Shopping cart

Муха у музеї

Залетіла якось муха у музей і так їй сподобалось, що вона там жити залишилась. І зиму зимувала, і експонатами милувалась, і екскурсії слухала, і з людьми знайомилась, і у всіляких майстер-класах участь брала та навчилась робити різні цікавинки власними лапками… Навіть книги читала з музейних фондів. Вивчила художні стилі і стала справжнім мистецтвознавцем – відомим у світі та шанованим серед колег. Але чого ж її туди спочатку понесло? Адже не була муха ні художником, ні науковцем. Колись це була просто муха, звичайнісінька собі муха, яку часто можна зустріти біля сміттєвих баків. Саме тому всі думають, що мухи дуже люблять сміття. Але це не завжди так. Вони просто народжуються на смітниках і не знають нічого іншого. Та інколи навіть мухам хочеться змін. Адже, коли вони живуть так, як живуть, – це не означає, що їм це подобається. І це не означає, що так мусить бути завжди і у всіх, бо колись хтось сказав, що всі мухи люблять сміття.

Як би там не було, але саме на смітнику нашу муху зустрів прекрасний метелик – великий знавець краси. І… це саме він направив муху у музей. Але не з добрих намірів, а радше заради жарту. Просто метелик, побувавши там, не побачив у музеї нічого прекрасного. Він звик до поверхового шарму і модного тренду. Насправді, він зовсім не розумівся на красі, а тим більше на мистецтві. Просто любив усе надмірне, чудернацьке і головне – щоб воно миготіло на афішах та плакатах. «Оце – справжня краса!», – казав метелик, пролітаючи повз якусь вітрину. «А в музеї що – ні страз, ні паєток, ні блиску! Тут лише мухам водитись! Адже то – справжнісіньке сміття!», – подумав пихатий метелик і ображений полетів геть.

А на кого ж образився наш метелик? Та на голуба, який відправив його туди! Голуб той був звичайним вуличним голубом і звик сприймати все таким, яким бачив і чув. Він не розмірковував і не думав. Він просто воркотав те, що йому диктувало і показувало місто. А ще він вважав, що зовнішність відображає душу. Усіх красивих ззовні істот він вважав абсолютно добрими і прекрасними в душі, а тих, кого інші називали «не такими», навіть не зачіпав, бо думав, що вони погані. Отаким нерозбірливим був наш голуб, який відправив гарного метелика у світ прекрасного – у музей. Адже метелик був справді гарним. Тож мав розумітись на прекрасному. Так собі думав голуб, бо по-справжньому думати він не хотів і не мав наміру розбиратись хоч в чомусь. Та звідки голуб знав, що у музеї краса? Невже він там був? Звичайно, що ні. Він сам нічого не знав і не хотів – тільки б поїсти і передати плітки. 

«Від кого голуб дізнався, що в музеї краса неймовірна?», – спитаєте ви. А я скажу: «Від мишки, яка жила там якийсь час». Але чи була мишка поціновувачем мистецтва? Не зовсім. Просто колись в музеї висів натюрморт, на якому було зображено багато різного сиру – просто сирний рай! І виглядав він наче справжній… Отак милувалась мишка сирною картиною і у вона була для неї прекрасною. Але далі того залу мишка не ходила. Та що казати – вона далі своєї нірки довгий час не вилазила. Та якось подумала мишка: «А може, сир є ще де інде?» – і вирушила в подорож музеєм, в пошуках ще якоїсь мальованої смакоти. І справді знайшла багато всякого цікавого для себе. Так вона полюбила мистецтво. Трішки. Але великою щирою любов’ю. Особливо, якщо там зустрічався сир чи ще щось смачне. 

Ото в захопленні від своєї любові мишка розповіла голубу про неймовірну красу в музеї. А той подумав, що краса вона і є краса – в чистому вигляді і всюди. Бо ж як по-різному може бути в тих самих стінах? Тому переповів почуту новину найгарнішій істоті, яку знав – метелику. А той мав свої стандарти краси і все інше його дратувало. Бо якщо щось було не до смаку метелика – воно було не гідним його уваги. Хоча, скажемо правду, його смак поділяли лише інші пихаті метелики. Та вони усіх, хто був іншої думки чи виглядав інакше – зневажали. Особливо сірих мух. Навіть підсміювались над ними. Ото, бажаючи пожартувати, метелик відправив муху туди, де їй мало би сподобатись, «бо ж там саме сміття». І… Мусі таки справді там сподобалось! Але не тому, що довкола було сміття, як вважав метелик, і не тому, що все було зроблено з сиру, як спогадах мишки. А лише тому, що у мухи було справжнє відчуття прекрасного! Вона все життя була серед сміття і тепер дуже добре розуміла де справді воно, а що відрізняється від нього. Саме тому муха змогла добре розгледіти справжню красу і цінність мистецтва. 

От залетіла якось муха у музей і залишилась там жити назавжди. Ну що тут скажеш – кожному своє!

Leave a Reply