Кажу тобі моя країно

Що все минеться – прийде час,
І знов розквітне Україна
Для всіх дітей її , для нас !

Повстануть гори й полонини,
Підніме хвилі дід Дніпро
І білим буйством цвіт калини
Нам принесе лише добро.

Кажу тобі, моя Вкраїно,
Підніметься народ з колін
І волю кров’ю окропімо
Під храму колокола дзвін.

Загомонять дерева в лісі
І защебече соловей,
Вмостившись на дідівській стрісі,
Щоб сповістити всіх людей,

Що йдуть часи, часи свободи,
Часи « відлиги» після сну,
Часи ідуть нової моди
І долю нам несуть ясну.

А ти скажи мені ,небого,
За що терпіли стільки літ
Знущань. І так убого
Жив славний український рід?

Скажи, за що в кайдани
Синів твоїх кувала сарана,
І не тілесні, а душевні рани
Несла ця клятая війна?

А я скажу тобі,сердешна,
Все через те,що люди ми,
Що ти святая, мила, чесна,
Що ти живеш не для війни.

Тобі не треба люті й крові,
Бо всі ми рівні на землі
І всі шляхи твої тернові
Пройти повинні у « любві».

Ти вчиш нас справедливо жити :
« Не вбий !», – щоразу кажеш ти.
І так прожити треба вміти,
Не втративши людської чистоти!

Ми згуртуватися повинні
Заради миру на землі,
Щоб не страждали безневинні,
Не гинули на чужині.

Нам пам’ятати заповіді треба
Шевченка, Стуса, Гончара,
Нам їхнім кредо жити треба
Й боліти за Вкраїну до кінця.

Плекати рідну мову нашу,
Любити землю, отчий дім
І не наповнювати чашу
Риданням марерів гірким.

Бо скільки витримає серце мами,
Що рветься з горя за дітей,
Які блукають десь світами
Й не подають уже вістей.

А ненька рідна в сподіванні
Побачить очі ті ясні,
Заколисать дітей в коханні
Й пісні співати голосні.

І до останньої надії,
До подиху, що груди стис,
До Бога шле слова святії,
А на душі, мов гострий спис.

Поклони б’є святим у церкві,
До бабок ходить ворожить,
Що очі в смутку вже померкли
І думка : « Вмерти, щоб не жить».

Одна надія ще жевріє,
А розум похолов давно
Й поволі з кожним днем старіє,
На руки схилене чоло.

Пішли сини – життя проходить,
Печаль, розпука, ревний жаль,
Як наче смерть землею ходить
Й розносить по хатках печаль.

Невже такої долі треба
Твоїм улюбленим синам?
Невже дивитися їм краще з неба
Як по цеглинам розбирають храм?

Храм, до якого ще маленьким
Ти біг із татком на свята,
Щоб заспівать пісень тоненьким
Дитячим голоском Христа!

Ні, не такої долі людство
Чекає на окраденій землі,
Їм не потрібно це іудство,
Їх не загнати до петлі.

Їм хочеться прожити в мирі
Багато сотень світлих днів,
Й серця щоб запалали щирі,
Й учух цей злісний гнів.

Щоб розцвіли на Україні
Серця знедолених людей,
Й пісні лунали солов’їні
Для всіх,для всіх сімей.

«Тоді підніметься Вкраїна,-
Кажу тобі , – розквітне рід ,
І наша славна Україна
Стряхне тягар столітніх бід!»