Shopping cart

Жовтий смартфон

Лесик зробив домашнє завдання, допоміг мамі з хатньою роботою та вийшов надвір. Пригрівало весняне сонечко, співали пташки, природа прокидалася після тривалого сну. Обвів поглядом знайомий майданчик і помітив двох хлопчаків. Наблизився. Один із них тримав смартфон, а інший невідривно стежив за грою на екрані.

— Що тут у вас?

— Майнкрафт, — буркнув один із них.

— А, може, в щось пограємо?

— Немає коли, — відмахнувся другий.

Лесик і собі позаглядав у екран та, засумувавши, пішов геть. Він давно мріяв про власний смартфон, але мама не хотіла купувати. Казала, що від нього псуються очі, що діти, які багато часу грають у комп’ютерні ігри, гірше вчаться, але хлопчику все ж хотілося цю річ. Він кілька разів з’їхав із гірки, погойдався, пройшов, немов канатоходець, по борту пісочниці й попрямував у бік яблуневого садка. Трапився кругленький камінець, і Лесик штовхав його ногою, немов м’ячик. Раптом камінець відлетів вбік, і вдарився об чорний кросівок. Лесик підняв голову й зустрівся поглядом із темними блискучими очима. Обличчя власника кросівка затіняв широкий каптур спортивної кофти.

— Сумуєш? — незнайомець втиснув підошвою м’ячик-камінець у землю.

— Мені немає з ким погратися.

— Розумію, — Лесик подумав, що зустрів реп-співака, бо незнайомець мав відповідний одяг. Його голос звучав дуже низько й незвично, ніби говорила не людина, а кіт. — Тобі потрібно це.

З кишені широченних спортивних штанів, прикрашених блискучим срібним ланцюгом, незнайомець дістав коробочку.

— Відкрий, — простягнув Лесикові.

Хлопчик на мить засумнівався. Йому здалося, що в очах незнайомця зблиснули хижі жовтаві вогники. Але коробочка манила досконалістю прямокутних форм. Тож він прийняв подарунок. Всередині лежав яскраво-жовтий смартфон із великим екраном. Лесик обережно його витягнув і провів пальчиком по екрану.

— Пароль твоє ім’я.

Поки Лесик набрав літери, незнайомець зникнув. Озирнувся, гукнув, нікого. Спантеличений повернувся у двір та всівся на лаві. У телефоні містилося безліч ігор. Не помітив, як поринув у віртуальний світ. Здавалося пропав двір, пташки, сонечко, нічого не мало значення, окрім захопливих пригод маленького мальованого чоловічка. Лесик бігав, стрибав, бився, збирав скарби, вбивав монстрів. На найцікавішій грі помітив, що батарея сідає.

Нехотя відірвавшись від екрана, озирнувся. «Але ж я повернув коробочку незнайомцеві. Певно, там залишився зарядний пристрій, — засумував. — Піду додому, може, знайдеться щось підходяще».

Вдома Лесик тихенько прошмигнув до кабінету і відкрив шухлядку з різними зарядними пристроями. Але такого, щоби підійшов у дивний роз’єм у формі ока, не знайшлося.

— Синку, іди їсти, — погукала мама.

Сумний Лесик сховав телефон до кишені й побрів на кухню.

— Як там надворі?

— Нормально. З хлопцями погралися, — Лесику не хотілося розповідати про подарунок незнайомця, знав, що мама сваритиме, або, взагалі, примусить повернути річ власникові.

Доївши смачну картопельку з котлеткою, Лесик пішов до своєї кімнати, дістав смартфон і здивовано помітив, що його заряд збільшився. Він надягнув куртку й гукнув мамі:

— Піду ще надворі з хлопцями пограюся, — вибіг із квартири.

Вмостившись на лаві помітив, що заряд батареї знову зріс. Радо відкрив гру й поринув у пригоди мальованого чоловічка, який дивовижно нагадував незнайомця.

— Ой, який гарний, — почув голос Яринки.

Дівчинка жила в сусідньому будинку, і вони часто бавилися разом. Вона була на кілька років меншою за Лесика й дуже любила, коли він переповідав різні вигадані історії. Але цього разу йому не хотілося відриватися від гри.

— Я зайнятий, — буркнув.

— Але ти обіцяв, що ми сьогодні збудуємо фортецю з пісочку. Я лопатки взяла.

