Чому такі великі крила?

Маленьким радісним дзвіночком
Носився песик по городу.
Тепер нема там огірочків,
Тепер для нього там свобода.

Давно вже в льосі бараболя,
І не ростуть рядком томати.
Яка приємна така воля –
Там, де грядки були, стрибати!

Ніхто не буде вже сварити.
Бабуся навіть не прив’яже.

  • Ну як цю осінь не любити! –
    Очима песик наче каже.

Пташки у вирій відлітають,
Їх песик гавкотом вітає.

  • Куди вони так поспішають?
    Напевно, їх там хтось чекає.

Тут він бабусин голос чує.
Вона у мисочці смачненьке
Несе йому. Його годує.

  • Поїж, набігався маленький!

І стало песику цікаво:

  • Що ж ті пташки в дитинстві їли,
    Що так летять по небу жваво,
    І в них такі великі крила!