Shopping cart

Божена і згаслі зорі


Того вечора на небі було чорно – ні місяця, ні зірок. Певно, якби Бог вирішив намалювати чорний квадрат – вийшла б саме така картина. Повертаючись додому, Боженка міцно стискала мамину долоню. Такого неба їй ще не доводилося бачити. «Подумай про щось хороше! – наказувала собі Боженка. – Наприклад, м-м-м… про какао з зефірками! Так, це безпрограшний варіант. У таку дюдю нічого кращого за гаряченьке какао бути не може.»

  • Щось тут нечисто. – буркнув дідусь-консьєрж. – Невже чорт з відьмою знов взялися за свої витівки?
    Боженка, що якраз проходила повз прочинені двері сторожки, аж підскочила на місці.
  • Дідусю, що ви таке кажете? – прошепотіла дівчинка, зазирнувши у комірку.
    Консьєрж засопів у вуса.
  • Та чув я замолоду одну історію, як чорт з відьмою викрали з неба місяць і зорі. Починалося там все точнісінько, як сьогодні. Надворі Святвечір – а на небі темріч такий, снюсько у могилі .
    Тут таки Божена відчула, як волосся під шапкою повільно стає дибки. Не попрощавшись із дідом, вона гайнула сходами на третій поверх так швидко, що випередила маму у ліфті на цілих 30 секунд. Це, між іншим, був її особистий рекорд.
    Скинувши у коридорі пальто і чобітки, Божена кинулася до своєї кімнати і прилипла носом до вікна. «Так, давай думати по-серйозному. – міркувала собі дівчинка. – У чортів і відьом я не вірю – то жахастики для шмаркачів. До того ж, на уроках астрономії ми вчили, що зорі – це велетенські небесні тіла із водню, гелію та ще якоїсь хімічної фігні. Просто так щезнути вони не можуть. Звісно, вони можуть постаріти і перетворитись на білих карликів, але ж… не можуть всі вони постаріти одночасно!!!»
    Мізкуючи таким чином, вона раптом угледіла на небі сяючий вогник. Боженка сплеснула у долоні: «Ти ж моя маленька, ти ж моя гарненька!!» Зірочка була крихітна – цяточка на велетенському чорному полотні. «Мабуть, вона десь дуже-дуже далеко, аж в іншій Галактиці.» – подумала дівчина. Та через хвилинку Божена помітила, що зірочка наче підросла. Через дві вона уже була розміром із м’ячик для пінґ-понґу, а через три уже нагадувала повітряного змія з вогненним хвостом, який мчав… прямісінько до неї!!!
  • Йой! Здається, це не зірка…
    Не встигла Божена промовити останнє слово, коли вогняний змій гайнув перед самим її вікном і вибухнув золотим феєрверком. І цієї ж миті якийсь химерний голосок затягнув:
  • Ой, у Віфлеємі весела нови-ина!
    Очі у дівчинки зробилися круглими, як дві ринки. «Це що – якась піротехнічна новинка? Типу: «Співочий феєрверк»?!» Проспівавши мотив, блискітки закрутилися золотою віхолою і почали складатися одна до одної, наче велетенський пазл. Хвилину потому Божена з подивом усвідомила, що за її вікном стоїть дивна істота. Вірніше, не стоїть, а висить. У повітрі.
    Непрошений гість постукав у віконце.
  • Добрий вечір, Пані господине! Благословіть заколядувати!
    Божена ледь щелепу від подиву не загубила. До неї розмовляло щось таке, наче велетенська золотиста комаха. Із тоненьким, як стеблиночка, станом і такою кількістю сяючих крилець, що годі було й порахувати.
    Божена схопилася за віконницю, але тут же відсмикнула руку.
  • Ма… мама забороняє м-мені відчиняти н-незнайомцям. – вимовила вона, насилу долаючи бажання заверещати.
    Створіння схилило голову набік.
  • Незнайомцям? Та ви чули про мене разів сто! А може навіть двісті. Дозвольте представитися… – золота комаха любʼязно вклонилася дівчині. – Посланець Божий Гавриїл. Для друзів – просто Гаврилко.
  • Га… що-о?!? – тільки й спромоглася вичавити з себе Божена.
  • Янгол. Той самий, що з’являвся Діві Марії. – чарівна істота затріпотіла крильми. – Так, знаю, мене зазвичай малюють вродливим білявим юнаком. Загалом, я нічого не маю проти. В більшості випадків виходить дуже симпатично. – загадкове створіння видало звук, схожий на смішок. – От кому не пощастило з портретами, так це деяким… е-ем, особам із ворожого табору.
