Кленовий листочок для святого Миколая

Іринка твердо знає: їй подобається Новий рік. Бо всі довкола – і діти в її дитсадочку, й навіть подружки старшої сестри Ганнусі – твердять, що дуже чекають на це свято. То хіба може Іра казати щось інакше?

Але чомусь коли посеред жовтаво-золотої осені у вітринах з’явились іграшки для новорічної ялинки, дівча не зрозуміло: а чому всі вже почали радіти? До Нового року ще так далеко. Ще втомишся чекати на свято й на Святого Миколая з подарунками.

Й Іринчина мама теж чомусь не зраділа, коли побачила вітрини крамниць, щедро прикрашені гірляндами й лапатими сніжинками. Може, тому що якраз жовтневий недільний дощ щедро лопотів її великою парасолею та пластиковими плащиками її доньок.

– О, то вже починають продавати товари до зимових свят? Ще б у вересні виставили ті ялинки й цяцьки! Хоча й те сказати: поки відшукаєш гостинці всій рідні… Ганнусю, Іринко, от вернемось зараз додому, поприбираєте в кімнаті своїй, Гандзя уроки зробить – і гайда писати листи Святому Миколаю. Щоб він встиг потрібні подарунки принести.

Ганнуся легко пристала на це. Їй що? Вона вже давно знала, що хоче, аби їй під ялинку поклали. І була впевнена, що вела себе так гарно, що сам Миколай погодиться: тут треба найкращий подарунок.

А ось Іринка набурмосилась і завертіла головою: ні, не буду! – аж прозорий пластиковий каптур ізсунувся назад. Тож мамі довелося швиденько поправляти зодяганку доні, аби її шапочка під дощем не змокла.

Вдома Ганнуся – аби мама й Святий Миколай ще раз переконались, що вона – найкраща старша сестра, – вирішила Іринці допомогти. Мовляв, вона напише, що сестричка скаже, в листі до Миколая великими друкованими літерами. А самій Ірі треба лише буде переписати своєю рукою й домалювати якийсь малюнок.

Гандзя, як і личить досвідченій першокласниці, хотіла ще молодшу сестру попередити: Святий Миколай, хоч ті листи чекає, але радиться потім із батьками. Тож не треба надто дорогий подарунок просити.

Та завжди поступлива й чемна Ірця раптом вперлася: не хоче вона писати листа Миколаю, ще рано. Ще тільки-но вона розповіла віршик на Святі осені в дитсадку. Ще не почали вчити вірші до Нового року. Зарано просити щось до зимових свят.

Ганнуся образилась, що їй не дають добру справу вчинити і пів дня не розмовляла із сестрою. Мама спробувала було пояснити молодшій доні: скільки ж хлопців і дівчаток по всьому світові хочуть, аби їм Святий Миколай гостинець приніс! І всі-всі, хто чемно поводився, зараз листи пишуть. Бо їх так багато, що Миколай має їх зараз починати читати, аби встигнути вчасно подарунки придбати.

Іринка слухала уважно, зосереджено супила пшеничні брівки .й уявляла, як Миколай сидить за столом, а перед ним – багато-багато листів. Він їх читає уважно, сортує за містами, де діти живуть, щоб потім жодного прохання не пропустити. Інколи супиться, бо чергове прохання – від розбишаки-хлопця чи недбалої дівчинки, що мамі не допомагає. А Миколай навіть їх не хоче засмучувати, хоч це – не за правилами. Й коли доходить справа до Іриного листа – теж супиться, хоч і знає, що вона дуже-дуже прагла слухняною бути. Тільки-от він уже втомився від усіх прохань і боїться переплутати, кому що приносити…

Але пояснювати цього рідним не стала. Бо Гандзя – гарна сестра, але інколи мрійницею дражниться: мовляв, Іра сама щось вигадує, а потім сама у свої вигадки вірить, мов зовсім маленька.

Тож Іринка мовчала й дуже-дуже чекала на понеділок, коли час до дитсадочку йти. Бо у неї в групі є найкраща подруга Христинка. Та сміятися не буде, коли справа така серйозна.

Христя, справді, сміятися не стала. І навіть не сказала Ірусі, що Святий Миколай, справді, дуже заклопотаний. Настільки, що інколи просто розповідає батькам, про що мріють їхні діти. А вже дорослі купують подарунки від його імені. Бо Іринка молодша за Христі аж на два місяці. Вона ще може про це не знати й засмутитися, як таке почує.

Після дуже серйозної розмови під час прогулянки дівчатка збагнули: лист треба писати. І – от просто зараз. Але не прохати іграшки чи книжки. Бо це подарують як не Миколай, так батьки. 

