Shopping cart

Ульрік Босень – найкращий капітан у світі: Початок

Що це там у далині, татку? – запитав русявий хлопчик у свого найкращого друга, показуючи пальчиком на білосніжне полотно, що з’явилося на лінії горизонту і ніби прийшло на зміну сонцю, яке ховалося на заході.

Хіба ти не знаєш синку? Це ж вітрила корабля відомого мрійника і мандрівника, відважного дослідника, друга всіх песиків та інших тваринок у різних куточках земної кулі, найкращого капітана у світі Ульріка Босеня. Це Сверіє – швидка і маневрена бригантина, яку знають у всьому світі, – відповів чоловік, задумався і ще раз поглянув на яскраві вітрила, що різко контрастували із синім спокійним морем та помаранчевим вечірнім небом.

Ні, татку, я чую цю історію вперше у житті і ніколи раніше навіть не здогадувався про існування такого судна з його капітаном і командою песиків. Розкажи мені, будь ласка, про цих сміливців та їх пригоди, – попросив малюк.

Отже, слухай уважно,- сказав тато і пригорнув хлопчика до себе.

 Вечоріло…. Вони сиділи удвох на порожньому пляжі. Чоловік щось розповідав, показував синові на корабель. А хлопченятко сидів мовчки та захопливо і з великим подивом слухав історію.

В далекому 1980 році у невеличкому місті Лунд, що знаходиться у провінції Сконе на півдні Швеції, у сім’ї Матса та Берти Босень народився маленький синочок-песик. Він був білого кольору з сірими та чорними плямами на шерсті, куцим хвостиком, обвислими вушками та великими очима. Він мав сильні мускулисті лапки і був дуже спритним. Але характерною рисою були все ж великі голубі очі, які з великим подивом та допитливістю реагували на все, що відбувалося кругом. Батьки дали песику ім’я Ульрік – що у перекладі  з давньої скандинавської мови означало сильний,  володар.

Ніхто не знає, як опинилася сім’я Ульріка Босеня саме у Лунді. Відомо тільки, що його тато Матс походив з норвезького міста Ставангер з давнього роду песиків-мандрівників, які в далекі часи часто виходили в море, щоб підкоряти безмежні морські простори та відкривати нові незвідані землі. Його ж мама Берта народилася в Данії, у невеличкому селищі поблизу  Оденсе у сім’ї вчителів і часто відвідувала своїх подруг з Лундського університету. Напевно так колись доля випадково і звела їх у цій місцині.

Дитинство маленького Ульріка, або як його ніжно називала матуся – Улі, було охоплено, з однієї сторони,  материнськими ніжністю, добротою, любов’ю, ласкою, турботою, з іншої ж сторони, навчанням та настановами, дисципліною та виправкою, режимом та постійними тренуваннями від батька. Подружжя Босенів  намагалося докладати максимум зусиль до виховання свого єдиного сина, аби тільки він виріс порядним, добрим, турботливим, і водночас мужнім, вірним та надійним  песиком.

Ще в маленькому віці, як тільки Улі було кілька місяців, він дуже багато часу проводив на природі – гуляв з татом у лісі, або, як випадала нагода, їздив з ним в порт у сусіднє місто Мальме, ходив на річку або бігав зі своїми ровесниками по галявинах та бавився із ними у різні ігри. І в той же самий час намагався вивчати все, що його оточувало. Його цікавило все: чому дерева великі, чому річка швидка, чому метелики кольорові, чому гори могутні, чому море може бути ніжне і спокійне, і згодом бурхливе та емоційне.

З самого початку свого життя Ульрік Босень, звісно, що під впливом оточення та зовнішнього середовища, формував задатки впевненого у собі, відповідального та наполегливого песика, майбутнього лідера. Це були саме ті риси характеру, які  у майбутньому відіграють чи не найважливішу роль у його житті. І в той самий час залишався мрійливим, романтичним, чуйним.

Коли Ульріку виповнився рік, то батьки віддали його до місцевої школи. Звісно, що такий допитливий малюк швидко став своїм серед учнів і був у пошані серед вчителів. Друзі поважали його за сміливість і те, що дуже часто виступав на захист слабших від розбишак. Вчителів же захоплювала його ініціативність.

І ось одного разу відбулася дуже важлива подія у житті Ульріка. Сонячного погожого дня, повертаючись з татом з прогулянки морським узбережжям, він звернув увагу на якусь метушню на галявині край дороги. Він спочатку подумав, що це багато песиків грають у якусь активну гру. Але, коли вони наблизилися автівкою ближче до цієї юрби, то Улі жахнувся. Троє більших песиків із сусіднього селища хотіли образити меншого песика, який всіма силами намагався дати опір розбишакам. Хоч і тримався, але сили були нерівні. 

  • Що ж це за несправедливість така! – крикнув Ульрік. – Як можна так – утрьох і на одного?

Матс не став стримувати сина, адже завжди намагався виховувати його мужнім та сильним. Він знав, що тільки такі життєві випадки даватимуть гарний приклад, як потрібно діяти.

