Ліки не чіпай!
Мама по моркву пішла в магазин,
В квартирі лишивсь бегемотик один,
Він трішки погрався, поїв, подрімав,
А потім коробку із шафи дістав.
Хотів щось цікаве для себе знайти,
А там тільки ліки, шприци і бинти.
А ось вітаміни, напевно смачні.
– Колись такі мама давала мені.
Я з’їм вітаміночку зараз одну,
Ні, краще чотири за раз проковтну.
А це що? Пігулки? Смішні кольори!
Скуштую одну, або ні – краще три!
У баночці темній це що таке? Стоп!
Та це ж бо від кашлю солодкий сироп.
Ось ложка в коробці, дістав, розгорта,
У ложку налив, скуштував – смакота!
Малою здалась йому ложечка ця,
Випив із баночки все до кінця.
Ще трохи погрався шприцами, бинтом,
Відчув в своїм тілі незвичний симптом.
– Ще з’їм вітамінку, пігулку прийму!
Та раптом погано зробилось йому.
Сонливість у тілі якусь відчува,
В очах потемніло, важка голова,
Нудота у роті і клонить до сну,
– Ой що це зі мною, ніяк не збагну!
Як добре, що мама додому прийшла,
Вона ледь живого синочка знайшла.
Набрала 103, ну а що ще робить?
Швидка допомога на поміч хай мчить.
За мить і сирена завила в дворі.
Приїхали, значить, уже лікарі.
Прийшли із носилками швидко вони
У білих халатах в квартиру Слони,
Влили бегемотику в рот щось гірке,
Укол ще зробили у місце м’яке,
Взяли на носилки, по сходах знесли,
Швидкою в лікарню його повезли.
А там що робили – казати чи ні?
Такі процедури, що страшно й мені!
Одне лиш відомо, що плакав, кричав,
Лише через тиждень всміхатись почав.
Хоч там натерпівся, помучивсь малий,
Йому пощастило – лишився живий.
Тож, друже маленький, назавжди затям –
Так не ризикуй легковажно життям!
Не будь нерозумним, як той бегемот,
Не пхай різні ліки, пігулки у рот.
Не пий без рецепта мікстури, сироп,
А тим, хто це робить, кажи грізно «Стоп!»