Shopping cart

Хмарки

Привіт, друже! Я – маленька Хмарка! Разом ми будемо відкривати наш цікавий світ у різні пори року, дізнаємося більше про явища природи, рослини, спосіб життя тварин, назви грибів. Усі мої друзі привітні та ввічливі, а мама, Дощова Хмарина, дуже розумна.  Тож нумо подорожувати, гратися, пізнавати нове та  фантазувати!

Розділ І

Як Хмарка знайшла друзів

Чарівна весна вже повністю вступила у свої права. Надворі все потопало у зелені, біло-рожеві суцвіття, мов свічки, палали на розлогих каштанах, у повітрі кружляв солодкий квітковий аромат, пташки-мами висиджувала яйця, а майбутні татусі виспівували ніжні трелі,  всім привітно посміхалося Сонечко. Настав третій, останній, найтепліший місяць весни – травень.

Одного разу під перший гуркіт грому у блакитному небі народилася маленька біла Хмарка. Їй було так весело та дуже кортіло з кимось погратися. Підлетіла вона до Сонечка, а воно відразу сховалося за широкою темною спиною тітки Хмари, яка поважно та неквапливо насунулася на ліс. Хмаринка полетіла далі – у село, яке розкинулося за пагорбом. Почувши  галасливих малят, вона дуже захотіла приєднатися до їхньої веселої гри. Але хлопчики та дівчатка, помітивши непрохану гостю, просто розбіглися по хатах.

     Хмаринка дуже засмутилася, але продовжила свою подорож. Їй складно було зрозуміти, чому з нею ніхто не грався. Вона не стримала відчай, і з її сіреньких оченят бризнули сльози дощем. Незвичайний дзвінкоголосий сміх зупинив цей плач. То раділи теплому весняному дощику квіти. Хмарка здивувалася,  зібрала всі свої сили і наважилась заговорити першою. 

– Добрий день, дорогі квіточки! Ваш сміх такий чарівний, наче  музика дзвіночків! 

– Вітаємо, люба Хмарко! Дякуємо! Це й не дивно, адже ми  і є голубі 

Дзвіночки. Спасибі, що полила нас та напоїла теплою водою! 

– Прошу, мої хороші! А ви мене не боїтеся?

– Зовсім ні! Давай будемо товаришувати!

– Із задоволенням! – вигукнула Хмаринка, не приховуючи радості від того, що нарешті знайшла друзів.

Щаслива Хмарка пішла у жвавий танок, а квіточки заграли свою ніжну весняну мелодію дзвінкими переливами. Викотилося золотаве Сонечко і також закружляло у запальному танку разом із Хмаринкою. Невідомо звідки взявся кольоровий міст – Веселка, який вправно виконував своє призначення:  робив  усіх веселими, єднаючи дружбою серця. Вибігли із домівок допитливі дітлахи і приєдналися до цієї дивовижної компанії. Всім було дуже файно. Хмарка раділа більше від усіх, адже після дощу прийшло справжнє щастя. ЇЇ не покидала думка, що цей дощ вона зробила сама. 

– Як добре, що я можу комусь подарувати радість! Від цього здійснилась і моя мрія! Я знайшла друзів, і нам так добре разом!

Розділ ІІ

Світ повен чудес

Настало літо. Багато лісових жителів  вже потоваришували з Хмаркою, яка була дуже доброю та  радувала всіх прохолодою.

Як затишно було у лісі влітку: свіже повітря надавало сили, пахуче різнотрав’я піднімало настрій, дерева, наче стражники, охороняли лісовий порядок, пташки, ніби змагалися у наймелодійнішому співі, а тварини жили своїм звичним життям: народжували малят, піклувалися про них, а ті частенько гралися разом із Хмаркою та Сонечком, коли батьки добували їжу.

