Михайликова мрія
У переддень новорічний
Михайлик писав свій лист.
Це хлопчик малий, п’ятирічний.
Він, навіть, за рік підріс.
Всі літери вивчив вправно,
Читати й писати вмів.
І ось він повільно й гарно
В листі монолог свій вів:
«Шановний зимовий дідусю,
Пишу тобі лист самостійно,
Я слухався добре бабусю
І чемним я був постійно.
Тому у листі до тебе
Пишу я своє прохання,
Найбільше мені зараз треба,
Щоб збулось моє бажання.
Солодощі не принось,
І іграшок в мене багато.
Та мрію я щоб збулось
Інше бажання на свято.
Я мрію про цуценятко.
Це песик, лише маленький.
Для мене це краще звірятко.
Хай буде пухнастий й руденький.
Хоча зовсім не важливо
Чи буде песик рудий.
Для мене він друг та диво,
А головне, що він буде мій.
Я вірю, прокинувшись вранці,
Знайду цуценя під сосною.
Воно буде гризти капці,
А потім ганятись за мною.
Ми будемо разом гратись,
І їсти смачні бутерброди.
Ми будемо обійматись
Й водитимемо хороводи.
Ну все, я лягаю спати,
Мій лист буде на підвіконні.
Нелегко мені засинати,
Піду помолюсь іконі.
Ну все, а тепер лягаю,
Щоб ранок настав швиденько.
Про цуценя я благаю.
І вірить моє серденько.
Що ти мені подаруєш,
Ти ж добрий Дідусь Мороз
Це ж ти усім там керуєш,
Солодощі не принось.
Від них тільки зубкам шкода,
Хоч знаю – цукерки смачні.
Та більша буде насолода,
Як друга даси мені.
Я хочу, я дуже хочу,
Щоб мрія моя збулась
Я лист цей писав охоче.
З повагою, твій Михась. »
І вранці відбулось диво!
Ну як же свята без див?
Малесенький та красивий
Песик в квартирі бродив.
Він жваво вовтузив капці,
Він жваво ганяв кота.
І ноги облизував бабці,
Гойдалася, навіть, сосна.
Безмежно радів Михась.
Від щастя котились сльози.
Найбільша мрія збулась!
Спасибі, Дідусю Морозе.