Shopping cart

Притча про олівці

Бабуся з онуком писали листа,
Скрипів інструмент дерев’яний в руці.
Маленький онук нетерпляче питав:
Яка таємниця в її олівці?

Щоб гарно писав – я олівчик точу,
Біль терпить “писалик” покірно щодня.
Людей слово ранить, подібно мечу,
Терплячість – це перша порада моя.

Шляхетним та людяним, хлопчику, будь.
І помилки вчасно свої виправляй.
Підкаже все серце – єство, твоя суть,
Графіт – це душі твій оголений край.

А ще не забудь: слово б’є вогняне,
Глибокі воно залишає сліди.
Обдумуй всі кроки – і лихо мине,
Тож згубним шляхом, мій хороший, не йди.

А схибиш – мерщій виправляй помилки,
І з вірою й совістю йди до мети.
Шлях кожного – ніби олівчик хиткий,
Зумій його, любий, достойно пройти.

Як будеш зростати зі світом в ладу,
Про руку Всевишнього ти пам’ятай.
Тоді, якщо в засвіти вже відійду,
Тебе Божа сила спрямує нехай.

…І слухали мудрість онук й небеса,
Прості настанови – уроки оці.
На небі для хлопчика долю писав
Ясний білий Ангел… й точив олівці…

Leave a Reply