Shopping cart

Маленькі подорожні

«Маленькі подорожні»

10 сторінок

вікова категорія: молодший шкільний вік

Новорічна віршована п`єса

Дійові особи:
Сергійко
Оленка (його молодша сестричка)
Бабуся
Злодій 1
Злодій 2
Хлопчик
Сніговик 1
Сніговик 2
Діти
Оповідач

Дія 1

Оповідач:
Коли сніжок притрусить землю
Та закрижалиться вода,
Сідий вусатий Морозенко
В дитячі вікна загляда.
За те, що добрі і слухняні,
Що поміч є від них батькам,
Дарунки гарні під ялинку
Він підкладає малюкам.
Та що він бачить: діти стали
Ліниві, непривітні, злі.
І завдають і мамі, й тату
Турботи й жалі чималі

(Дід Мороз заглядає у вікно будинку. Кімната по якій розкидані дитячі речі. В кімнаті дівчинка й хлопчик. Дівчинка дивиться мультики на планшеті, а хлопчик фільм по телевізору)

(голос мами)
Оленко, йди вже мити посуд,
Бо їсти з чого нам нема!

Оленка:
Але ж такий цікавий мультик!
Я потім буду мити, ма.

(голос тата)
Сергій складай скоріше речі!
Ти бачиш бруднота яка!

Сергій:
Тут, тато, «Монстри» йдуть, до речі,
А прибирання почека.

Оповідач:
Як розсердивсь бородатий –
Зашумів, затупотів
І дітей, таких нахабних,
Всіх провчити захотів.

(На телеекрані і в планшеті переривається показ і починається пряма трансляція звернення Діда Мороза)

Дід Мороз (суворо):
Я пишався, я збирався,
Подарунки розділив.
Та я, бачу, помилявся.
Та я, бачу, поспішив.
Ви ліниві, ви жахливі.
Сумно! Толку з вас нема
І всі дні в своїй оселі
Ви проводите дарма.
Тому свято відміняю,
Заявляю щиро всім:
Рік Новий не прийде більше
Ні в один дитячий дім!
І метелиць, і хурделиць
Не скінчиться вже пора.
Літо зовсім не почнеться
Стане лютою зима.

Оповідач:
Зупинилися і стихли каруселі,
Позгасали вогники веселі,
Накрутили вихрі зимові
Кучугури величезні снігові.
Тихо-тихо стало навкруги,
Тільки білі мовчазні сніги.
А в оселі вже сюрприз для дітлахів –
Вихор сніговий забрав батьків.
Більше нікому сварити й набридати
Та суворі вказівки давати.
Можна грати, бігати, стрибати,
Де завгодно речі розкидати.

Дія 2
Оповідач:
Бавилися день, а може й два –
Обертом крутилась голова:
Мульти, фільми, безкінечні забавки…
Та чомусь сумують малюки.
Більше нікому жаліти й пригортати,
Готувати, гроші заробляти,
Мити, прати, ніжно обіймати,
Розуміти й сльози витирати.

(Та сама кімната. Оленка розпатлана і сумна розкладає речі. Заходить Сергійко)

Оленка:
Сергійко, знаєш а мені уже не смішно…
Сергійко, чуєш, без батьків усе не те.

Сергійко:
Оленко, знаю. Та невже так буде вічно?
Життя без тата зовсім не просте.

Оленка:
Я все прибрала, перемила чисто посуд.
А готувати не навчилася. (зітхає) Дарма

Сергійко:
Я склав всі речі, і від снігу
Всі стежички́ відчистив. Та слідів на них нема

Оленка:
Я так сумую, не цікаві вже і мульти,
Не тішать ляльки, не веселить інтернет.
Все ллються сльози і батьки усе на думці,
Якби могли ми розгадати цей секрет.

Сергійко:
Як їх знайти? Як зняти ції чари?
В Мороза грізного лиш відповідь спитать.
Нам треба йти, забувши лінь і чвари,
В заметах сніжних рідних відшукать

(діти одягаються і виходять)

Дія 3

Оповідач:
Ішли крізь сніг – замерзли й зголодніли,
Шлях між заметів довгий, нелегкий

Сергійко:
Дивись, Оленко, в далині будинок.
Там у фіранці вогничок малий

(Стукають і заходять у будиночок. В кімнаті горить комин, на ліжку сидить бабуся)

Сергійко:
Добридень вам, шановная бабуся,
Пустіть погрітися близь вашого вогню.