  • Із ворожого табору? Ви маєте на увазі чортів і відьом?
  • Тс-с! – зашипів янгол. – Негоже у Святвечір згадувати цих пройдисвітів!
  • Вибачте. – знітилась Божена. – Як ви гадаєте, це вони викрали з неба місяць і зорі?
  • О, вони це можуть! – кивнув янгол. – Але цього разу все набагато складніше. Зірки ніхто не викрадав.
  • А де ж тоді вони поділися?!
    Янгол стріпнув золотистими крильми.
  • В тому-то й справа, що зірки знаходяться на тих самих місцях, де й були учора, позавчора і тиждень тому. От тільки ЛЮДИ перестали їх бачити. Вірніше, вони перестали бачити найголовнішу з них – Різдвяну зорю. А разом з ними і усі інші.
  • Та ну! – здивувалася Божена. – «Зоряна сліпота» на всіх напала?
  • Щось подібне. – кивнув янгол. – Дозвольте пояснити докладніше. Як вам відомо, із часів найпершого у світі Різдва минуло ось уже… Дай Боже пам’яті… дві тисячі… е-ем…
  • Двадцять два роки? – підказала дівчинка.
    Гість зніяковіло всміхнувся.
  • Красно дякую, люба Пані. Знаєте, після того, як я відсвяткував свій п’ятитисячний день народження, вправлятися з багатозначними числами чомусь стало складніше.
  • Вам… П’ЯТЬ ТИСЯЧ РОКІВ? – скрикнула Божена.
  • П’ять тисяч з чимось – чи то чотириста, чи шістсот… – промовив Гавриїл. – Зазвичай я округлюю. Так, про що це я… Ага! Уявіть собі картину, що ми спостерігаємо з неба кожне-кожнісіньке Різдво: люди тягнуть додому ялинки, прикрашають будинки, парки, магазини, площі, ріжуть силу-силенну індичок, поросят та курок, вішають шкарпетки на комин, випікають імбирне печиво – аж пар з Землі підіймається, загортають у фольгу тони шоколаду та карамелі… Кожен, кому не ліньки, переодягається Сантою, ельфом чи оленем – останнім часом до них приєднуються ще Ельза і Анна – і за символічну суму позують для фото. Чи не здається вам, люба Пані, що чогось на цьому святі, так би мовити… бракує?
    Боженка замислилася.
  • Я знаю! – радісно вигукнула вона. – Бракує снігу!
    Гавриїл сумно похитав головою.
  • Якби ж то! З цією нестачею ми і самі впоралися б.
  • Е-ем… Чого ж нам бракує? Санта є, – Божена підняла руку і загнула вказівний палець, – ельфи є, олені є, ялинка є, сніг є. Начебто все є! – оголосила дівчинка, коли усі пальці стислися в кулак.
    Янгол зітхнув.
  • У тому-то й халепа. Люди навіть НЕ ЗДОГАДУЮТЬСЯ, що втратили щось дуже-дуже важливе, щось таке, без чого не буває справжнього Різдва. Щось таке, без чого їм не побачити зорі…
  • Що ж це? – нетерпляче вигукнула Божена. – Благаю, скажіть!
  • Не можу, моя люба Пані. – промовив Гавриїл. – Не можу…
  • Чому?! – скрикнула Божена.
    Але янгол змахнув крильми і… розтанув у повітрі. Тільки купка блискіток від нього і лишилася.
  • Стривайте! Куди ви…
    «Поділися» – хотіла сказати Боженка, але не встигла. Бо тієї самої миті їй на ніс всілася золота блискітка. За нею в кімнату залетіла друга. Потім третя. Божена незчулася, як крізь шибку уже струмів золотий потічок, що кружляв по кімнаті підкидаючи вгору малесенький згорток – білий і овальний, наче крихітне яйце.
  • Я не можу нічого вам сказати. – пролунав знайомий голос. Дівчинка озирнулася, але не побачила янгола ні у кімнаті, ні за вікном. – Ви маєте здогадатися самі. Якщо, звісно, ви дійсно хочете побачити Різдвяну зорю…
  • Хочу! – рішуче промовила дівчинка.
  • Тоді – тримайте!
    Божена простягла руку і блискітки лагідно опустили їй на долоню маленький згорток.
  • Що я маю з цим робити?
  • Скрізь і завжди тримайте цю річ при собі. – промовив голос. – Не залишайте її без нагляду ні на мить! І найголовніше: не втрачайте віри-и-и!
