Shopping cart

Липовий листочок та його друзі

Сяяло весняне Сонечко, пробуджуючи Природу до нового життя. Безліч теплих, яскравих промінчиків заковзали по гілочках старої липи, лоскочучи набухлі бруньки. І миттю, із тугих і вже затісних пелюшок, один за одним почали випорскувати на світ, яскраво-зелені, молоді листочки.Привіт! Привіт! – вигукували вони, вітаючись один до одного, а також до проміння і до всього світу. Задоволені своєю роботою, промінчики поверталися до Сонечка, яке вже попрямувало на захід, та раптом, один із них помітив ще одну не розкриту бруньку. Він лагідно огорнув її теплом, від чого вона ще більше набубнявіла, але Листочок чомусь не з’явився. Агов, Листочку? – гукнув Промінець, – вже час народжуватися!Не хочу! – почулося у відповідь.Як це не хочеш?! – збентежився Промінчик пригріваючи ще сильніше.Не хочу і край. Мені і тут добре, не чіпай!Отакої, – розгубився Промінець, – поглянь, як гарно навколо, який простір! Вже всі твої братики – листочки бавляться з вітерцем та милуються світом…А я, не хочу! – перебив вмовляння Листочок, – Мені не потрібен світ!Кому тут світ не потрібен? – запитав підлетівши Вітерець.Листочку, він не хоче народжуватись, – відповів зітхаючи Промінчик. Ну то й нехай залишається в своїй бруньці, – промовив Вітерець, хитро підморгнувши Промінцеві, – нехай засохне, так і не народившись. Як засохне? Хто засохне? Не хочу! – заволав з’являючись Листочок, – Я не хочу засихати?Привіт! Привіт! – залунало звідусіль. Це до мене? – здивовано запитав Листочок. До тебе, дурнику! До тебе! – відповідали йому сміючись Вітерець і Промінчик, – Всі тебе вітають. Весь світ радіє твоєму народженню.То я вже народився?! А ця краса і є світ? Ну звичайно! – вигукнув, шмигнувши між гілок Вітерець.Привітайся і ти з усіма, – наставляючи зашепотів Промінець.Тоді Листочок ще ширше розправив свої зелені плечі і теж радісно гукнув:Привіт!Ну от і добре. Молодець! – похвалив його сонячний Промінець і попестив Листочок своїм теплом, – А тепер мені час. Як, ти мене покинеш? – засмучено затріпотів Листочок.На сьогодні так, та завтра я повернуся знову. Тож не сумуй, Вітерець тебе заколише, а мої сестриці-зорі подарують тобі чарівні сни. Допобачення! До завтра!Промінчик поспішив до Сонечка, а липовий Листочок з надією крикнув в слід: «До завтра!» – і заколихався у вітерцевих обіймах.Із дня у день перетікав час, осяяний Сонцем, сповнений пахощами квітів і трав та дзвінкими співами пташок. Світ буяв різнобарв’ям краси. І липовий Листочок також набирався сил і зростав, купаючись у лагідному теплі Промінця, слухаючи його мудрі розповіді і настанови.Кожного ранку Листочок, з великим задоволенням, беріг для свого яскравого друга крапельку роси, а Промінчик прилітаючи пірнав у кришталево-прохолодну купіль, розбризкуючи довкола сонячні бризки-іскринки і вони разом весело сміялись.Та якось, через набіглу отару білосніжних хмаринок, Промінчик забарився, а Листочок чекав, тримаючи в своїх обіймах росинку. Гілочка, на якій висів Листочок, чомусь важко нахилилась, крапелька ковзнула по листочку і ледь не полетіла вниз. Що це там таке? – хвилюючись забурчав Листочок і поправивши краплю, відшукав поглядом порушника спокою.Ой, лишенько! Що це за потвора суне?! – скрикнув він, побачивши зелене, волохате страхіття.Не чіпай росинку, це для мого друга Промінчика, – продовжував він, подумавши, що непроханий гість посягає на кришталевий дар.Та чудовисько не звертаючи ніякої уваги на його крик та застереження, без зайвих розмов угризнуло Листочок за соковитий бік і відірвавши шматочок, вдоволено захрумкотіло. Йому не потрібна була росинка, адже гусениці полюбляють поласувати молодою зеленню.Ря – туй – те – е! – заволав вигинаючись від болю Листочок. Росинка, наче важка сльоза зірвалася з зеленого тла.Ря – туй – те – е!Раптом щось залопотіло, гілочка заколихалась ще сильніше. Листочок аж скрутився від ще більшого страху, та потім помітив, що то прилетіла Пташка і вхопила зелену ненажеру своїм гострим дзьобом. Дякую друже! – вимовив надламаним голосом Листочок. Та, будь ласка! Клич коли що, я тут неподалік оселилась, – мовила Пташка, змахнула крилами і полетіла.Хмарки розступились, виглянуло сонечко і Промінчик радісно поспішив до листочка на гостину. Привіт! – ще здаля загукав він.Привіт, – не дуже весело відповів Листочок.- Чому ти такий невеселий? – запитав Промінчик, лагідно торкаючись соковитої зелені Листочка. Вибач, друже, я не зберіг для тебе росинку, я її впустив.Пусте, не переймайся через це, адже ми друзі і я люблю тебе просто так, а не за те, що ти даруєш мені купіль із роси. Я тебе теж люблю за те, що ти просто є, – звеселився Листочок.Ой, а це що?! – вигукнув Промінчик, запримітивши надкушений бік. Листочок розповів про зустріч із зажерливою гусінню, від якої так настраждався, і про Пташку, яка його врятувала від загибелі.Промінчик співчутливо і лагідно попестив постраждалий бік Листочка, і зцілив його біль своїм теплом.Яка гарна Пташка, як добре вона вчинила, допомогла тобі, – сказав Промінчик і пообіцяв, що в подяку за це завжди буде зігрівати її пташину малечу.Невдовзі минуло літо і прийшла осіння пора. Липовий Листочок змінив свій зелений колір на золотаво-жовтий і поважно колихався на гілочці, зігрітий сонячним Промінцем.Дні ставали коротші, ночі холоднішали, а пташки відлітали у теплі краї. Листочок з Промінчиком теж мріяли про мандри. І ось, якось Листочок зірвався і підхоплений Вітерцем полетів.Я лечу! Я лечу! – голосно кричав він, – Промінчику, ти бачиш, я лечу!Обережніше, я теж лечу! І нічого так репетувати, – почувся чийсь тонесенький голосок.Ти хто? – запитав озираючись Листочок.Я Павучок, і не крутися, ти й так летів стрімголов нічого не помічаючи і зачепив павутинку на якій я мандрував. Мені довелося пришвартуватись до твого надгризеного боку. Тепер ти будеш моїм повітряним кораблем.Нарешті Листочок побачив на собі шестиногу крихітку зі сріблястим ласо павутинки і весело засміявся.Дуже добре, – вигукнув Листочок, – будемо мандрувати разом.До самого вечора вони веселились і літали світом ніжачись в теплі свого доброго друга Промінця. А коли засутеніло Вітерець, дбаючи про своїх підопічних, заніс мандрівників під стріху старого хліва. Листочок скрутився як міг, готуючи затишне кубельце для свого нового друга, маленького Павучка. Засинаючи, вони ще довго перешіптувались, розповідаючи один одному про свої пригоди, та ділились яскравими враженнями. А в той час на стріху падали білі, пухнасті сніжинки і зачаровано сл

ухали тихий шепіт їхніх дружніх розмов.

Leave a Reply