Shopping cart

Хоробра пташка

Вона була звичайнісінькою маленькою пташкою. Спитаєте, чи це про вік, чи про розмір? 

Звісно, птахи стають дорослими швидше, ніж люди, але ця особлива пташка завжди відчувала себе трішки ще пташенятком, чим  відрізнялася від однолітків. Вона завжди вірила, що все у світі не взялося нізвідки, тому треба бути вдячною. Вірила, що в кожній живій істоті добро переважає, і що ніхто ніколи навмисно не чинить зла. 

Кожен, хто зустрічався з  Пташкою, не міг залишитися до неї байдужим.

Таким добрим було її серденько! 

Таким барвистим було її пір’ячко!

Під сонячним промінням теплими літніми днями навколо пташки утворювалася справжнісінька веселка!  Досі такого дива не бачили в лісі! 

По-різному її називали друзі: Пташка-щастя, Пташка-радість, Пташка-свято! Кожному хотілося політати разом із нею під хмарами. 

Заздрісні сірі птахи, які залишалися повсякчас осторонь і боялися попектися її сяйвом, пліткували, що Пташка володіє мистецтвом оптичного обману, тобто лицемірством. Або що купається в якомусь таємному веселковому озері, тому такою чарівною здається. Що насправді ця диво-пташка – звичайний сірий горобець! Хоча яке їм діло до неї? Поговорили, та й годі… 

Пташечка любила усамітнитися в лісі, виспівувати свою дивовижну ніжну мелодію, спрямувавши дзьобенятко до небес. Вона дякувала сонячному світлу за те, що може бути такою яскравою, бо якби сонце не сяяло – у темряві ніхто б не бачив її краси. 

Та були серед мешканців лісу й інші: чорні, величезні за розміром та мізерні почуттями. Пташка чула, що існують ворони, але ніколи не зустрічалася з ними раніше. Хіба могло це вразливе пташеня уявити собі, як муляють очі воронам її барвисті крильця. Як вони виношують чорний, мов їхнє пір’я, план: облити  брудом.

Ворони чекали, що крила Пташки самі колись вигорять на сонці чи обмиються дощами. Та все даремно. Кольори щодня здавалися їм ще яскравішими, тож потрібно діяти негайно, бо як настане  зима – тоді весь ліс дізнається про неї. Цього не можна дозволити! Діяти потрібно, поки осінь, поки барвисті пір’їни маскує жовте листя… 

Сьогодні саме пройшов дощ. Пташка, нічого не підозрюючи, охайно розчісувала полив’яні мокрі крильця дзьобиком, обсушуючись на сонці. Після зливи внизу біля коріння дерева набралася повна калюжа брудної води. Пташеня не бачило цього, бо, кажуть, кожен бачить те, що несе в собі. А от ворони одразу помітили болото. Вони, взявшись за крила, розгойдали гілку, шарпнули Пташку своїм цупким пір’ям і понесли до багна.

Незчулася пташина, як опинилася посеред бруду. Мокре пір’я склеїлося від багнюки, оченята замулило піском. Навіть у дзьобик набралося трішки. Пташка борсалася зі всієї сили. Вистрибнула на землю, обтрушувалась, як уміла, а потім, знемігшись, упала знесилена на кленовий листок і знепритомніла.

Змовк ліс. Затихли цвіркуни та жабки. Припинили вистукувати дятли. Все нагадувало затишшя перед бурею. Так і сталося. Здійнявся сильний вітер – ліс досі такого не знав. Мабуть, це сонечко підмовило його: попросило провчити заздрісних ворон, бо як інакше їм пояснити? Закони природи такі, що нічого не минає без наслідків і нічого не відбувається без причин. Наздогнав вітер чорнокрилих! Захопив і довго кружляв у небі. Підняв у височінь до сонця, а потім опустив на землю – у те саме болото, куди ті штовхнули барвисту пташку. 

Коли все вщухло – на дереві над калюжею  сиділи, плачучи,  дві ворони. Вони божилися, що все зрозуміли, і зарікалися більше ніколи не робити зла. 

А десь по той бік розкішного лісу, посеред кришталево-чистого озера на кленовому листочку, гойдалася викупана, ще красивіша, ніж була, Пташка.  Вона, як завжди, піднявши голівку, дякувала піснею сонечку. А біля неї зібралися найрізноманітніші метелики, зачаровані красою та чистотою серця і голосу.

Пташка ніби виросла. 

Тепер піднята трішки вгору голівка свідчила про те, що це Хоробра Пташка! Вона пройшла крізь труднощі, заздрість, бруд, страх, але не втратила світла свого серця. Вона завжди знала, що є Сонце і що вони разом назавжди. Знала, що все буде добре, бо інакше бути не може, якщо ти несеш у собі добро. До того ж вона тепер ще й навчилася плавати та здобула нових річкових друзів. 

Відтоді Пташка більше не сміла почуватися пташеням. Вона оселилася тут, на лісовому озері, в оточенні дивовижної краси. Ціле лісовище з насолодою слухало її ранковий спів, споглядало веселкове сяйво від гри променів на  крильцях. 

Подейкують, хтось бачив на краю водойми двох ворон, які, тримаючись за крила, намагалися пірнути в очереті. Бо Пташка ж навчилася плавати! 

1 Comments

  • Красива казка)
    З перших абзаців мені нагадала історію Майкла Джексона. Мабуть, тому, що я сама написала казку про чарівну співочку пташку на основі біографії Майкла Джексона)
    Казка мені сподобалась. Було цікаво почитати і мова хороша.

Leave a Reply