Shopping cart

Синиця або Казка про принцесу, що переїхала

У якійсь собі країні,

Вигадай собі епоху,

І ім‘я для героїні,

Й декорацій може з трохи.

Все стандартно, пишні шати,

Позолоти,  срібні чаші,

Діаманти, що й казати

Забаганки ваші й наші.

І принцеса, більш ніж юна

Мала вишукану спальню.

У смарагдах зі злата руна,

І у квітах вся вітальня,

Все до ладу, все чудово,

Та чогось не вистачало…

Хто б сказав їй ніжне слово,

І кого б вона стрічала.

З походів чи з пригоди,

З королівства чи країни,

З ким розділить нагороди

Й найсмачніші у світі вина.

Сумно стало, дай заграю

На старенькій рідній лірі.

Батька рідного згадаю,

Очі добрі та чутливі.

А бувало, сяду в ноги

А він вдасть, що розлютився.

Я втечу, аж на пороги

Він ж до мене прихилився.

Стіни мають свою пам‘ять,

Скільки казок вони чули,

Хоч пройшло вже літ із п‘ять

А вони все не забули.

І було б усе нічого,

Коли б звістка з ніг не збила,

«Завтра речі у дорогу,

і візьми, що тобі миле».

Переїзд ніхто не любить,

Ні принцеса,  ні служниця,

Я візьму,  щоб приголубить

В пам‘ять іграшку, синицю.

Я її поставлю в спальні, 

А як гратиму на лірі,

То повстануть як реальні

Тата очі, добрі й щирі.

І немає місця в замку,

Хоч він також був розкішний.

Їй рідніші ті уламки,

Дім завжди за все миліший.

Але був морозний ранок,

І до неї під сукенку,

В реп‘яхах на самий ґанок

Прибрело щеня маленьке.

А вона йому зраділа,

І голубить і сміється,

Сонцем, звати захотіла

Бо руде, то й так і зветься.

Має друга у будинку,

Й стало трохи веселіше.

Не самотні всі хвилинки

І від того їй добріше.

Може хто як це читає,

То проводить паралелі.

Дім, це завжди де чекають

Де старі та рідні двері.

Leave a Reply