  • Так! Але ти можеш допомогти і їй, і своїй мамі, – продовжував пан Ґріг. 
  • Я – готова! – закричала Наталка.
  • Тихо! Тихо! – сказав цвіркун. – Якщо ти не боїшся, тоді тримайся за годинник і заплющ очі.

Наталка швидко зіскочила з ліжка і схопила годинник обома руками. 

  • Агов! Вставай! – почула Наталка над вухом. – Ми на місці.

Дівчинка роззирнулася навкруги. Пейзажі навкруги були дуже різні: десь шелестів листям ліс, далі височіли гори, і навіть гуркотіли хвилі океану. 

  • Що це? – запитала дівчинка. – Хіба можуть одночасно поєднуватися ліси, гори, океани?
  • Звичайно, можуть! Адже мріяти можна про будь-що! Хтось хотів прогулятися  в лісі, інші  мріяли про похід у гори або ж про поїздку на море. 
  • Як же нам відшукати мамину мрію? – з жахом запитала дівчинка. – У цьому ж королівстві мільйони мрій!
  • Дуже просто,  – відповів пан Ґріг. – Мрії-музиканти служать при дворі королеви. Тому нам потрібно йти до замку, – сказав цвіркун і показав на тоненьку, ледь помітну стежину.
  • Ходімо швидко! – гукнула дівчинка і відважно попрямувала до замку.

По дорозі їм траплятися різні тварини, безліч іграшок, солодощів. Це все були дитячі мрії. Були і дорогі автомобілі, величезні будинки, гроші, успішні фірми. Мрії дорослих, здогадалася Наталка. Були мрії і нематеріальні. Дівчинка бачила і картинки щасливих сімей, про які тільки мріяли діти в сиротинцях …

Невдовзі Наталка побачила величезний замок. Дівчинка підійшла до воріт і почула мелодійний спів. 

  • Чуєш? Це мрія твоєї мами, – сказав пан Ґріг. – Але далі мені йти не можна. Отож щасти! – побажав цвіркун і вмить кудись зник.

Наталці стало страшно, але дівчинка швидко опанувала себе і відчинила браму. Спів ставав гучнішим з кожним кроком дівчинки. Нарешті вона зайшла у велику, простору залу. Посередині сиділа на троні королева. А мрії-слуги вишикувались у тісне кільце навколо правительки. Вони змінювалися, ніби канали на екрані телевізора. І кожна з них показувала свій талант: спів, танці, акробатичні трюки. Мрію мами Наталка відразу ж упізнала. У неї були такі ж сумні очі. І цей погляд… Дівчинка простягла руку, щоб схопити марево. Але картинка зникла. Королева направила лютий погляд на Наталку.

  • Як ти посміла турбувати мене? – закричала вона.  
  • Вибачте, королево, але я хочу здійснити мрію мами! Я так хочу, щоб вона усміхалася! – тихо сказала Наталка.
  • Це моя піддана. Одна з найкращих. Хто мене розважатиме, коли ця мрія стане реальністю? – грізно відповіла Івел.
  • Але ж у вас  і так багато підданих, – спробувала заперечити Наталка.
  • Тоді віддай мені натомість свого ведмедика, – сказала королева, хитро примруживши очі. 
  • Це не просто ведмедик, це мій друг. До того ж, мені його тато подарував,  – ледь чутно промовила дівчинка. Їй на очі вже почали навертатися сльози.
  • Але ж у тебе багато іграшок, – ще хитріше розпливлася в усмішці королева. 

Наталія ще хвилинку вагалась. Потім вона згадала сумний погляд мами і вже рішуче простягла руку з ведмедиком до королеви:

  • Беріть!

І відразу закрутився вихор, почав піднімати і крутити дівчинку. Наталка злякалася і заплющила очі. Раптом вона почула знову пісню Ірини Білик  «У ніч новорічну». Але виконувала цю пісню не відома виконавиця, а Наталчина мама. Коли пісня скінчилася, відвідувачі кафе шалено аплодували жінці. Дівчинка підбігла і обняла маму. 

  • Тобі сподобалось? – запитала Тетяна, мама Наталки.
  • Так! Дуже! – закивала Наталка.
  • Я нарешті наважилась заспівати на сцені і мені здається, що це найкращі хвилини мого життя, – тихо сказала мама. – А твоєму другові Мишкові сподобалось? – вже жартівливо запитала жінка. 

Наталка хотіла уже розповісти мамі про королеву Івел, і про пана Ґріга, але обернулася і побачила іграшку на стільці.

  • Йому теж дуже сподобалося! – усміхаючись, відповіла дівчинка. 

Вони повернулися за столик і почали збиратися додому. Вражені відвідувачі ще продовжували робити компліменти Наталчиній мамі. Мама і донька вже виходили з кафе, як назустріч їм йшов усміхнений тато. 

  • Так і знав, що знайду вас тут, мої любі! Вирішив зробити вам сюрприз і нічого не говорити про свій приїзд.

Наталка кинулася до тата, міцно його обняла.

  • Дякую! – щосили закричала вона. Дякую за ведмедика, дякую за мрію! Я щаслива!
  • Наталко, кому ти дякуєш? – сміючись, запитала мама.
  • Одній знайомій, яка має добре серце і може робити мрії реальністю. Навіть якщо вони здаються нездійсненними! Потрібно тільки вірити!!!

Leave a Reply