За давньою традицією, мама Зайчиха покинула своїх малюків і пішла годувати чужих зайченят, але до її діток чомусь ніхто не приходив. Вухаті були дуже налякані та голодні. Тож Хмарка вирішила їм допомогти. Вона повела друзів до галявини, де після теплого літнього дощу піднялася зелена травичка. ЇЇ аромат був настільки свіжим та апетитним, що зайченята забули про свій страх і почали уплітати за обидві щоки  смачні соковиті пагони. 

Одне зайченя, на ім’я Розумник, опустивши голову нижче, помітило на землі дивні маленькі кульки схожі на червоні намистинки.

  • Що це? – запитало воно у Хмаринки.
  • Це вовчі ягоди! Мені  моя матуся Дощова Хмарина  багато розповідала про них.
  • Ха-ха! Я думав, що вовки їдять лише нас, зайців! – засміявся заїнько.
  • Так і є! Ягоди називають вовчими, тому що вони небезпечні для

 нас. –  пояснила Хмарка.

  • Такі ж як і вовки?
  • Саме так, Розумнику! Ці рослини такі ж підступні, як і вовки, – підтвердила Хмарка, погладжуючи його довгі вушка. У них отруйні не лише плоди, а й гілочки, кора і навіть весняний цвіт.
  • А як  ці намистинки тут опинилися? – поцікавилися інші зайченята.
  • Мабуть вовки їх розкидали, щоб нас приспати, а потім з’їсти! – припустив Розумник.
  • Це не так! – мовила Хмарка. – Я знаю сіроманців, це не в їхньому стилі.

Крім того, вони також можуть отруїтися ними. А ось пташкам ці ягоди навіть на користь. Можливо, вони їх і розгубили у траві. 

Зайченята слухали, затамувавши подих.

  • Хіба таке можливо? – дивувалися вони.
  • Так! У нашому світі повно чудес! – додала Хмарка.

Розмову зупинило якесь дивне шурхотіння, що долинало із-за кущів.

  • Вовк… Це Вовк… – шепотіла налякана малеча.
  • Ні! Це не вовк! – вигукнув Розумник. –  Це ж наша мама!

На галявині з’явилася стурбована Зайчиха і звернулася до малят.

  • Дітки мої, любі! Я дуже за вами сумувала! Всюди вас шукала! Я буду

піклуватися тільки про вас! Відтепер будемо завжди разом!

Зайченята зраділи, подякували Хмарці, обійняти маму і разом, щасливі, пішли до дому, розказуючи їй про вовчі ягоди.

– А й справді, світ повен чудес! – мовила  Хмаринка та полетіла до своєї матусі, милуючись красою лісової галявини.

Розділ 3

Сироїжки

Настала золота осінь. Хмарку та її родину чекала гаряча пора, адже саме  восени розпочинається сезон дощів. Хмарка постійно була зайнята і зовсім не мала часу на зустріч з друзями.

  • Мамо, а чому ми зараз так багато працюємо? – запитала Хмарка

Дощову Хмарину.

  • Осінні дощі дуже потрібні, адже після них у лісі з’являються грибочки. – відповіла Хмарина.
  • А це не забагато для білочок грибів буде? – здивувалася Хмарка.
  • Грибами харчуються не лише білки, а й інші тварини. Дикі кабани

полюбляють боровики, спритні миші та інші гризуни їдять сироїжки, а  поважні рогаті лосі лікуються  яскравими мухоморами, хоч для нас вони отруйні.

  • Нічого собі! – вигукнула Хмарка. – А гриби ці, сироїжки, мабуть на смак, як сир,  бо їх миші люблять! Так?
  • Ні, вони мають таку назву, бо гризуни їх їдять сирими. А ось люди ці

гриби збирають після дощу там, де сиро. Вони їх зазвичай готують і ніколи не вживають сирими. Тільки ти передай, будь ласка, своїм друзям, дітлахам,  що у природі від усіх грибів їм треба триматися якнайдалі! Вживати в їжу їх дуже небезпечно! Запам’ятайте,  гриби дітям не друзі!