Оленка:
Я так змерзла, що немає більше сили,
І їсти хочеться, неначе ось умру.

Бабуся:
Заходьте, діти, грійтесь, роздягайтесь.
Мені так сумно, я живу сама.
Лиш, вибачайте, нічим пригощати –
І крихти хліба черствого нема.
Я нещодавно впала і забилась
І не готую ось уже три дні.
Потроху з’їла все що залишилось
І ніде допомоги взять мені.
Та ти, дівчатко, просто не соромся,
Бери, що зможеш у коморі віднайти –
Готуй обід, запасів там удосталь,
Та і мене, стареньку, пригости.

Оленка:
Ох сором, наварить обід не вмію,
В матусі лінувалася спитать,
Планшет і телефон ми розрядили,
Тому ютуб і інтернет мовчать.

Бабуся:
Ой, готувати, то не страшная наука.
Уважно слухай я тебе навчу.
Борщу наваримо, та пирогів смачненьких
Спечемо вдосталь – наїмося досхочу.
(Оленка готує під керівництвом бабусі)

Бабуся:
Ти хоч мале дівча – таке моторне!
Диви, як смачно все зробила, до ладу.
Лишайтеся у мене. Я самотня.
Для вас назавжди прихисток знайду.

Сергійко:
Ми дякуєм, бабусю, за турботу,
Та ні́як відступити від мети.
Лише спочинимо і зранку у дорогу,
Бо рідних наших треба нам знайти.

Дія 4

Оповідач:
Уперто йдуть маленькі подорожні.
Навкруг чужа сувора сторона.
Околиць нетрі непривітні і тривожні,
Хурделиці вкриває сивина.

(з провулку на зустріч дітям вискакують неохайного вигляду чоловіки і перегороджують їм шлях)

Злодій 1:
Ти ба, які гарненькі гороб’ята
Ми зараз з них пір’їнок поскубем.
Що, грошенят дали вам мама й тато?
А може, й телефончики знайдем?

Злодій 2:
Давай скоріш кармани вивертати,
Чи є там речі, що згодитись можуть нам?

(підходить до Оленки і намагається нишпорити в її карманах)

Оленка:
Ні!

Сергійко:
Не смій її чіпати!
Малої ображати вам не дам!

(Сергій розштовхує їх, хапає Оленку за руку і вони тікають. Бандити гоняться за ними. Брат із сестрою ховаються в закутку за кіоском. Там хтось ворушиться. Виявляється там сховався маленький хлопчик.)

Хлопчик:
І вас хотіли обібрати?
Я вже годину тут сиджу.
Пішов шукати мами й тата,
Та далі, мабуть, не пройду.

Бандит 1:
Он де вони! Давай хапати!
Їм нікуди від нас тікать

Сергій: (до хлопчика)
Допомагай! Ми разом – сила!
Гуртом їх зможем подолать!

(діти разом нападають на бандитів. Швидко бігають навкруг . Одного із злодюг вони обмотують його ж шарфом, іншого перекидають у сніговий замет. Утрьох – хапаються за руки і тікають через сніжні замети. Біжать до лісу)

Оповідач:
Посипали налякані навтьоки,
У страху очі, мов безодні глибина.
Тікали, бігли далі від дороги
В далекий ліс, де сама гущина.

Оленка:
Чекайте, хлопці, досить нам блудити,
Навкруги ліс незнаної краси.
Он де галявина, ялинками сповита,
Якийсь там гомін – чутно голоси

Дія 5

(Сніжна галявина. Діти тихенько виходять і бачать як напіврозламані сніговики намагаються полагодити один одного)

Сніговик 1:
Я весь розсипався і втратив свого носа.
Хутчіш полагодь.

Сніговик 2
Я не можу сам такий.
Бік загубив, як зачепивсь за огорожу
Ось бачиш? Вигляд маємо жалкий

Оленка:
Вітаєм вас! До Дідуся Мороза
Чи не підкажете скоріше як дійти?

Сніговик 2
Авжеж, підкажем. Та навряд чи допоможе
Йому б самому помочі знайти.

