Shopping cart

Хоробрі карасі

Ледь засіріло вранішнє небо, як у ставку прокинулося життя. В очереті завовтузився карась, торкнувся лискучо-жовтим боком тонкої очеретини, злякав сплячу на вершечку Бабку. Середній карась був голодним і злим. Ставок невеликий, бідний на поживу. Прогодуватися в ньому важко, тому Середній так рано прокинувся й почав блукати попід берегом, вишукуючи в муляці різну дрібну живність. Не щастило сьогодні Середньому. Он вже й Крупний карась виплив на полювання, Дрібний, а попоїсти не вдалося. Доведеться знову корінці смикати. А вони жорсткі й несмачні. Найліпше живеться Окуню: ганяється за мальками, і до проблем карасів йому байдуже.

— Черв’яка б сюди смачненького, або мотиля червоненького, — плямкотів губами Середній. Як на зло, ситне м’ясце кудись зникло. Чи то комарі перевелися, чи то риби забагато розвелося.

В ставку завирувало життя. То там, то тут спалахували сварки, сутички, бійки.

— Не чіпай!

— Моє!

— Віддай!

— Сам такий!

— Ану, посунься!

— Я головний!

Наш карась і собі встряв у бійку за ласий шмат розкислого хліба, та більші рибини відтерли Середнього. Невдача. Поплив карась у самий далекий закуток ставка, де на дні, серед купи сміття, був шанс знайти щось поживне. Тільки тут хтось встиг побувати: порожні бляшанки розкидані, пластикові пакети розірвані.

Аж ось неподалік почувся підозрілий шум. Тихі кроки на березі віддавалися у воді важким гупанням. Потім булькнуло й затихло.

Зацікавлений Середній поплив у той бік і очам своїм не повірив: червонястенький апетитний черв’як вигинався всім тілом, ніби запрошуючи поснідати ним.

— Пожива! — зрадів наш карасик і вже готовий був кинутися на їжу, як велике тіло Досвідченого карася перегородило шлях.

— Стій, дурню! Не чіпай! — гримнув Досвідчений. — Сліпий?! Не бачиш?! Це ж пастка!

Досвідченого карася вся риба в ставку знала як наймудрішого. Доказом слугувало намисто гачків навколо рота. Карась попадався на вудки рибалок часто, але кожного разу примудрявся обривати тонку волосінь.

— Я голодний, — виправдовувався Середній, — а черв’як такий апетитний.

— Тю, дурню, тебе ж Рибалка полює.

— То нехай ловить. Хоч наїмся, — Середній тишком-нишком підбирався до пручавшогося на гачку черв’яка.

— Не смій! Смерть чекає на тебе вгорі!

— На ситий шлунок згоден! — не вгавав Середній.

З різних кутків ставка до наживки підтягувалися дрібненькі карасики, крупніші, і трійко великих, що спромоглися вижити в страшних умовах конкуренції. Всі вони зачаровано-палаючими від голоду очима дивилися на черв’яка, але попередження Досвідченого поки що стримувало їх.

Зненацька черв’як смикнувся вгору, зник, і скоро замість нього у воді опинився опариш. Личинка мухи вела себе спокійно, без викаблучувань, і тільки лупала крихітними оченятами на карасяче збіговисько.

— Як ділити здобич будемо?! — Дрібний карась ракетою вирвався вперед, вхопив наживку, боляче вколовся об гостряк гачка і миттю виплюнув небезпечну їжу.

— Я ж казав, — Досвідчений хвостом торкнув опариш, і волосінь полізла вгору. — Ну, то хто перший у смертники?

Голодні карасі тільки розкривали роти, а Найсміливіший спитав:

— Де ж нам їжу брати? Скажи, брате.

— Скоро, скоро почнеться сезон комарів. Мотиля в ставку стане повно. Різних личинок, жучків… Я знаю, бо живу тут багато років. Потерпіть трохи, і їжі вистачить на всіх. А на цю не ведіться.