Тож хмаринка, маючи вільну хвилинку, полетіла до діточок і розказала про гриби все, що знала, та попередила про небезпеку. Повертаючись до дому, Хмарка помітила що на її улюбленій галявинці з сухої трави визирнули сироїжки, а їхні ,схожі на голівки сиру, капелюшки були трохи  опущені донизу – гриби ніби дякували за рясні дощі. А на деревах весело стрибали білочки, роблячи запаси на зиму. Хмаринка посміхнулася і полетіла працювати далі.

Розділ 4

Снігова ковдра

Незвична тиша панувала у лісі. Природа готувалася до сну, стихли дзвінкі пташині пісні, зайчики та білочки змінили свої шубки, Сонечко вже не було таким яскравим. Прийшла холодна  білосніжна зима. Сьогодні у Хмарки був особливий день – вона вперше в житті побачила сніг.

  • Що це за біле пухнасте диво? Звідки воно взялося? – питала вона

у своєї мами Дощової Хмарини.

  • Це сніг! А принесла його наша сусідка Хмара Снігова з самої Півночі.

Тому він дуже-дуже холодний. – пояснила матуся.

  • Вона що, хоче землю заморозити? – обурилася Хмарка.
  •  Ні, навпаки – зігріти. – відповіла Дощова Хмарина.
  • Це як? Мамо, ти ж сама казала, що сніг холодний!!!
  • Сніг, наче вовняна ковдра. Він вкриває землю та зберігає її тепло. Тому

під снігом дуже затишно. – зазначила Хмарина.

  • Мамо, а якщо всі рослини  та гриби сплять під ковдрою, то кого нам тепер поливати? – занепокоїлась Хмаринка.
  • Ми також будемо відпочивати, моя люба. А необхідну водичку

рослини візьмуть зі снігу. – розтлумачила матуся.

  • А чим же нам займатися? Я не хочу спати всю зиму, як ведмідь! – насупилася  Хмарка.
  • Не хвилюйся, донечко! У нас саме зараз в гостях  Дід Мороз. Тож

будемо його розважати. Поки він тут, сніг у лісі лежатиме. Але, щойно він покине наші володіння, пухнаста ковдра розтане.

  • Це той Дід Мороз, що слухняним діткам подарунки приносить? 
  • Саме так. Але це він робить лише на свято – на  Новий рік, а всю зиму

старанно працює: сковує річку кригою, малює візерунки на склі, щипає діток за щічки та пильнує снігову ковдру. Інколи Мороз може затриматися або ще ненадовго навідуватися в гості холодними весняними ночами.

Хмарка уважно слухала цікаву  розповідь. Їй вже дуже кортіло

побачити Діда Мороза. Скільки ще всього вона хотіла у нього запитати! А тим часом знову пустився сніг: легенькі сніжиночки кружляли, мов у танку, тихо опускаючись на дерева, кущі та пухнасту білу ковдру, яка так дбайливо вкривала лісову галявину. А Дощова Хмарина тим часом почала наспівувати:                         

                                                 З неба падає сніжок

На травичку, на лужок,

На городи, на поля –

Так зігріється земля.

Бо під снігом їй тепленько,

Сплять мурашки в ній маленькі,

Заховався черв’ячок,

Є насіння з квіточок.

Там зимує кріт пухнастий –

Він гризе свої запаси.

Схоронилися жучки

Та кмітливі павучки.

І озима вся пшениця,

Що на полі у землиці,

На сніжок чекала дуже!

Ось тепер ти знаєш, друже,

Про зимовий світ підземний,

І про ковдру білу теплу,

Про зимовий відпочинок

У рослинок і тваринок.

Хмарка так заслухалася, що аж задрімала. Їй наснилися казкові зимові сни про снігову ковдру, Діда Мороза та Новий рік, в якому вона знову зустріне друзів, і з ними трапляться нові цікаві історії. 

       Любий друже, ти можеш не чекати, а вигадати свою казкову розповідь про героїв нашої казки. Хмарка тебе обов’язково почує! А, можливо, саме ти станеш учасником її нової пригоди! До нових зустрічей!

Leave a Reply