Shopping cart

Марічка-мавка

«Не ходи, синочку, уночі до річки,
Там з води виходить втоплена Марічка.
Посмішкою манить, вродою заводить,
Всіх, кого цілує, з цього світу зводить!»
«Ой, не треба, мамо, цих дурниць казати,
Я піду під вечір берегом гуляти!»
На свого Івана мати подивилась:
«Бережи ся, Боже!» – та й перехрестилась…
Місяць вже упОвні, ніч давно настала.
Всі давно заснули, всі, окрім Івана.
Ходить біля річки, все собі блукає,
А із очерету дівка виглядає.
На піщаний берег плавно підступила:
«Красене-Іване, чи я тобі мила?»
Хлопець обернувся і закляк на місці,
Бо такої вроди не знайти і в місті!
Ледь вдихнув повітря, а вона вже поруч
І поклала руку на серце ліворуч.
Подих у Івана вмить перехопило,
Бо Марічка в груди нігті застромила.
Дивиться у очі, солодко цілує,
Щось таке шепоче, щось страшне чаклує…
Високо у небі птаха закричала,
І Марічка раптом чогось замовчала.
Із обіймів мавки Іван виривався,
Втратив хлопець розум, хоч живий зостався.
Плаче стара матір, її син сміється,
А Марічка-мавка в річці радо в’ється…

Leave a Reply