Shopping cart

Особливий листочок

Настала довгождана весна. Пригріло тепле сонечко, і все навколо почало прокидатися від зимового сну. Усі раділи весні, але найбільше тішилася молоденька яблунька, яка росла біля самісінького віконця нового затишного будинку. На її гілочках з’явилося дуже           багато малесеньких бруньок. Від теплих сонячних промінчиків вони почали набухати, збільшуватись і перетворюватись на білі пухнасті квіточки. Лише одна брунька не стала квіточкою, вона сумно дивилася своїми коричневими оченятами у блакитне небо. Верткий сонячний промінчик, стрибаючи з гілки на гілку, зупинився на бруньці, покрутився і став лоскотати її своїми золотими пальчиками. Брунька весело розсміялася і  … тріснула. А з неї помаленьку висунув свого зеленого носика маленький кволий листочок. Він озирнувся навколо і злякався, бо був

один-однісінький серед рожево-білого царства квітів. Яблунька усміхнулася до нього і сказала:

  • Не хвилюйся, любий! Ти особливий! Ти першим зустрічаєш весну! Набирайся сили і рости!
  • Рости! Рости! Рости-и-и-и-и-и! –зашепотів у гілках легенький пустун вітерець.
  • Рости! Рости-и-и-и! – зашелестіли біленькі квіти.

Листочок відчув підтримку, зрадів, вдихнув свіжого повітря і почав набиратися сили. Через деякий час цвіт осипався і на його місці з’явилися маленькі яблучка й безліч інших листочків. Проте наш найперший був найзеленішим, найбільшим і найсильнішим.  Він затуляв і захищав братиків-яблучок від дощу й вітру… Вечорами, слухаючи як виспівують цвіркуни,  й сам нашіптував яблучкам колискову.  І яблучка росли рум’яними й червонобокими, а листочок ставав все зеленішим і мудрішим.

За весною  пробігло тепле літечко і  якось непомітно підкралася осінь. Тоненькі павутинки бабиного літа заплели гілочки яблуньки. Її плоди давно дозріли,  і господарі зібрали їх у великі корзини.  Небо засунули темні хмари, і на зміну легенькому

вітерцю прилетіли злющі вітрюгани.  Швидко вони пообтрушували зелене листя додолу і порозкидали його по  всьому саду. Лишився наш листочок сам-самісінький. Не злякався він ні холодних дощів, ні пронизливих вітрів. Міцно тримався за гілку й згадував про тепле літо й золоте сонце. Від цих думок він все світлішав і згодом сам став, наче сонечко,  жовтогарячим. Вітри від цього ще дужче лютували, а яблунька шепотіла: «Тримайся, ти особливий!»

На допомогу вітрові прийшли сніг з морозом. Разом вони таки відірвали рожевого листочка, і він сумно впав на підвіконня.

У цей момент маленька Катруся дивилася у вікно й  помітила  це золоте диво. Вона миттю вдягнула теплий кожушок, вибігла на вулицю, підняла листочка, притулила до серденька й повернулась у дім. Стих розлючений вітрисько  (бо таки добився свого), лише маленька яблунька хитала голим гіллям і шепотіла услід : «Пам’ятай, ти особливий!»

Листочок зовсім розм’як від тепла. А Катруся, ще кілька разів хукнувши, поклала його

у товсту стару книгу. Злякався листочок. Тут було темно й моторошно.

«Невже я більше ніколи не побачу сонечка, мами-яблуньки і братиків-листочків?» – заплакав він. У відповідь – тиша …. Довго ридав бідолаха, аж поки не заснув.  В теплі старих аркушів книги гіркі слізки швидко висохли й листочок дивився солодкі сни.

Через деякий час Катруся розгорнула книжку й поклала золотого красеня на стіл. Він протер кулачками свої сонні очі, озирнувся навколо і побачив багато кольорових друзів. Катруся брала то листочка,то квіточку і приклеювала до картону. Згодом з-під її вмілих ручок з’явилася чудова картина.

Останнім вона взяла золотого листочка, поцілувала його в щічку і сказала: «Не бійся! Я тебе не скривджу! Ти такий особливий! Я так довго тебе шукала! Живи на моїй картині!»

Дівчинка прикріпила сонячного листочка у центрі малюнка і весело закружляла по кімнаті.

  • Я щаслива! – раділа Катруся.

А листочок тепло усміхався дівчинці і шепотів:

  • А я – особливий!   Я приношу щастя…..

Leave a Reply