Shopping cart

Лісова пригода іскорки

Осінній вечір підкрадався до старого лісу, вбраного в багрянцеві шати. Лісовичок, як завжди, робив обхід своїх володінь та перемовлявся з його мешканцями, яких зустрічав на своєму шляху.

          – Доброго вечора, Колюча Голова!

 – І тобі, доброго вечора, Лісовичку! – мовив, відкашлявшись, Їжачок.

 – Ой, а ти що застудився? – враз заклопотався Лісовичок.

 – Та якби тільки я, то й пів біди, а то все сімейство! Намочив нас того тижня дощ, коли ми повертались з іншої половини лісу з грибами, до свого будиночка. Нарвав оце шипшини, та хотів зайти до тебе, взяти вогню, щоб чай скип’ятити та попити всією родиною з медом, застуду вигнати, ось і горнятко для нього взяв. – показуючи корзинку, закінчив розповідь Їжачок.

  – Добре, що не розминулись! Допоможу твоєму горю і трав від хвороби дам! Ходімо хутчіш, бо треба ще ліс обійти, поки не стемніло! – заговорив у відповідь Лісовичок повертаючись іти до своєї хатинки, що ховалась під гіллям великого, розлогого дубу.

  – Рятуйте! Рятуйте-е-е! – почувся багатоголосий лемент десь із боку в глибині лісу.

Друзі спантеличено переглянулись і не змовляючись побігли крізь кущі на крик про допомогу. 

  – Ой, лишенько-о-о! Горимо-о-о-о! – волав цілий чирінь Опеньків біля напів струхлого кремезного пенька, на якому лежав тліючий кленовий листок.

  – Я стараюсь! Я намагаюсь не розгоратись! – натужно тріскотіла Іскорка, – Я нікому не хочу нашкодити!

  – Так вам і треба! Так вам і треба! – сміялись із Опеньків дві Бліді Поганки, що стояли неподалік.

  – Ану припиніть смішки, а то враз без шапок залишитесь, думаєте вас би ця біда оминула! – гримнув на них підбігаючи з Їжачком, Лісовичок, і ті злякано принишкли, – Тримай свій вогонь, Колюча Голово! – уже осміхнувшись додав Господар Лісу і поклав Іскорку на листку до горнятка для вогню. – А вам вже годі плакати, малеча, все добре! Ви вчасно підняли гвалт, а ми встигли зарадити страшному горю! – проговорив, попестивши рукою по шапочках, Опеньків, які схлипуючи розмазували сльози. – А яким же вітром тебе сюди занесло, Дитя Вогню?  – запитав вже звертаючись до Іскорки, яка тепер мирно потріскувала в горняткові і не стримувала свого сяяння.

    – Та то так і є, що вітром! Вдень люди збирали гриби і розпалили багаття, погрілись та й залишили догорати, вже ніби все й перетліло і я вже майже засинала, як  налетів вітерець і почав пустувати, попіл розвівати, от я і прокинулась, сили стала набиратись, а галузочка на якій я сиділа візьми та й трісни і викинуло мене, ніби катапультою на листочок, то я його і підпалила. А тут Зайчик, мабуть від когось втікав, бо біг чимдуж,  під лапки не дивився і на вогник наскочив, трохи пригасив, та сам опікся. А вітер знову підхопив мене та й приніс на цей пеньок. Добре, що ви підоспіли, та я більшого лиха не встигла накоїти!              

  – Так, а то пожежа могла б бути і знову все через необачність людей! – похитав головою Лісовичок.

  – Дякую вам, що ліс врятували і мені життя зберегли! Може і я можу у пригоді стати?! – знову мовила Іскорка.

  – Так, ось Їжачку потрібна твоя допомога! Вся його родина застудилась! Потрібно і обігріти, і чаєм гарячим напоїти!

  – Це я миттю! З радістю! 

  – То йди вже, Колюча Голово, хутчіш додому, лікуй свою сім’ю! А я обійду швиденько ліс, візьму трави і теж до вас на чай завітаю!

  – Кхе-кхе! Тоді я побіжу! Будемо чекати!

Зовсім потемніло в лісі та біля помешкання Їжачка було світло. Їжаченята, хоч і кашляли, але були веселі, бо зігрілись  Іскорчиним теплом. На вогник ще завітали – Білочка, Дятел і Зайчик прибіг з обпеченою лапкою. Їжачиха полікувала йому її і пов’язку наклала. Лісовичок приніс духмяних, цілющих трав та квіткового нектару, тож всі смакували запашний чай і вели розмову, а Іскорка весело потріскувала в полум’ї, наспівувала і розважала своїх лісових друзів вогняним танцем.

  Добре коли вогонь приносить користь, але буває він небезпечним і лихим, і для людей, і для навколишнього світу, якщо затівати з ним жарти та нехтувати правилами безпеки!     

Leave a Reply