Жила в густому непрохідному лісі Баба-Яга стара, сліпа і нікому не потрібна. Про неї забули всі: і Чахлик невмирущий, і Лихо однооке, і Видиме-невидиме.

   Замолоду Яга дуже полюбляла веселитися.  Залізе в ступу, злетить на димар своєї хатинки, свисне у липову свистульку, прибіжать до неї друзі, і нумо гайсати по людських оселях та капостити. То ворота в дьоготь вимастять, то сажею стежки-доріжки  потрусять . А ще друзякам дуже подобалося перевтілюватись на котів і нявкати  попід вікнами до третіх півнів. 

 Все минулося. Постаріла Ягуся перестала не те що до людей літати, а й на димар підніматися не хоче. Друзів прогнала, діряву ступу на дрова порубала, в печі спалила, а мітлу — мишам віддала, щоб ті її на порох переточили. 

   Одного разу вийшла Баба-Яга із хатки, сіла на призьбі та й занудьгувала. День пролетів, другий, місяць пройшов, уже й рік не один минув, а баба не встає: так нею  нудьга оволоділа, що до тієї призьби аж приросла і мохом покрилася.

   А сьогодні сталося диво: до занедбаного обійстя  снігурі прилетіли. Веселі превеселі. Здивована Баба-Яга неохоче глянула вгору:

— Киш-киш, розліталися тут, ач кляті, спокій мій порушують, нудьгувати  заважають. 

   Та не тут то було. Снігурі, наче і не чули того кишкання, опустилися як 

найнижче, сіли на кленову гілочку і нумо на ній виспівувати. 

Спочатку баба сердилась, а потім їй сподобалась ця весела компанія. Подобрішала вона і заговорила до пташок лагідно:

— Пташечки, пташечки, а чому це ви так розспівалися, з якого дива?

А снігурі їй хором:

— Та Новий рік на порозі. Дід Мороз подарунки всім розвозить, а ми йому дорогу вказуємо.

— Подаруночок? І для мене?

— Для тебе, бабунечко, для тебе. Але як Дід Мороз добереться до твоєї хатини, якщо у тебе двір не метений, а стежки-доріжки бур’янами поросли?

   Яга задумалась, зняла із цвяха люстерко, змахнула сизе павутиння, а потім як зойкне:  

— Ой лишенько,  не можу себе пізнати: невмита та нечесана. Що робити? — руками махає, головою хитає, ногами тупає, наче мала дитина, свята хоче.

— Буде і в тебе свято!— продовжували снігурі, — Тільки треба для цього хатину прибрати, а одіж випрати і залатати.

Баба-Яга зраділа, миттю з призьби підхопилася, забігла в хатинку і до скрині мерщій. Дістала  звідти сушені грушки. З’їла одну — відчула себе молодшою на сто років. З’їла другу — сили додались, А з’їла третю — зір повернувся: косу гребенем чеше, кігті пилкою пиляє, спідницю випрала, свитку зашила. Причепурилася: не Баба-Яга, а дівка красна. 

Потім підбігла до мишачої нори, позбирала залишки мітли і вимела ними і хату, і дворище.

І так захопилася, що про нудьгу й згадувати не хоче.

Перемовилися між собою снігурі і полетіли Діду Морозу дорогу показувати.

Почувся спів дзвіночків. Зупинилися сани. Вийшов Дід Мороз з повним мішком подарунків. А там і самохідна ступа з дистанційним управлінням та GPRS навігатором, у комплекті до якої швидкісна мітла, намет з самонадувним туристичним килимком, і мультиварка-скороварка, що працює від самозаряду. А щоб могла зі світом спілкуватися — новенький айфон подарував.

Віднині баба не літає до людей капості робити — ніколи  їй  витрачати час на дурниці. Склала бізнес-план і налагодила  туризм у казкових хащах. Тепер з усього світу до неї люд з’їжджається. І малечі, і дорослим дуже охота в ступі понад лісом політати та чаю з джерельної води на цілющих травах скуштувати.