Shopping cart

Сюрприз для найкращих зайців із дитсадка

Якби ж то справжні зайці були рожеві! Тоді б вони подобалися Іринці навіть більше ніж слони. Ні, наша Ірця не мала, вже до школи через два роки піде. Тож знає, що й слоники рожевими не бувають. 

І взагалі, ніякі інші тварини, крім маленьких поросят. Ну, хіба що в казках чи в крамниці з іграшками для малюків. Але хіба не можна помріяти?

І взагалі, нема чого старшій сестричці Ганнусі сміятись: невже, мовляв, Іруська жодного разу слона не бачила? Навіщо його в розмальовці рожевим фломастером розфарбувала? Звісно, бачила! Вона он скільки фільмів про тварин переглянула!

І даремно Ганнуся із себе дорослу вдає. Мама каже, що першокурсниці – ще не завжди дорослі. От як сама Іра до школи піде, то ніколи перед молодшими подругами не задаватиметься, от!

Але це – згодом. А зараз Іринка разом із мамою майструє маску для Свята осені в дитсадку. Мама чомусь почала вмовляти доню, що їй не треба на це свято в слоника вбиратись.

А Ганнуся кинула, що тоді надто худенький і малий слоник у них вийде. І ще сказала, що зрозуміло, чим займаються зайці восени. А що роблять у цю пору слони – невідомо. Але ж і в Африці має бути осінь, так? Тільки, мабуть, про це в школі вчать не в першому класі, а в другому.

А ще, мама Ірина дуже гарно малювати вміє. Вона маску зайчика – гарну-гарну! – сама на картоні намалювала. Тільки не дозволила Іринці ту маску рожевим розфарбувати. Й Ганнусі теж, навіть сірим.

Бо та, хай і школярка, малює ще не дуже вправно. Тож її морква вийшла дуже яскравою, але кривуватою. А мама потім намалювала і собі моркву для костюму молодшої доні. 

Тому в Іринки було аж дві картонні морквини. І вона була впевнена, що на святі їй обов’язково дадуть подарунок. Бо саме так про те свято сказала вихователька – Ліна Володимирівна: на всіх, хто гарно вбереться і виразно віршик прочитає, чекає сюрприз.

Приємно знати, що будеш найгарнішим зайчиком у всьому дитсадочку, тож Іринка раділа із самого ранку. Але тут Христинка, яка з нею за одним столиком сидить у групі, заплакала. Тож в Ірусі відразу настрій зіпсувався. 

Але як Христі не плакати? Вона – новенька, у неї нема ще подружок, щоб їй поспівчували. І костюму немає, навіть не дуже гарного. Бо її мама захворіла і зараз її лікують в іншому місті, у санаторії. А бабуся Христинки, у якої дівчинка живе, певно забула, що треба сьогодні костюм принести. 

Ліна Володимирівна попросила Христинку не плакати. І швиденько вирізала з картону два заячих вушка та прикріпила їх до обруча на волоссі дівчинки. Одне вухо трохи більше за інше й кривувате. 

І коли Христинка питає в Ірусі: «Гарно, так?» – дівчинка не знає, що відповісти. Та зате вона знає, що робити, аби Христя стала гарною.

Тож коли настала черга дівчаток разом віршика читати, Іринка рішуче вийшла на середину зали. І за руку вивела розгублену Христинку. На самій Іринці була мамина маска зайченяти, рожеве «принцесене» платтячко, яке вона одягла зранку. А в руках – велика картонна морквина, кривувата, бо собі дівча залишило ту, що Ганнуся намалювала. 

А кращу, яку мама вирізала, вона віддала Христинці. І костюмчик свій заячий сірий вона позичила Христі на час свята теж. А до її обруча, якраз між заячих вушок, дівчатка прив’язали великий рожевий бант. Іринка дуже старалася, коли його вив’язувала. Тож бантик вийшов майже зовсім рівний.

Як тільки вони вийшли на середину залу, глядачі – батьки дітей із групи – почали голосно аплодувати. А дехто сміявся, певно, від радості, що дівчатка такі гарні. Здається, Іринчина мама була здивована, бо зовсім трішки запізнилася з роботи на початок свята й доня не встигла їй усе розповісти. Однак вона теж аплодувала, голосно-голосно.

І віршик осінній вони гарно розповіли. Христинка лише раз затнулась на початку, не тому, що забула, а тому що трішки соромилась. А Іринка усе сказала голосно й виразно, так, ніби вона вже зовсім доросла.

Й Осінь їм подарунки за гарний виступ вручила. Ну, тобто Осінню насправді була Ліна Володимирівна, тільки у гарній жовтій сукні з нашитим на неї паперовим червоним і коричневим листям. І подарунки – пряники у формі кленових листочків – дали всім-всім дітям. У когось навіть ті призи більше за розміром були ніж в Іринки і Христинки. Але ж і листочки восени не бувають зовсім однаковими.

Удома чомусь Ганнуся причепилась до молодшої сестрички: як-то воно, бути найрожевішим зайченям у дитсадку? Але мама сказала, що Іринка і Христя були не лише найяскравішими, але й найкращими зайцями. А якщо Гандзя цього не розуміє, значить вона ще не доросла.

А найкраще те, що мама зателефонувала до бабусі Христинки й попросила, аби на вихідних, у суботу, Іринчин тато заїхав за Христею і відвіз її у гості до Іринки. А бабуся погодилась!

І Христинку привезли додому до Іринки. Вони гралися й гралися, увесь день, як найкращі у світі подружки. І в школу, і в принцес, і в інопланетних зайців. Бо Христинці, виявляється, всі кольори веселки до вподоби. А на Марсі чи на Місяці зайці можуть бути хоч червоними, хоч зеленими.

А ще, дівчатка говорили про те, що на Новий рік вони попросять, аби їм зробили однакові карнавальні костюми, бо ж тоді вже мама Христі точно видужає і буде вдома. І хай усі інші дівчатка будуть в костюмах сніжинок, а вони – зайцями, зимовими, білими. А може, навіть слоненятами!

Аж тут мама Іринки покликала дівчаток чаювати. А до чаю було багато смачного. І ще – пряники у формі осіннього листя, багато-багато. На віх вистачило. А на деяких білою й рожевою глазур’ю були намальовані зайці. Гарні! То Ганнуся мамі допомагала сюрприз малим робити.

І взагалі, Гандзя – найкраща старша сестра. Майже завжди. Бо коли дівчатка грали в школу, вона була вчителько. Ой, якою суворою! Але коли у тій школі був урок малювання, вона дала Іринці й Христі помалювати своїми новенькими олівцями.

І навіть не спитала, а чого у сестри в розмальовці кошенята зафарбовані фіолетовим олівцем? Бо й так знала: тому, що серед набору олівців не було рожевого.

Leave a Reply