ПОТЯГ БАЖАНЬ.
У темряві ночі назустріч негоді
Потяг бажань прокладає шляхи.
Потяг великий, місцями пологий,
Трішки зіпсований дах нагорі.
Ззовні звичайний, побитий дощами,
Сходи прогнулись, розбите є скло…
Та це не страшно. Жахливе, між нами,
Це неосяжне кипляче нутро…
Бачимо кров там і плотськії втіхи,
Зла побажання, гнів і шантаж.
Спогадів линуть відвертії віхи –
Тягне наш потяг у вічність багаж.
Там відчуття, сподівання даремні.
Холодом в’ється – тече в жилах кров.
Щось відбувається дивне, таємне,
Чорної ночі відвертий покров…
Миттю стискає час у долоню…
Світло проллється сонцем багряним,
Безлад нічний ураз охолоне,
Коли рятівник велетенський нагряне.
Він – на коні з вітру, з моря прискаче.
Немов феєрверк, духом свят увірветься,
Полум’ям потяг накриє добряче.
Попіл залишиться злу – не у серці.
Сонячний дух та розум стихій
Знов оживуть у прийдешнім дні.
Бруд прибере з дороги лихий
Велетень мрій на прозорім коні.