Shopping cart

ДЕ ЖИВЕ ТАЇНА?

Світ природи з чудес і загадок
не збагнути крізь шибку вікна,
тож до лісу зібралися радо,
бо у нім прожива таїна.
І оцього суботнього ранку,
коли час ще сонливо-дрімний,
проторуємо ми “Світязянку” –
популярний маршрут мандрівний.
Чарувала нас фауна й флора,
та крутилася думка одна:
в золотаво-осіннюю пору
причаїлася де таїна?
Зметушилася вивірка-білка,
повела по багрянім ліску,
закивала березова гілка –
рудохвоста на добрім шляху.
Озирали дерева з кущами,
дослухались до мови птахів,
придивлялися поміж слідами,
та ніхто таїну не зустрів.
Дерев’яна Яга без хатинки
(їй слугує за дім велет-дуб)
перепнула мітлою – зупинка,
тож пора переводити дух.
Чепурна маслюкова родина
у вітанні задерла шапки,
зашарілась мов панна калина
і коралів гойднула разки.
І незчулись – вже й Бужня-затока
водить риб з кришталевого дна.
От побачити хоч би впівока,
чи хлюпочеться там таїна?
Світязь лащився хвилями втіхи,
ну а хтось глузував, різав слух:
– Кхі-кхі-кхі, кхі-кхі-кхі, – пирскав сміхом –

веселився чубар-омелюх.
У блакитному плащику повзик
перебив галасливо:
– Сіт-сіт!
Далі йдіть по стежинці-дорозі,
таїна передасть вам привіт…
Голос повзика стишено висне
й вітром геть обірвалась струна,
ми гадаєм, а може цю пісню
поруч слухала теж таїна?
І синиць цінь-цінь-цінькання ствердне
в перегуках сягло верховіть:
– Поспішайте по купинах-тверді,
таїна у лепесі сидить.
Насміхалася вогняна осінь,
певно, чари наслала вона,
бо брели предовгенько, та й досі
не дізналися, де ж таїна?
І сердито, змовчати не в силі,
проскрипіла старезна сосна:
– Ой ви, людоньки, добрії, милі,
як не бачите, де таїна???!!!
Не сказала нам більше ні слова
й загорнулась в тумани зі снів.
Що ж, шукатимо знову і знову,
і зимою, і ще навесні.
Сумовито вертались додому,
отака-то мандрівка чудна.
Ну, а може комусь все ж відомо,
де у лісі живе таїна?

Leave a Reply