(Сніговики проводять дітей в хатину де у залі на крижаному кріслі сидить прозорий нерухомий Дід Мороз)

Оповідач:
У кріслі застиглий, як брила із льоду
Прозорий наскрізно, що видно здаля.
Замерз Морозенко? Хіба це можливо?
Сидить нерухомий немов з кришталя

Сніговик 1:
Біда! Біда! Нездужа Морозенко
І все руйнується і хата, і поріг.
А все чому? Йому ж, як це повітря,
Потрібен щирий і веселий сміх.

Сніговик 2:
Дитячий сміх – цілющий неповторно!
Для нього він і їжа, і пиття.
Тоді і сани полетять його проворно
Нести дарунки кожному дитя.

Сніговик 1:
Та зникло свято. Діти зсиротіли.
І зник той сміх, що душу звеселяв.
Дідусь наш зліг, утратив свою силу,
Заслаб, змарнів і зовсім занепав.

Сніговик 2:
А без його чарівного надзору
Все шкереберть: і хата і паркан,
Лиш кучугури снігу лізуть в гору
І світ загарбав льодяний капкан.

Сніговик 1:
І навіть ми заслабли і втрачаєм
То голову, то ногу або ніс.
Без тої чари світлої страждаєм,
Чекаємо, хто б поміч нам приніс.

Оленка:
Сергійко, а давай ми допоможем?
Полагодиш їм руки, зчистиш сніг.
До ладу привести хатинку можу
Та їжі приготуємо на всіх.

(Сергійко намагається прочистити кучугури снігу, а Оленка наводить лад у хатині. Втомлені виходять на подвір’я)

Сергійко:
Ох важко, важко все мені самому.
І як же тато всюди все встигав?

Оленка:
Я рук не чую, майже падаю від втоми.
Сергійко, глянь, до нас хтось завітав.

Оповідач:
А до чарівної хатини,
З усіх усюд, через сніги,
Не зваживши на хуртовину,
Біжать, крокують дітлахи.
Замерзлі, з мокрими ногами.
І старші, й зовсім малюки.
Вони шукають тата й мами,
Полишивши всі забавки.

Сестра із братом прихистили
Їх у Мороза у гостях,
Гарячим чаєм напоїли –
Заграли вогники в очах.
Стали гуртом хазяйнувати
Та двір до ладу привели.
Дівчата в хатці все прибрали
Та готувати почали.
Таж діти, завжди, просто діти,
Знайдуть і жартів і утіх.
То тут то там, серед роботи
Почав бриніть веселий сміх.
Сміх справжній, щирий, неповторний,
Що творить істинні дива
І від його гулких дзвіночків
Чарівна сила ожива.

(Діти бавляться, сміються, грають у сніжки. Несподівано з’являється усміхнений і червоновощокий Дід Мороз)

Дід Мороз:
О-хо-хо! Оце так гомін!
Мабуть, довго я дрімав,
Прозівав коли в хатині
Стільки гостів назбирав.

Оленка:
Пробач нам, дідусю, ми в гості прийшли,
Бо мами і тата ніде не знайшли.
Ми всі завинили. У діях лихих
Батькам завдавали клопот немалих.
Не треба дарунків, не треба прикрас –
Аби повернулися рідні до нас.
Як їх відшукати, прощення дістать?
Як тата і маму скоріш обійнять?

Дід Мороз:
Пізнали ви горя, сьорбнули біди,
Змогли згуртуватися задля мети.
Мене врятували і сміх зберегли,
Хатинку до ладу мою привели.
Я радий безмежно, здивований дуже,
Як доля батьків стала вам не байдужа.
Що ж, досить блукати, додому вам час.
Пора! Новий рік поспішає до вас!

Епілог

Оповідач:
Знову закрутились каруселі,
Засвітились вогники веселі.
А в оселі там сюрприз для дітлахів –
Вихор повернув уже батьків.
Є кому сварити й набридати
Та суворі вказівки давати.
А іще любити й зігрівати,
Ніжно так до серця пригортати.
Вразили пригоди малюків –
Зрозуміли труднощі батьків
І знайшли серед снігів лихих
Дружбу щиру і веселий сміх.

Leave a Reply