Shopping cart

Подарунок долі

– Батьку, це ти?! – Тарас здивовано дивився у темно-зелені батькові очі. 

– Так, синку, а хто ж іще? Невже ти думаєш, що я міг пропустити твій день народження! – відповів батько. 

– Але ж цього не може бути! Ти ж помер… – вражено промовив хлопець.

– Тарасе, ти мій подарунок долі, я завжди буду поруч з тобою. Чуєш, завжди… – сказав чоловік і раптово зник.

– Тарасе, з днем народження, сину! Час прокидатися. – крізь сон почувся ніжний жіночий голос.

Хлопець неохоче відкрив очі і побачив матір. 

– Мені наснився батько, мамо… – сказав Тарас. 

– Синочку, твій тато тебе дуже любив. Казав, що ти його “подарунок долі”. Іноді так трапляється, що люди рано йдуть з життя. Нам усім його дуже не вистачає… – жінка витерла сльозу. – За годину прийдуть бабуся і дідусь. Будемо святкувати твій день народження. Збирайся сину. 

Мати підвелася і вийшла з кімнати. Тарас почав збиратися. 

Через годину уся родина сиділа за святковим столом. 

– Тарасе! – промовив дідусь. – З днем народження, онуче, з 13-річчям! Ти вже зовсім дорослий став. Ми з твоєю матір’ю і бабусею даруємо тобі ось це!

Тарас узяв з дідових рук пакунок і відкрив. Всередині був новий мобільний телефон. 

– Такий, як ти хотів! – гордо промовив дідусь. 

– Дякую! – сухо відповів хлопець. 

Дорослі помітили, що в очах Тараса не було радості. Вже майже рік з часу трагічної смерті батька хлопець ходив сумний, майже не посміхався та не спілкувався з друзями. Мати неодноразово водила сина на прийом до психолога. Той сказав, що травма внаслідок втрати батька з часом мине. Порадив дбайливо ставитися та побільше розмовляти з підлітком. Час ішов, проте результату поки що не було…

– То це ще не всі подарунки! – сказав дідусь. – Пам’ятаєш, Тарасику, як я розповідав тобі, що десь у такому, як ти віці, ми з бабусею подарували твоєму батькові повітряного змія. На той час така забавка була у дефіциті. Один мій знайомий часто бував по роботі за кордоном і привіз цю іграшку із самого Китаю. Твій батько був дуже радий. Та навіть не те, що радий, а в неймовірному захваті!

Чоловік дістав із-за спини великий пакунок. 

– Чесно кажучи ми не второпали, що там і до чого, – мовила бабуся, – але ж ти розумний хлопець, розберешся. А як ні, то як у вас зараз кажуть: “Гугол у поміч”!

Тарас взяв пакунок. Відкривши, дістав повітряного змія у формі птаха, схожого на орла. Він пильно роздивлявся подарунок. 

– Тут щось написано. Якісь ієрогліфи. – сказав хлопець. 

– Ну то ж напевно на китайській мові, – зазначив дідусь. – Хіба ж цю їхню писанину можна розібрати?

– Думаю, що можна! – відповів Тарас. – Спробую загуглити!

– Але спочатку святковий торт! – вигукнула мати. – Чи ти хочеш, щоб ми замість тебе свічки задували?!

Швидко розібравшись зі свічками на торті Тарас похапки з’їв шматок та, прихопивши повітряного змія, побіг до своєї кімнати. 

Хлопець почав шукати в інтернеті значення напису китайськими ієрогліфами. Він був дуже вражений, коли нарешті знайшов відповідь на своє питання і прочитав дослівний переклад “йди за мною і знайдеш подарунок долі”. Для того, щоб мінімізувати свої сумніви підліток перевірив ще кілька разів, проте значення перекладених слів було таким же. 

“Ну що ж, – подумав Тарас, – буду чекати вітру і шукати  свій “подарунок долі!”

Як на зло вітру не було три дні поспіль. Нарешті на четвертий день подув вітер. Тарас, швидко схопивши повітряного змія, побіг на вулицю. 