    Золотий потічок гайнув у шибку, закрутився дзиґою понад деревами і розсипався у небі феєрверком. Божена припала до вікна, стискаючи в долонях дарунок янгола. Їй страшенно хотілося поділитися з кимось тим, що з нею трапилося. Але в глибині душі вона передчувала, що їй ніхто не повірить.
    З кухні доносилися пахощі святкової вечері. Мама запалила свічку, тато приніс додому Дідуха . Проте до страв Божена ледь доторкнулася. Старший брат, Штефан, пожартував, що сестриця притримує місце в животику для ярмаркових смаколиків. Адже саме завтра у місті мав відбутися Різдвяний ярмарок. Та такий, якого зроду-віку не бувало! Дітям заповідалися шоколадні ріки і льодяникові гори, ігри і змагання, мюзикл «Крижане серце» і розіграш подарунків, серед яких були омріяні Боженою роликові ковзани.
    Лягаючи спати, дівчинка поклала чарівний дарунок під подушку. «Що ж там, всередині? Мабуть, якась інструкція по запалюванню зірок. А, може, загадка-підказка, типу тих, що дають під час квестів? Ох, як кортить усе дізнатися!». З цими думками Божена поринула у сон.
    Вийшовши з дому наступного ранку, діти не повірили своїм очам. Рідне подвір’я змінилося за ніч, наче з-під чарівної палички. Віти дерев гнулися під вагою снігових оберемків. Проте нічний снігопад анітрохи не злякав відвідувачів Різдвяного ярмарку. Прудко вистрибнувши з автівки, Божена і Штефан вдихнули на повні груди жаданий аромат гарячого шоколаду і глінтвейну з корицею. Чого тільки на ярмарку не було! Тістечка і прянички, фенічки і сумочки, шапочки і тапочки, ватага ельфів і Санта-Клаусів, які хо-хо-хокали басом, Ельза й Анна, що хвацько затягували дуетом «Let it go», і навіть Крістоф на справжніх оленях, яких можна було погодувати морквою. Словом, такого феєричного ярмарку місто ще не бачило.
    Виходячи з дому, Божена завбачливо поклала дарунок янгола у кишеню свого пальта. Час від часу дівчинка запускала туди руку, аби переконатися, що він на місці. Вкотре перевіряючи свій скарб, Божена раптом відчула легеньке тріпотіння. Крихітне яйце сіпалося і підстрибувало, наче живе. «Хоч би не загубити!» – подумала дівчинка, стискаючи його у долоні. І тут таки відчула, як воно тріснуло навпіл. «Ой-ой-ой! Що я наробила?!». Божена закусила губу і шпарко витягла руку із кишені. Та варто було їй розігнути пальці, як з її руки випурхнув блискучий золотий метелик. В долоні лишилася тільки лялечка.
  • Стій! – закричала Божена. – Я ж маю за тобою наглядати!
    Але метелик жваво гайнув поміж яток – тільки його й бачили. Божена чимдуж помчала за ним. Позаду лунали мамині розпачливі зойки, та дівчинка їх не чула. Люди здивовано озиралися захеканій розпашілій дівчинці. Крилатий бешкетник тим часом присів на ніс ляльковому Санта-Клаусові. Санта зненацька ожив, стрепенувся і вліпив щиґля малому хулігану, який смикав його за бороду.
    Божена зойкнула.
  • Що ти накоїв? Хіба можна отак, без дозволу щось оживлювати? Що я скажу янголу Гавриїлу?!
    Але шибеник уже шуснув під солом’яну стріху Різдвяного вертепу. Божена і зойкнути не встигла, як він всівся на бороду ляльковому Йосипу. Наступної миті метелик вже тріпотів крильцями біля ляльки-Марії, а звідти пурхнув до немовляти Ісуса. Дитя голосно запищало. А золотокрилий бешкетун повернувся до Божени і любісінько сховався у кишеню дівочого пальта.
    Здалеку уже бігла, репетуючи, мама. Тато загрозливо махав вказівним пальцем, а Штефан реготав на бігу. Але дівчинка того не бачила. Вона зачудовано дивилася на молоду жінку, що загортала своє немовля благенькою рядниною. Чоловік прикрив її собою від вітру. Божена помітила, що вони обоє були у сандаліях на босу ногу. Та й тоненькі плахтини, що були на їхніх плечах, аж ніяк не могли захистити від морозу.
    Мама дісталася намету першою.
  • Божено, що ти собі думаєш?! Мільйон незнайомих людей довкруг! Де ми тебе шукатимемо?! Ох, мені погано… Сергію, викликай швидку, у мене буде інфаркт.
    З цими словами вона плюхнулася на лаву поряд з Марією.
