Shopping cart

У напрямку Персея

Був теплий липневий вечір. Зорі наче змовилися сяяти однаково яскраво, і між ними було важко пізнати навіть Сіріуса. У будинку, де жила тринадцятирічна Зоя, світилося у всіх кімнатах, адже всі її четверо братів та троє сестер займалися хто чим, а їхня мама вже й не намагалася утихомирити їх.

  • Зо, чи довго я проситиму тебе повитирати пил? А посуд ти вже помила? – мама пішла на кухню. – Ще ні? Так, швидко йди сюди, інакше ніякого планшета на день народження не отримаєш!

   Зоя була слухняною дівчинкою, до того ж найстаршою в родині, а тому всі хатні справи лягли на її з мамою плечі. Але вона розуміла, що мама і так працює 24/7,  тому допомагати їй – то перший обов’язок Зої.

   Тато також був зайнятий не менше, ніж мама. Та все ж інколи знаходив час для найстаршої, улюбленої доні. Так сталося і цього вечора.

   Коли дівчина сіла за читання книги, батько підійшов до неї. Зоя насторожилася: а раптом ще і тато запряже її щось робити… Ні-ні, досить з неї, он книгу раз на день і то тільки увечері читає. Але у тата і на думці нічого про роботу не було.

  • Чуєш, Зо, я подумав, може, у тебе знайдеться вільна хвилина та ми підемо подивимося на зорепад? Кажуть, що сьогодні він має бути найрясніший.

   Що?! Хто сказав «зорепад»?! Зоя просто шаленіє від радості, яку отримує  від спостереження за небесними тілами. Вона обожнює все пов’язане із космосом! А книжок, а статей дівчина начиталася стільки, що важко назвати всі. А як допекла учителя астрономії своїми численними запитаннями! 

   Тож Зоя швидко відклала книгу і відказала:

  • Так, звичайно, і навіть не хвилина, і навіть не п’ять, та сьогодні у мене і планів не було ніяких! Тож я вільна, вільна як птаха! Ходімо? – їй не так часто випадає шанс провести час із татком, а тут ще й «подорож у зорепад»!
  • Чудово!

   Вони жили в селі, тому не було світлового забруднення вечірнього простору  вуличними ліхтарями, незліченними автомобільними фарами, лампочками із навколишніх вікон (селяни, натрудившись  за  день, уже відпочивали). Не було і шуму, лише якась сова вирішила показати свої «співочі» уміння, поухкуючи  десь неподалік. Тато з донькою вийшли з будинку на просторе подвір’я. Дівчинці здалося, що так яскраво зірки ще ніколи не сяяли і не були так близько. Неначе ось-ось, ще трішки – і торкнешся їх пальцями. Та це була всього лиш уява. 

  • Доню, дивися о-о-он туди, в той бік, бо зорепад буде саме в тому напрямку, там, де сузір’я Персея. Але, звичайно, трохи і в інші сторони роззирайся, бо хто ті зірки знає…
  • Ага, добре, я зрозуміла. І не кліпну! – пообіцяла Зоя.

   Вони мовчки стояли деякий час, аж поки… поки якась сліпучо-жовтувата куля із вогняним «хвостом» не пролетіла над ними. А потім ще і ще, певно, з дванадцять феєричних спалахів. Зоя вже встигла подумки  проговорити заповітне  бажання, а більше їй і не треба нічого. Можна було повертатися до будинку, адже й час був досить пізній: наближалася північ. Ця казкова прогулянка з батьком у літній зорепад, здається, розпросторила горизонти  Зоїного внутрішнього  світу, наблизила  до космічної стихії.

   Коли вони вдвох повернулися до хати, Зоя помітила на канапі якийсь пакунок. Тато подивився на неї вичікувально, і донька збагнула в чому тут річ. Вона сіла й обережно розгортала подарунок. Розкривши упаковку, зраділа: на неї чекала новенька книжечка, тільки з поліграфії.  Свіженька, довгождана, з кольоровими ілюстраціями, вона пахла типографською фарбою, а ще  чимось таким таємничо-зоряним.

  • Я знала про зорепад, знала, що ви підете з татом на нього подивитися. Але найкраще я знала твою мрію – нову книгу про Всесвіт. Отож, вірогідність твого зіркового бажання отримати її була не нижча ста відсотків, – у мами, котра  тихенько зайшла до кімнати, на вустах грала лагідна усмішка.

   А яка усмішка була на обличчі Зої! Така яскрава, така зоряна! Дівчинка ніби  й сама світилася, мов  зірочка. Здається, в цю мить вона була найщасливішим підлітком на планеті, і ніякого планшета на день народження їй уже не хотілося.   

Leave a Reply