Ліки не чіпай!

Мама по моркву пішла в магазин,
В квартирі лишивсь бегемотик один,

Він трішки погрався, поїв, подрімав,
А потім коробку із шафи дістав.

Хотів щось цікаве для себе знайти,
А там тільки ліки, шприци і бинти.

А ось вітаміни, напевно смачні.
– Колись такі мама давала мені.

Я з’їм вітаміночку зараз одну,
Ні, краще чотири за раз проковтну.

А це що? Пігулки? Смішні кольори!
Скуштую одну, або ні – краще три!

У баночці темній це що таке? Стоп!
Та це ж бо від кашлю солодкий сироп.

Ось ложка в коробці, дістав, розгорта,
У ложку налив, скуштував – смакота!

Малою здалась йому ложечка ця,
Випив із баночки все до кінця.

Ще трохи погрався шприцами, бинтом,
Відчув в своїм тілі незвичний симптом.

– Ще з’їм вітамінку, пігулку прийму!
Та раптом погано зробилось йому.

Сонливість у тілі якусь відчува,
В очах потемніло, важка голова,

Нудота у роті і клонить до сну,
– Ой що це зі мною, ніяк не збагну!

Як добре, що мама додому прийшла,
Вона ледь живого синочка знайшла.

Набрала 103, ну а що ще робить?
Швидка допомога на поміч хай мчить.

За мить і сирена завила в дворі.
Приїхали, значить, уже лікарі.

Прийшли із носилками швидко вони
У білих халатах в квартиру Слони,

Влили бегемотику в рот щось гірке,
Укол ще зробили у місце м’яке,

Взяли на носилки, по сходах знесли,
Швидкою в лікарню його повезли.

А там що робили – казати чи ні?
Такі процедури, що страшно й мені!

Одне лиш відомо, що плакав, кричав,
Лише через тиждень всміхатись почав.

Хоч там натерпівся, помучивсь малий,
Йому пощастило – лишився живий.

Тож, друже маленький, назавжди затям –
Так не ризикуй легковажно життям!

Не будь нерозумним, як той бегемот,
Не пхай різні ліки, пігулки у рот.

Не пий без рецепта мікстури, сироп,
А тим, хто це робить, кажи грізно «Стоп!»