  • Люба, це називається панічна атака, а не інфаркт. – підтрунив тато. – Але за таку поведінку, Божено…
  • Татку, дивись! – урвала його донька. – Це ж Ісус, Йосип і Марія!
    Тато тільки зараз помітив незнайомців.
  • Непогані костюми. – зазначив він. – Скільки берете за фото?
    Йосип і Марія обмінялись здивованими поглядами. Чоловік щось промовив незрозумілою мовою.
  • А, вони іноземці! – здогадався батько. – Напевно, біженці. Тільки погляньте, в яких умовах нині примушують працювати мігрантів! – вигукнув він, вказавши на їхні сандалії.
    Божена схопила батька за руку.
  • Татку, ти не розумієш: вони СПРАВЖНІ! Їх оживив золотий метелик!
    Штефан пирснув у долоню.
  • Аякже! Метелик оживив! Нічого дурнішого не могла вигадати?
    Тато почухав бороду.
  • Ну-у… Як би там не було, я от що вам скажу: виставляти людей на мороз в одних сандаліях не можна. Ще й зі справжнім малолітнім дитям на руках! Організатори геть очманіли, чи що?! Ану, ходімо за мною!
    Він рішуче узяв під руки Йосипа та Марію та повів до павільйону. Мама, Божена і Штефан побігли за ними підтюпцем.
  • Ваш вхідний білет? – спитав охоронець.
  • Вибачте, я хотів би поговорити з кимось із організаторів ярмарку. – сказав тато.
  • З якого приводу? – поцікавився охоронець.
  • Ось ці актори з Різдвяного вертепу, – вказав тато на Йосипа і Марію, – змушені працювати в жахливих умовах.
  • Актори вертепу? – охоронець підозріло оглянув незнайомців. – Вперше чую! – і стиха додав: – Будьте обережні з цими людьми, вони можуть бути шахраями! Може, викликати поліцію?
  • Вони не шахраї! – закричала Божена. – Це ж Марія, Йосип та маленький Ісус! Хіба ви не бачите?!
    Охоронець поблажливо глянув на дівчинку.
  • Дитинко, біжи краще слухати мюзикл.
  • Я не хочу мюзикл! – крізь сльози закричала Божена. – Тепер я розумію, про що казав янгол Гавриїл! Ми всі так заклопотані смаколиками, веселощами, мюзиклами, подарунками, що геть забули про Нього! – Божена вказала рукою на немовля, що жалібно пхикало у ряднині. – Адже це ЙОГО ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ!! А про Нього ніхто тут і словом й не згадує! Мамо, тату! – обернулася Божена до своїх. – Якщо ви не повірите мені, то небо назавжди залишиться чорним! Ми більше ніколи не побачимо Різдвяної зорі!!!
    Божена закрила лице руками і гірко заплакала.
  • Ну-ну, доню! – пригорнула її мама. – Ми ні в якому разі не збираємося кидати напризволяще цих людей. Правда ж, Сергію?
  • Так! – рішуче виголосив батько. – Я обов’язково зателефоную у… у… якусь службу. А тим часом, нехай відігріються у нас вдома.
  • Я думаю дати їм той одяг, що ми зібрали для благодійного ярмарку. – додала мама.
    Те Різдво сім’я Божени і Штефана пам’ятатиме ще дуже довго. В той час, як мама пригощала гостей вечерею, Боженка гойдала немовля Ісуса у своєму старому возику. «З Днем народження! – ніжно прошепотіла вона. – Я читала, що Ти був дуже добрим. Ти зцілював хворих і годував бідних. Це дивовижно…»
    Раптом Штефан визирнув у вікно і заверещав:
  • Гляньте, співочий феєрверк!
    Всі кинулися до вікна. Там вирував вихор золотих блискіток.
  • Привіт, Гавриїле! – замахала рукою Божена.
  • Мої вітання, Пані! – відповів янгол. – Чудова робота!
    До кімнати раптом увірвався метелик-бешкетун. Він присів Йосипові на бороду, потім лагідно торкнувся плеча Марії, помахав крильцями над немовлятком Ісусом і пурхнув крізь шибку. Бадьоро дзеленькаючи, золотий потічок закрутився над деревами і розсипався феєрверком. І тієї ж миті на підвіконні з’явився маленький вертеп. Під солом’яною стріхою сиділи крихітні фігурки: Йосип, Марія і маленький Ісус.
    Божена лагідно торкнулася крихітної ручки немовляти у вертепі. І цієї миті Землю освітило сяйво яскравої зорі. Боженка задоволено усміхнулась. Адже вона знала: щойно сталося справжнє диво.

Leave a Reply