— От, через тебе стратив життя, розрядиться батарея, і я не дограю.

Опустивши голову, Яринка попленталася до пісочниці. Пластикове відерце сумно гойдалося в її руці. Лесику на мить стало шкода дівчинки, але він помітив, що заряд батареї збільшився й радо повернувся в гру.

Сідало сонечко, і Лесик відчув, що змерз. Він сповз із лави та, не відриваючи погляду від екрана, побрів у бік свого під’їзду. Батарея мигала жовтим, показуючи, що їй не вистачає заряду. Раптом до нього підбігло пухнате біле кошеня. Воно тернулося, нявкнуло і хлопчик, який нічого не помічав за грою, перечепився та випустив смартфон із рук.

— От, що б тобі! — вигукнув розгнівано та з усієї сили копнув кошеня.

Воно відлетіло в бік гойдалки, вдарилося от залізну трубу, жалібно нявкнуло та пошкутильгало в кущі. Лесик підняв смартфон, на якому не було жодної подряпинки, і помітив, що заряд сильно зріс. «Виходить, що коли я когось ображаю, чи кажу неправду, він заряджається, — здогадався і відчув, ніби його стискають слизькі холодні мацаки. — Треба його повернути. Але ж як?»

Вдома все здавалося звичним, і Лесик заспокоївся. Коли мама вклала його спати й вимкнула світло, дістав смартфон. Не пройдений рівень вабив, і Лесик вирішив, що ще пограє, поки смартфон не розрядиться, а тоді позбавиться від нього.

На ранок пішов до школи. На перерві хлопці обступили Сашка, який вихвалявся новим смартфоном. Лесик спершу спостерігав і зрештою не витримав, дістав свій. Хлопці відразу перемкнулися, помітивши яскраво-жовту річ.

— Ого який! — вигукували схвально. — А екран, а графіка яка, а кольори. Не написано який бренд, але схоже на айфон.

Лесик уперше почувався таким значущим, єдине, що його бентежило — значок батареї, який миготів на екрані.

На уроці вчителька дала контрольну роботу. Сусід по парті, Макар, який погано знав математику, погукав Лесика:

— Подивися, чи я правильно розв’язав задачу?

Лесик скосив очі та перерахував. На диво, усе було вірно.

— Тут помилки, — випалив. Треба отак, — швидко понаписував олівцем хибні відповіді.

У кінці уроку вчителька оголошувала оцінки. Лесик, як завжди, отримав дванадцять, а сусід по парті двійку. Зробилося неприємно, що зумисне підвів Макара, знав, що батьки його сваритимуть. Але смартфон світив повну батарею, і це надихало. Її вистачило до кінця дня.

Лесика захопила нова цікава гра, де він прорвався на вищі рівні, здобув магічну зброю, побудував імперію та став справжнім героєм. Там він здійснював подвиги, рятував принцес, але в житті постійно мав робити погані речі, щоби батарея не сідала. Він став злим та грубим. Сварився, якщо хтось випадково його торкнеться, міг потайки копнути якусь дівчинку, чи смикнути за волосся, казав неправду, дражнився.

Яринка, як дуже любила свого друга, сумувала. Вона щодня виходила у двір і бачила, як він сидить на спинці лави й дивиться в екран. Якось дівчинка взяла новий візочок, поклала в нього ляльку та катала двором, уявляючи, що вона мама. Лесик, заглиблений у смартфон, почув крики та голосний сміх. Він відірвався й помітив, що неподалік хлопчаки ображають Яринку. Вона стояла, притискаючи ляльку, поряд валявся перевернутий візочок.

Один із них, рудий та кирпатий, смикнув її за кіску та стягнув бантик.

— Віддай! — прокричала дівчинка крізь сльози.

— Забери, забери! — застрибав на одній нозі кирпатий.

Другий хлопчик, з тонким довгим носом, штовхнув її в плече:

— Малявка, — засміявся й висмикнув із рук ляльку.

Лесик наблизився до гурту.

— О, привіт, — зраділи хлопчаки.

— Зараз відірвемо ляльці голову і гратимемо у футбол. Го з нами, — носатий зрадів Лесикові, який встигнув набути слави розбишаки.

Яринка перестала плакати й оніміла, чекаючи від свого колишнього друга нової капості. На маленькому личку відбилося страждання. Лесик відчув, як у кишені вимогливо завібрував телефон, підказуючи, що потрібно образити дівчинку й тоді відразу виросте заряд.