А просто розповісти Святому Миколаю, наскільки це гарно – осінь. І що йому треба на трохи відкласти всі листи з проханнями, вийти погуляти, помилуватися яскравим листям і червоною горобиною. А вже потім, відпочивши, братися до роботи і творити дива.

Бо й найкращі дорослі, навіть сам Святий Миколай, коли заклопотані, забувають про важливі речі. Наприклад, що осінь за вікном не така вже й похмура, а дуже-дуже яскрава й гарна.

Тільки про це Христя писати не стала, бо зовсім не хотіла Миколая ображати, й Іринку відраяла так казати. А та поступилася, бо писала лист саме Христинка: у неї літери рівненькі й гарні, майже як у дорослої: «Святий Миколаю! Ми вітаємо тебе з гарною-гарною осінню! Іра, Христя». І трохи меншими літерами, бо місця на аркуші залишилось малувато: «Ми не через подарунки, правда! Просто цьогоріч осінь – дуже-дуже гарна!».

Сама ж Іринка майже весь вечір старанно малювала осінь. І аж сама раділа, який той малюнок гарний виходить. А ще, знайшла найяскравіший кленовий листок на прогулянці й вмовила Христинку, що треба його також вкласти у конверт з листом. І що Святому Миколаю те обов’язково має сподобатись.

Христина бабуся погодилась відправити той лист за адресою, яку знають усі дорослі. А за кілька днів, у неділю, з’ясувалось, що Святий Миколай їхній лист отримав і навіть помітив серед купи інших.

Так сказала Ірина мама, того дня запросивши й Христинку до них на гостини. І додала: Миколай дуже вдячний за такий гарний лист. Він теж вважає, що осінь цього року дуже гарна – така ж гарна, як зима, що йому подобається найбільше. І просто зараз передав дівчаткам гостинця – не до свят, а тому, що йому захотілося їх порадувати.

Той гостинець виявився печивом: шість великих кленових листочків із запашного солодкого тіста, густо вкритих глазур’ю.

– Он який добрий Святий Миколай! А ну, доню, як ти будеш смаколики між собою і подружкою ділити? По скільки кожній дістанеться? – Це вже татко. Йому дуже подобається, коли Іринка рахує. Особливо, коли це в неї правильно виходить.

– По одному, татку!

Тато чомусь здивувався. А Ганнуся взялася пояснювати:

– Ну, тато! Вона в нас ще мала, в дитсадку не вчать, скільки буде шість на два розділити.

– По одному, тату, – повторила Іринка, не слухаючи Гандзю: у школі можуть вчити рахувати якось інакше. Але Миколай відповів саме на її з Христею лист. Хай вони ще й не школярки: – Мамі, тобі, Христі, її бабусі, Ганнусі й мені. От!

Тато й мама чомусь зраділи. Певно, Ірця все правильно порахувала. А Гандзя, хай і до подруги заквапилася, щоб з малечею не сидіти, дозволила дівчаткам з її найкращою барбі погратися. Хоча й наказала двічі, щоб вони дуже обережні були з тою лялькою.

Потім мама поралася на кухні, тато поїхав у дорослих справах. А дівчатка дивились мультики. Христинка дуже-дуже обережно відщипувала по шматочку від свого пряника. Щоб того чарівного смаколика на довше стало. 

А Іринка не поспішала свій пряник їсти. І дивилась не на екран, а за вікно, де знову кружляло жовтаве листя.

– Христю, а давай ми наступного року знову напишемо Миколаю? Тільки не восени, а влітку. Коли в нього поштова скринька зовсім порожня. Він її навіть не щодня перевірятиме, бо йому влітку ніхто не пише. А потім перевірить випадково – а там лист. От він здивується!

– Ми вже майже школярками будемо і самі той лист зможемо відправити. І ще, я до того часу навчуся всі-всі літери гарно писати. І ми писатимемо вдвох. І разом ми пояснимо, що це не тому, що нам треба гостинця. А тому, що подарунки потрібні всім, навіть Святому Миколаю. І що треба писати комусь не лише з проханнями. І що літо й осінь такі ж гарні, як і зима, хай там і немає багато свят. І Миколай усе зрозуміє, правда?

Христя подумала й серйозно кивнула.

Іринка нарешті усміхнулась – радісно й ледь щербато. І сміливо відкусила від свого листочка.

До речі, печиво, подароване Святим Миколаєм, було дуже гарне. Майже таке ж смачне, як в Іринчиної мами.