Коли тато пригальмував автівку, Ульрік миттю вистрибнув і помчав до юрби. Він біг і голосно гавкав, щоби відвернути увагу кривдників від малого песика. Прибігши на місце події, наш герой став навпроти старших песиків і гарчав: –  Я ніколи нікому не дозволю ображати менших, так і знайте.

А більші песики тільки насміхалися:

 – Ха-ха-ха…..Було одне щеня, а з’явилося ще одне….тим веселіше буде нам порозважатися з цих малюків. 

Ульрік миттєво оцінив ситуацію і десь зрозумів, що сили можуть бути не рівні. Але він не показував невпевненості, і пригадав слова мами, що не завжди можна подолати складну ситуацію силою. Дуже часто можна, а й навіть потрібно, пометикувати і перехитрити суперника, що має перевагу над тобою. Він дуже добре знав цю місцину, поруч була річка з обривистим берегом, зарослі чагарників, і у його голові миттєво промайнув план. 

Він поглянув на малюка і сказав: “ Я біжу вперед, а ти різко за мною, не відставай”.  Кілька разів голосно гавкнув на розбишак і вони удвох помчали в сторону річки. Старших песиків розізлила така нахабність і вони кинулися услід.  

Ульрік та песик-малюк намагалися заплутати своїх переслідувачів: то бігли прямо, то звертали у сторону, то вискакували у зарослі кущів, то знову з’являлися на галявині. Сили вже покидали песиків, і тут наш Улі кинувся у сторону, де річка робить великий вигин, там був крутий обривистий берег, малюк відразу за ним. В останній момент Улі пригальмував, потягнув малюка за собою в  сторону, а їх переслідувачі, не встигнувши зорієнтуватися у місцевості, один за одним шубовснули із крутого берега у воду.

Щастя не було меж, адже вдалося перехитрити та провчити злих кривдників. Ульрік сказав малюкові:

 – Мерщій за мною. – І вони помчали у бік шосе. Там їх чекав Матс у автівці. Заскочили і поїхали швидко додому, в сторону Лунда. Песик-малюк тільки сидів, кліпав очима і не міг второпати, що ж це відбувається.

  • Як тебе звати? – переводячи подих, запитав Улі. – Як ти опинився тут? Чому ці злюки намагалися тебе образити?
  • Мене звати Хундік – відповів той і розказав, як гуляв з друзями спочатку уздовж шосе, потім в лісі, потім заблукав, загубився….ніби і знайшов дорогу додому, але випадково натрапив на цих недоброзичливців.
  • Ти молодець, Хундік, що до останнього намагався не дати себе скривдити. Добре, що нам вдалося “вийти із води сухими”. А ось наші переслідувачі таки добре намокли, – сказав Ульрік, і вони обоє голосно засміялися. 
  • Давай дружити, – промовив Хундік до свого рятівника. – Я бачу, що ти добрий, сміливий і розумний песик, і я хотів би мати такого справжнього друга, як ти.
  • Згода, – відповів йому Улі і підморгнув.

Машина Матса Босеня прямувала до їх рідного містечка, а двоє новоспечених друзів сиділи на задньому сидінні, згадували їх сьогоднішню пригоду, яка в підсумку мала щасливе закінчення, і голосно реготали.

Так зустріли один одного двоє справжніх друзів, які дуже рідко розлучалися один з одним. Вони разом бавилися, бували на прогулянках. Тато Ульріка запропонував Хундіку приєднатися до щоденних тренувать та занять з фізкультури свого сина.

У школі, в якій навчалися песики, була бібліотека з великою кількістю цікавих книг. Малого Босеня завжди цікавили книжки з географії, з історії великих подорожей та пригод. Він перечитав дуже багато пізнавальної літератури. Також на день народження тато з мамою подарували йому великий атлас світу. Їх син, читаючи пригодницькі розповіді про великих капітанів, завжди зазирав до цих карт, прокладав маршрути та уявляв себе на місці мореплавців.

Майбутнє життя Улі та Хундіка, цих двох сміливців, буде наповнене великою кількістю цікавих подій та зустрічей, несподіваних знайомств, веселих історій, неймовірних мандрівок та пригод.

Після закінчення сином школи батьки Хундіка прийняли рішення віддати його для подальшого навчання в Академію песиків, яка була заснована в іншій країні. Але Ульрік не хотів розлучатися зі своїм другом і попросив Матса та Берту відправити його продовжувати навчання у цей же заклад…

  • Але це вже інша історія, синку. Це розповідь про новий період у житті нашого головного героя. Ходімо мерщій додому, мама із сестричками зачекалися нас на вечерю, – сказав тато. 

Вже була пізня година, і тато зі синочком поквапилися додому. Хлопчик був дуже вражений розповіддю. Після вечері він ліг у ліжечко, заплющив очі і подумки промовив: “Добраніч, Босеню. До нових зустрічей”. Він знав, що завтра ввечері вони удвох з татком знову     підуть на пляж, і він почує продовження захопливої історії….

Leave a Reply