“Треба знайти відкриту місцевість, щоб нічого не заважало польоту”, – подумав хлопець і чимдуж побіг на велику галявину, що знаходилась на пагорбі, неподалік від дому. 

Місце для запуску було ідеальним: жодних дерев, великих чагарників, будинків чи будь-яких інших перешкод для вдалого польоту. 

Вітер був досить сильним. “Все має вийти”, – схвильовано подумав Тарас. Він став спиною до вітру. Злегка натягуючи нитку до себе хлопець підняв змія вгору, поступово розкручуючи мотузку. Повітряний змій, направлений носом догори, стрімко злетів. 

Тарас поступово переміщався, намагаючись керувати польотом. Проте вітер був занадто сильний, з поривами, та невпинно ніс змія на захід. Ніс змія повернувся вниз. Стало зрозуміло, що падіння було неминучим. Хлопець розгубився, спробував намотати мотузку, але сильний порив вітру порвав її. Повітряний змій летів за вітром, стрімко опускаючись. Тарас побіг слідом. 

За кілька десятків метрів змій нарешті приземлився. Хлопець підбіг та ретельно оглянув свого “птаха”. Не знайшовши серйозних ушкоджень Тарас глибоко видихнув. 

Раптом він почув якесь шарудіння поруч у траві. Підвівшись та ступивши крок вперед хлопець побачив невелику руду кульку. Наблизившись ближче стало зрозуміло, що це мале руде цуценя. Воно всіляко намагалося пропхатися крізь зарослі трави назустріч Тарасу і радісно виляло куцим хвостиком. Нарешті песик дістався хлопцевих ніг, обережно поклавши одну лапку на кросівок, він підняв свою маленьку голівку догори. Тарас присів, взяв до рук малого і, наблизивши до себе, уважно поглянув. На хлопця дивилося два темно-зелених ока, схожих на батькові…

– Звідкіля ти тут взявся, малий? – запитав Тарас.

Цуценя висунуло язик і лизнуло Тарасів ніс. 

– То виходить ти і є мій “подарунок долі”! Значить, те, що написано китайською мовою не просто слова!.. – мовив хлопець. 

Тримаючи в одній руці песика, а в іншій повітряного змія, Тарас попрямував додому.

Наче ураган хлопець влетів до квартири. На дивані сиділа матір.

– Мамо, поглянь! Я знайшов свій “подарунок долі”! – радісно вигукнув Тарас.

Мати поглянула на сина широко розплющеними очима, потім перевела погляд на рудого зеленоокого песика. Таким життєрадісним вона не бачила свого рідного хлопчика вже майже рік. Жінка погладила цуценя, а те в свою чергу розтягнуло маленьку пащу так, ніби посміхалося.

– Справді “подарунок долі”… Ну то тепер у нас два “подарунки долі”: ти і твій песик! – радісно сказала жінка і обняла сина.

Через пів року мати та дідусь Тараса пили чай та розмовляли про те, як Тарас за цей час змінився. Він став товариським, життєрадісним, пішов на гурток по кайт-флаїнгу, став краще навчатися та неймовірно обожнював свого знайду-собаку, якого, до речі назвав, “Ліву”, що в перекладі з китайської означає “подарунок”.

Усі ці пів року мати Тараса ніяк не могла зрозуміти таємничий взаємозв’язок між подарунком – повітряним змієм, написом китайською мовою та знахідкою сина під час першого запуску кайта. Все це її непокоїло і вона вирішила скористатись нагодою та задати питання, що її цікавило.

– Я пам’ятаю, як Ви розповідали мені про повітряного змія, якого подарували своєму сину. Проте тоді Ви нічого не сказали про напис китайською мовою “йди за мною і знайдеш подарунок долі”. Він і справді там був? – запитала жінка.

– Дуже часто ми не звертаємо уваги на те, що дарує нам доля. І для цього іноді треба зробити якийсь невеликий натяк. Тоді стає все набагато легше і зрозуміліше. – загадково відповів чоловік.- Але головне зрозуміти, що найбільший подарунок долі, який ми можемо отримати – це наше життя і життя наших близьких!

Leave a Reply