Лесик набрав повітря в легені:

— Припиніть негайно, — висмикнув із рук носатого ляльку. Ви мусите вибачитися.

— Ага, зараз, — кирпатий скривив обличчя.

Тієї ж миті Лесик ухопив його за плече та боляче стиснув:

— Вибач, — прохрипів кирпатий, скривившись від болю, а його товариш злякано накивав п’ятами.

Лесик підняв візочок, перевернув і поклав у нього ляльку. Помітив, що в пилюці одиноко лежить бантик. Узяв, обтрусив і обережно прикріпив до розпушеної кіски дівчинки.

— Дякую, — Яринка схлипнула.

— Я більше нікому не дозволю тебе ображати, ходімо.

Того вечора вони знову гралися разом.

Провівши Яринку додому, Лесик дістав смартфон. Батарея мигала та показувала десять відсотків. Стрімким кроком він направився до невеличкої копанки, розташованої поруч яблуневого саду. Замахнувся та пожбурив його якнайдалі. Гладкою поверхнею розійшлися кола, з’явилося кілька бульбашок, і вода прийняла смартфон.

Заспокоєний та вдоволений Лесик прийшов додому. Тієї ночі він, уперше за довгий час, спокійно спав. На ранок пішов у школу, відкрив портфель, готуючись до заняття, і побачив, що там лежить жовтий смартфон. Батарея показувала дев’ять відсотків. Хлопчик злякано озирнувся, але нікого ще не було. Тож схопив смартфон, відчинив вікно, розмахнувся, і, немов м’ячик на фізкультурі, пожбурив його в кущі.

На перерві Лесик відчув, вібрації під партою. Нахилився, побачив жовтаве світло і зрозумів, що викинути цю річ не можливо. «Я тебе переможу», — прошепотів.

— Що ти кажеш? — Макарові здалося, що Лесик говорить до нього.

— Кажу, що можу залишитися після уроків і пояснити тобі нову тему з математики.

— Ура! — зрадів Макар, який зовсім нічого не зрозумів на уроці.

Лесик допоміг товаришеві й помітив, що заряд смартфона знизився до семи відсотків. Він прибрав у класі, витер дошку й полив квіти. Батарея втратила ще один відсоток. «Як дивно, коли робиш зло, то відразу стає багато заряду, а коли добро, то так повільно розряджається».

Вдома Лесик помив посуд, прибрав іграшки, намалював для мами картину. Він постійно намагався робити щось хороше, щоби примусити швидше розрядитися жовтий смартфон. Й от, нарешті, залишився один відсоток заряду, який ніяк не хотів зникати. Лесик вийшов надвір і побачив бездомне кошенятко. Те саме, яке так жорстоко копнув ногою. Воно шкутильгало мощеною доріжкою, і він зрозумів, що лапка пошкоджена. Обережно підняв малечу, яка жалібно нявкнула, сів на лаві, дістав свій бутерброд, зняв із нього ковбасу та погодував кошеня.

Повернувшись додому, Лесик причаївся в коридорі, вслухаючись у розмову батьків.

— У класі нашого сина вже у всіх дітей смартфони. Я знаю, що він теж хоче. Може купимо йому? — сказав тато.

— Але ж я переживаю, щоб у нього не знизилася успішність. Зараз він у нас читає багато, гарно вчиться… — турбувалася мама.

— Мені не треба смартфон, я хочу, щоби він жив із нами, — обізвався Лесик із коридору. Батьки побачили, що син стоїть, тримаючи на руках худеньке брудне кошеня.

Весь день Лесик возився з малечею. Мив, вичісував, а ввечері вийшов на вулицю, де на нього чекала Яринка. Діти катали кошеня у візочку і весело розмовляли. Повернувшись додому, Лесик заглянув у рюкзак, смартфон зникнув, і він полегшено зітхнув.

Тим часом у місті Каїр маленький Мустафа вийшов на вулицю. Він зголоднів і озирався в пошуку туриста, в якого можна попросити трохи грошей. В око йому впав чоловік у спортивному одязі.

— Дай долар, — хлопчик простягнув брудну долоньку й здивовано закліпав, коли замість монетки незнайомець поклав на руку новенький жовтий смартфон. Радісний Мустафа хотів подякувати, але чоловік швидко зник у натовпі туристів.

Leave a Reply