Наживка знову помінялася. Тепер на гачку красувався овальний кусень житнього хліба, приправлений пахучою олією. О-о-о, цей дивовижний аромат знала вся риба в ставку. Тільки Коропу байдуже. Підплив, понюхав, буркнув:

— Я полюбляю варену картоплю.

— Не подобається, не заважай! — Найсміливіший карась аж тремтів від захоплення, насолоджуючись ковтанням води з присмаком пахучої олії.

Короп ворухнув плавцями і подався далі шукати їстівні корінці, не розуміючи карасячих вподобань.

Аж тут згори почувся голос Рибалки. Мабуть, набридло сидіти й куняти в очікуванні кльову, тому й розбалакався.

— Ану, цить! — гримнув Досвідчений на карасів, які сварилися поміж собою. — Послухаємо, що там триндить горе-ловець.

— И-и-е-е-е-х! Дурні карасі! — Рибалка поклав у рогатину вудку, розлігся на простеленій куртці, мружачись від сонячних променів, — не розумієте ви щастя свого. Думаєте, чого я приперся сюди ні світ, ні зоря? Е-е-е, я першим хочу ощасливити рибу цього ставка, поки інші не випередили мене… Он там, за бугром! — Рибалка непевно махнув рукою, — є пречудовий великий ставок. Черв’яків там аж кишить, мотилем встелене все дно, ніжними соковитими корінцями заплетений весь берег. Рай, а не ставок. І риби там немає. Пропадає таке прекрасне місце! От я і подумав, чому б не допомогти нещасним карасям. А що для цього треба? Дрібничка. Ковтнути гачок і дозволити вкинути себе у відро. Зате потім чиста вода, смачна їжа, пухкий мул-перина. І, головне, ніяких там щук, окунів та інших ворогів.

Нічого подібного ошелешені карасі ще не чули. Неподалік, за якимось бугром, існує райське місце, а про нього ні мухи, ні бабки, ні метелики ані словом не обмовилися. От негідники! Хоча… як туди потрапити? Крил у карасів немає, ніг, як у раків, теж, та й на свіжому повітрі карась недовго протримається. Неможливо рибі самотужки подолати перепону.

— … ви чіпляєтеся по черзі на мій гачок, — продовжував Рибалка, захопившись власним фантазуванням, — я витягаю і кидаю в ось це блискуче відро. Ні, шановні карасі, ви не думайте лихого, я наберу прохолодної води по самі вінця. Коли риби набереться цеберце, мерщій побіжу через пагорб до того шикарного ставка і там акуратно перекину відро в озерце… хе-хе, ще й рима вийшла… Пливіть собі, їжте, насолоджуйтесь новим життям.

— Я хочу туди, за бугор, — скиглив Дрібний карась і, збивши розкислий хліб з гачка, сам на ньому почепився.

Поплавок смикнувся, і Рибалка витяг першу маленьку рибку.

— Ех, невеличкий, та все ж карасик! — зрадів чоловік, насаджуючи на гачка замість хліба невеличку кульку анісового тіста.

Що тут почалося. Карасі, забувши поради Досвідченого, наперебій чіплялися на гачок, а Рибалка не міг второпати, з якого переляку риба збожеволіла.

Потім як обрубало.

Чоловік міняв анісове тісто на черв’яка, черв’яка на опариш, опариш на хліб, але риба не клювала.

Тільки-но ловець завів розмову про райське життя за бугром, як риба мало не сама вискакувала з води у відро.

— Ти диви, — бурмотів спантеличений Рибалка. — Вік прожив, а такого не бачив. Ех, знати, два відра взяв би. Мабуть, пора закруглятися, бо не донесу.

Почувши погану новину, карасі заметушилися ще більше.

— Місця кінчаються!

— Не пхайся!

— Сам такий!

— Куди ти лізеш?!

