Життя ялинки

У лісі старому ялинка росла.
Пухнаста, зелена, красива була.
Любили на неї сідати пташки,
І шишки збирали малі білочки.

Частенько ялинка ховала зайчат.
Які утікали від злих вовченят.
І радо вітала звіряток усіх.
Лунав тут веселий і радісний сміх.

Любили ялинку і звірі, й пташки.
Вона їм в дарунок скидала шишки.
Настала зима. Упав білий сніг.
Не видно стежинки, не видно доріг.

Ялиночка білий вдягла кожушок,
Навколо красуні звіряток танок.
І весело всім, чути звуки і сміх.
Вітає з зимою ялинка усіх…

Та гості незвані до лісу прийшли,
Зрубали ялинку, з собою взяли.
І плакали білочки, зайці, вовки.
Лишились з ялинок самотні пеньки.

Сумують звірята у лісі одні.
Сумує ялинка, хоч вбрана в вогні.
Закінчилось свято, ялинка сумна.
Лежить десь за хатою тихо вона.

І згадує літо і спів пташенят,
І друзів своїх пухнастих звірят.
Ніколи вона не побачить вже їх.
Уже не лунатимуть щебет і сміх.

Людино! Ялинки ти не рубай!
Вона теж жива – про це пам’ятай!!!