Дощ озвіріло різав скло –
Подряпини, а потім рани,
Безстидно місто розцвіло
Рожевим збудженням каштанів.

Куди би ти не кинув оком
За містом і не блукав ти де б –
Лискучі простяглись голгофи,
Де хтось розп’яв опори леп.

Весна-красна зайшлася сміхом
Та, емітуючи любов,
Мене спіймала десь під стріхом
І жадно висмоктала кров.