— В чергу! В чергу!

В загальній тісняві до гачка пропхався верткий Окунь, котрому, бач, теж забугорного життя скуштувати заманулося.

— А ти куди?! — відтер нахабу Середній. — Я наступний, а ти пливи звідси поки живий!

Останнім на гачок повісився Досвідчений, бо залишати братву в біді не можна. Не зміг нікого переконати в своїй правоті, то хоч сам пересвідчиться, що мав рацію.

— О-о-о-о, це діло! — Рибалка, “набомбивши” карасів, змотав вудку, взяв важкеньке відро та й пішов стежкою вздовж берега.

Навколо голови дядька закружляла Бабка. Та сама, котру вранці злякав Середній карась.

— Спитай у неї, — пхнув плавцем Досвідчений Середнього. — Вона кругом літає. Хай підтвердить слова дядька.

— Бабко, Бабко! — висунув голову з води Середній. — Там, куди нас несе Рибалка, є обіцяний нам чудовий ставок?!

Бабка витріщилася на карася в відрі, дзикнула крильми, та й проскоромовила:

— Болото там смердюче, жаби навіть повтікали, — крутнулася в повітрі й полетіла дрібних комах ловити.

Загомоніли шоковані карасі.

— Бабка переплутала!

— Не те місце бачила!

— Навмисне збрехала крилата потвора!

— Сам такий!

— Заздрить!..

— Ні! — перебив усіх Досвідчений. — Ми попалися на гачок власної дурості! Нас чекає смерть!

А Рибалка знову розбалакався:

— Ніхто не повірить. Дивина, та й годі. На черв’яка риба не клювала, опариш не схотіла, хліб їй не смакує, тісто погане, а на брехню клюнула!

Карасі у відрі принишкли, слухають, бояться пропустити бодай слово.

— Куму дам з десяток. Кум у мене добрий. То пивом пригощає з копченою мойвою, то свіжини, коли свиню коле, підкидає. Кумі з п’яток. Вона вчора молоко приносила, — Рибалка зазирнув у відро. — Ого, та тут на пів села вистачить. Ні, краще нехай стара трохи засмажить у сметані, а решту продам по сусідах, а завтра вранці ще прийду сюди. Тільки з двома відрами. На брехню риба гарно ловиться.

— Кепські наші справи, — Досвідчений, затиснутий Середнім і Крупним, метикував як врятуватися, поки вода поруч.

— Слухайте мене, — нарешті придумав Досвідчений. — Зараз нам всім потрібно проявити хоробрість, інакше станемо поживою двоногих. Всі згодні?

— Згодні.

— Авжеж…

— Так.

— Сам такий.

Кволі голоси розчарували Досвідченого, тому він звернувся до Середнього і Крупного:

— По моїй команді з усієї сили вдаряємо хвостами. Одночасно. Рибалка радіє, і про нас забув.

— А це спрацює? — затремтів Крупний.

— Спрацює, – пообіцяв Досвідчений.

Три здоровенних карася так бахнули хвостами, що бризки води вдарили по очах Рибалки, і той, злякано зойкнувши, впустив відро. Воно перекинулося й покотилося схилом до яскраво-сірого дзеркала ставка.

Звільнені карасі вистрибували на траві, намагаючись скоріше дістатися рятівної води.

— Свобода!

— Ми перемогли!

— Я врятований!

— Хай живе Досвідчений!

— Сам такий!

— Допоможіть! — Дрібний карась дострибав до берега, і там сили покинули нещасну рибку. Аж тут згори скотився Середній, пхнув у бік, і обоє впали в теплу воду.

— Тепер тільки спробуй вчепитися на гачок, сам віддуватимешся, — Середній торкнув блискучо-жовтим боком очеретину, злякав сплячу вгорі Бабку, сказав:

— Дякую, — та й чкурнув у глибину відпочити після пригод. Їсти перехотілося.

Leave a Reply